ПОСТАНОВА[1]
26 травня 2025 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Сітайло О.М. за участю захисника Раковець О.О., прокурора Прокопова О.Е., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2024 року, -
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 гривень.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 01.02.2024, обіймаючи посаду головного консультанта відділу забезпечення діяльності Керівництва Апарату Верховної Ради України, будучи державним службовцем категорії «В», будучи суб'єктом на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), несвоєчасно, без поважних причин 01.02.2024 о 20:52 год. подала щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, або місцевого самоврядування, за минулий 2022 рік.
Не погоджуючись із постановою Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Також просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2024 року як такий, що пропущений з поважних причин, оскільки, апеляційну скаргу вперше було направлено захисником до суду першої інстанції 12 грудня 2024 року, тобто в межах строку, визначеного ч. 2 ст. 294 КУпАП. Проте, постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, - захиснику Чернілевському В.Г. з підстав, передбачених ч. 2 ст. 271 КУпАП. Після ознайомлення зі змістом постанови апеляційного суду від 20.03.2025 року ОСОБА_1 25 березня 2025 року подала апеляційну скаргу.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що на момент розгляду справи судом першої інстанції закінчився строк накладення адміністративного стягнення, оскільки фактичним моментом виявлення правопорушення не може бути дата складення протоколу про адміністративне правопорушення - 29 серпня 2024 року, натомість датою виявлення адміністративного правопорушення є 05 лютого 2024 року - дата направлення Апаратом Верховної Ради України повідомлення до НАЗК, або 26 квітня 2024 року - дата отримання Департаментом стратегічних розслідувань НПУ документів від НАЗК.
Розглянувши клопотання ОСОБА_1 , з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження як такий, що пропущений з поважних причин, оскільки доводи клопотання підтверджуються долученими до нього доказами та підтверджують, що особами, які мали право на звернення з апеляційною скаргою у визначений Законом строк вживалися дії, спрямовані на реалізацію права апеляційний перегляд судового рішення.
Вислухавши пояснення захисника Раковець О.О. на підтримку вимог апеляційної скарги, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних вимог, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що суд першої інстанції згідно з ст.ст.245, 252, 280 КУпАП всебічно, повно і об'єктивно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам у їх сукупності і виніс постанову, зміст якої відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП є обґрунтованими, підтверджуються наявними в справі доказами, та в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому апеляційним судом не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що на момент розгляду справи судом першої інстанції закінчилися строки накладення адміністративного стягнення, визначені ст. 38 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, то вони є безпідставними.
Відповідно до ч. 4 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
Як вбачається зі змісту ст. 38 КУпАП, початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, є день виявлення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, окрім, як для триваючих правопорушень.
Так, датою виявлення правопорушення є дата складання протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, а саме 29 серпня 2024 року, оскільки лише на момент складання протоколу, органом, уповноваженим на складання протоколу, були зібрані всі необхідні докази та перевірено всі факти, які у своїй сукупності вказують на ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Дата отримання НАЗК повідомлення від Апарату Верховної Ради про факт несвоєчасного подання ОСОБА_1 щорічної декларації за 2022 рік, як і дата отримання Департаментом стратегічних розслідувань НПУ документів від НАЗК, на переконання суду апеляційної інстанції, не може бути датою виявлення правопорушення, оскільки отримані відомості підлягають перевірці, а датою виявлення правопорушення може бути лише день, коли було встановлено всі ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, що і стали підставою для складання протоколу.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати діяння як конкретне правопорушення. Кожний склад правопорушення обов'язково складається з таких елементів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу правопорушення, що виключає відповідальність особи за вчинене нею діяння.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП характеризується виключно виною у формі прямого умислу за інтелектуальною ознакою.
Інтелектуальна ознака прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та у передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони конкретного правопорушення, а й повне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу на вчинення правопорушення.
Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків свого діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна суб'єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків.
Вольовий ознака прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.
Аналіз вищевикладеного, дає підстави дійти висновку, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП є формальним, об'єктивною стороною якого є наявність прямого умислу на несвоєчасне подання декларації без поважних причин.
Таким чином, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 172-6 КУпАП судом має бути встановлено за наслідками розгляду справи, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, знала про обов'язок подати декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (при звільненні) у певний строк, проте усвідомлено без наявності на те поважних причин вирішила її не подавати і умисно не подала таку декларацію.
Відтак, постанова Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а тому підстав для її скасування та закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП немає.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що постанову суду слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя -
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року - задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, - без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційногосуду О. М. Сітайло
Справа № 33/824/2771/2025 Головуючий суддя у 1-й інстанції: Константінова К.Е.
Суддя в апеляційній інстанції: Сітайло О.М.