справа № 752/11631/22
провадження № 22-ц/824/1724/2025
20 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська нерухомість» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бортнічука Леоніда Вікторовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 травня 2024 року в складі судді Машкевич К. В.,
встановив:
30.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська нерухомість» (далі - ТОВ «Ковальська нерухомість») про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 07 жовтня 2021 року його було прийнято на роботу в ТОВ «Ковальська нерухомість» на посаду начальника відділу проектів по вдосконаленню продуктів девелопменту, а 01 лютого 2022 року переведено на посаду начальника відділу ініціації проекту департаменту з маркетингу.
30.06.2022 його було звільнено за власним бажанням відповідно до наказу №18-К від 30.06.2022.
При звільненні йому була виплачена компенсація за невикористану відпустку в сумі 30 553,98 грн.
При цьому він не отримав заробітну плату за березень, квітень, травень, червень 2022 року.
Зазначав, що починаючи з 22.03.2022 на нього та підпорядкованих йому співробітників адміністрація відповідача здійснювала тиск та примушувала подати заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати «заднім числом» - 28.02.2022.
Засобами месенджеру Viber він надіслав відповідачу фотознімок власної заяви про надання відпустки лише для перевірки ( на що отримав ствердну відповідь 30.03.2022 від ОСОБА_2 ), при цьому наміру йти у відпустку не мав, заяву про відпустку не подавав.
Протягом березня 2022 року виконував свої трудові обов'язки та завдання свого керівництва, що підтверджується перепискою засобами електронних комунікацій, а також приймав участь у соціальних заходах стосовно виробничого персоналу.
03 березня 2022 року ним здійснювалась комунікація з заступником генерального директора ТОВ «Ковальська нерухомість» Пилипенко О. щодо потреби в пошуку тимчасових робітників на заводи у місті Києві. В результаті була досягнута домовленість з військовою адміністрацією міста Києва направити робітників з числа ТРО для підтримки виробництва на користь адміністрації.
На початку та протягом всього травня 2022 року він комунікував з ОСОБА_4 щодо потреби у допомозі колегам і особисто здійснював підвіз продуктів харчування до гуртожитку заводу відповідача за адресою: вул. Будіндустрії, 6, а також знаходив та доставляв ліки.
З 01 по 15 березня 2022 року він здійснював роботу з відділом клієнтського сервісу щодо підтримки комунікації з клієнтами компанії (погодження розсилок інформації на мешканців будинків ТОВ «ПБГ Ковальська», на клієнтів ТОВ «Ковальська нерухомість»).
26 березня 2022 року відбулась його комунікація з заступником генерального директора ТОВ «Ковальська нерухомість» щодо коригування планів напрямку девелопменту і «заморожування» деяких проектів.
30 березня 2022 року відбулась робоча зустріч з співробітниками ТОВ «ПБГ Ковальська».
В червні 2022 року він продовжував роботу по об'єктам Unit Citi, ЖК DOCK32, 1-5 червня 2022 року комунікував з начальником архітектурного відділу Грабарем С.
Разом з тим, заробітна плата за березень, квітень, травень та червень 2022 року йому виплачена не була.
Крім того, відповідачем було неправомірно зменшено розмір заробітної плати за лютий 2022 року. Замість заробітної плати в розмірі встановленого йому окладу 161 491 грн, йому було нараховано лише 153 416,45 грн, тобто недонараховано 8 071,55 грн.
Інформація про те, що в період з 24 по 28 лютого 2022 року відповідачем оголошено простій та зменшено розмір заробітної плати не відповідає дійсності. Наказу про оголошення простою у лютому 2022 року не видавалось, його він не отримував.
Крім невиплати заробітної плати, відповідач не доплатив йому компенсацію за невикористану відпустку.
Відповідач порушив строки виплати йому заробітної плати за березень-червень 2022 року та частини розрахунку при звільненні, а тому має компенсувати втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, з урахуванням заяви від 16.09.2022, просив суд стягнути з ТОВ «Ковальська нерухомість» на його користь :
невиплачену заробітну плату у сумі 654 035, 55 грн;
компенсацію за невикористану відпустку - 43 414,70 грн;
середній заробіток за час затримки розрахунку з моменту звільнення по дату винесення рішення ( станом на момент подачі позову ця сума дорівнює 280 623,87 грн);
компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з моменту звільнення по дату винесення рішення суду (станом на момент подачі позову ця сума дорівнює 35 419,68 грн).
Також просив відшкодувати судові витрати по справі.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
04.07.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Бортнічук Л. В. через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а судові витрати покласти на відповідача.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначив, що суд дійшов хибного висновку, що відповідачем з 24.02.2022 по 28.02.2022 був запроваджений простій, який поширювався на позивача, і позивач мав отримувати оплату часу простою у розмірі 2/3 від окладу згідно ч. 1 ст. 113 КЗпП України.
Наказ про простій №05-ОД від 24.02.2022 не містив переліку працівників, на яких мав поширюватись та не доводився до відома позивача. Наказ не містив умов зміни виконання роботи, хоча за повідомленням кадрової служби їхати в офіс 24.02.2022 працівникам не було потрібно. Тобто, передбачалось, що робота мала продовжуватися виконуватись віддалено, поза межами офісу. Акту про оголошення простою відповідач не укладав, що свідчить про відсутність самого факту простою. Дані про поширення простою на позивача відсутні.
Оскільки відповідач зазначав, що ТОВ «Ковальська нерухомість» знаходиться у м. Києві, де з 24.02.2022 почались активні бойові дії, ракетні обстріли та авіа удари, судом при прийнятті рішення проігноровано факт небезпеки для життя працівників відповідача, що у відповідності до ч. 3 ст. 113 КЗпП України було підставою для збереження середнього заробітку.
Також вважає помилковим висновок суду першої інстанції в тій частині, що підстави для оплати праці позивача у період з 01.03.2022 по 31.03.2022 були відсутні.
В порушення норм ч. 3 ст. 89 ЦПК судом не надана оцінка і взагалі проігноровані твердження позивача про відсутність факту подання ним заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати у березні 2022 року.
Копія заяви позивача від 28.02.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати надана відповідачем у дуже поганій копії. При ознайомленні з цією копією важко розібрати зміст такої заяви. Суд не пересвідчився, коли заява потрапила до відповідача, яким шляхом, через кого та за яких обставин. Оригінал заяви надано не було. Наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати позивачу для ознайомлення не надавався. Позивач також не надавав згоди на здійснення альтернативних способів пересилання і зберігання наказів ( розпоряджень), між сторонами не було досягнуто згоди щодо таких альтернативних способів кадрового документообігу.
Крім цього, наказ №25-В від 01.03.2022 був виданий з порушенням Закону України «Про відпустки».
Про відправлення працівників у відпустку без збереження заробітної плати «заднім числом» повідомив свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні 24.05.2024.
Вважає невірним висновок суду щодо відсутності підстав для оплати праці позивача у період з 01.04.2022 по 30.06.2022 з огляду на відсутність працівника на роботі. Акти відповідача про відсутність позивача на робочому місці №1 від 01.04.2022, №2 від 30.04.2022, №3 від 31.05.2022 та №4 від 30.06.2022, витяги з Табелів обліку використання робочого часу складені особами, які є представниками адміністрації відповідача, а тому не можуть вважатись об'єктивними та достовірними доказами по справі.
Згідно наданих відповідачем даних статистики входу позивача з системи контролю та управління доступом до офісної будівлі на вулиці Велика Васильківська, 100 бізнес -центр Торонто, позивач був присутній в будівлі 18 травня 2022 року , 09 та 30 червня 2022 року. 15 червня 2022 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, 22 червня 2022 року він на роботі зустрічався з начальником відділу по роботі з персоналом, 30 червня 2022 він передавав справи та отримав трудову книжку, що не було відображено в актах відповідача. Належних доказів того, що відповідач був відсутній на робочому місці протягом лютого - червня 2022 року, не надано.
Відповідачем не доведено, що ним було визначене певне робоче місце для позивача. Надана відповідачем «Розсадка працівників офісу Торонто за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, з 01 жовтня 2021 року» не є належним доказом і взагалі є сфальсифікованим документом.
Корпоративний стандарт «Положення про безконтактні перепустки», в якому регламентована система СКУД , не може розглядатись як доказ по справі, оскільки не відповідає критеріям достовірності і належності.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності у відповідача помилок при розрахунку середньої заробітної плати. Відповідачем наведено розрахунок відпускних без врахування березня, квітня, травня 2022 року та з помилковим заниженням рівня доходу позивача у грудні 2021 року.
Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судовому засіданні представники ОСОБА_1 - адвокати Бортнічук Л. В., Бусюкін І. А. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представник ТОВ «Ковальська нерухомість» - адвокати Торчило В. І. та Максимов О. М. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 69-К від 06 жовтня 2021 року був прийнятий на роботу в ТОВ «Ковальська нерухомість» на посаду начальника відділу проектів по вдосконаленню продуктів девелопменту.
Наказом № 02-К від 3 січня 2022 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу ініціалізації проекту департаменту з маркетингу.
15.06.2022 ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Ковальська нерухомість» з заявою, в якій просив звільнити його з роботи за власним бажанням з 30 червня 2022 року та відповідно до законодавства виплатити заборгованість по заробітній платі за простій з 27.02.2022 включно, з компенсацією за нереалізовану відпустку (а.с.139 т.1).
Наказом №18-К від 30 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 30 червня 2022 року за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (а.с.23 т.1).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідно до статті 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Тлумачення статті 34 КЗпП України свідчить про те, що обов'язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів.
Порядок оплати за час простою встановлено статтею 113 КЗпП України.
Зокрема цією статтею передбачено декілька варіантів оплати простою залежно від причин його виникнення, а саме: час простою не з вини працівника оплачується із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду / окладу (частина перша статті 113 КЗпП України); за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток (частина третя статті 113 КЗпП України).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.
У пункті 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 року №376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за №380/43786, м. Київ віднесено до території активних бойових дій в період з 24.02.2022 по 30.04.2022.
Відповідно до преамбули наказу від 24.02.2022 №05-ОД «Про простій ТОВ «Ковальська нерухомість», враховуючи те, що підприємство знаходиться на території бойових дій, зафіксовані випадки влучання артилерійських снарядів в безпосередній близькості від підприємства та доставка працівників на роботу всіма видами транспорту неможлива, в даних умовах не можуть бути забезпечені гарантії життя та здоров'я працівників підприємства, наказано призупинити роботу підприємства з 24 лютого по 28 лютого 2022 року. Забезпечити присутність на підприємстві працівників охорони з метою збереження майна під час простою підприємств. Здійснювати оплату простою з розрахунку дві третини тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) у відповідності до ч. 1 ст. 113 КЗпП України. Проводити оплату працівникам, які залучені до роботи на території підприємства, згідно табелів робочого часу зі збереженням середнього заробітку. Зберегти робоче місце, посаду та середній заробіток працівникам, що виконують державні обов'язки (призов до лав ЗСУ, територіальної оборони) на час їх виконання у відповідності до ст. 119 КЗпП України. Працівникам підприємства вжити всіх можливих заходів для забезпечення особистої безпеки. При настанні нещасного випадку працівнику ( за можливості) негайно повідомити про це свого керівника або директора підприємства (а.с.137, 138 т.1).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача суми заробітної плати за лютий 2022 року в розмірі 8 071,55 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заробітна плата позивачу була нарахована та виплачена з дотриманням вимог закону, з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) у відповідності до ч. 1 ст. 113 КЗпП України.
При цьому колегія суддів враховує, що причиною оголошення простою ТОВ «Ковальська нерухомість» стало введення воєнного стану в Україні та входження території, на якій воно знаходиться, до переліку територій, на яких велись активні бойові дії, що у свою чергу становило загрозу життю та здоров'ю працівникам цього товариства, що свідчить про відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи.
Позивач помилково кваліфікує введення воєнного стану в Україні як обставину настання виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини.
Законодавство України не має визначення такої виробничої ситуації, проте така ситуація повинна бути пов'язана з наслідками діяльності підприємства під час виробничого процесу.
Водночас вторгнення російської федерації, за наслідком якого в Україні введено воєнний стан, не є виробничою ситуацією, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про неповідомлення і не ознайомлення позивача з наказом відповідача від 24.02.2022 №05-ОД «Про простій ТОВ «Ковальська нерухомість», яким запроваджено режим простою працівникам товариства, та встановлено оплату праці таким працівникам за час простою з розрахунку 2/3 тарифної ставки (посадового окладу), оскільки окремо цей наказ позивач не оскаржив.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 761/13219/22.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача суми заробітної плати за березень 2022 року.
Як зазначив сам позивач, він засобами месенджеру Viber надіслав відповідачу фотознімок заяви, копію якої було надано відповідачем до матеріалів справи, в якій просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 1 березня 2022 року на 31 календарний день ( а.с. 135 т.1, 117 т.3).
Доводи позивача про те, що вказану заяву він написав під тиском, а також про те, що підставою для її написання було бажання лише пересвідчитися, чи правильно він її написав, проте таку заяву він не подавав, є суперечливими.
Відповідно до витягу з наказу №25-В від 01 березня 2022 року, ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період карантину на 31 календарний день з 01.03.2022 по 31.03.2022. Підстава: заява ОСОБА_1 від 28.02.2022 р. (а.с.136 т.1).
Доводи відповідача, що сторони досягли згоди про те, що протягом березня 2022 року позивач буде знаходитись у відпустці без збереження заробітної плати, з огляду на доведеність тієї обставини, що позивач написав заяву про надання йому відпустки та направив її відповідачу засобами месенджеру Viber, позивачем спростовано не було.
Доказів написання заяви про відпустку під тиском матеріали справи не містять. обставина написання її "заднім числом" не є достатнім доказів на її підтвердження.
Вказаний наказ про відпустку позивач окремо також не оскаржував.
Належних та достатніх доказів виконання позивачем в період з 01.03.2022 по 31.03.2022 своїх трудових обов'язків матеріали справи не містять. Комунікація позивача з заступником генерального директора відповідача 26.03.2022 та зустріч з співробітниками 30.03.2022 такими доказами не є.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення не виплаченої заробітної плати за період з квітня по червень 2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що факт виконання певної роботи позивачем впродовж спірного періоду не підтверджений.
Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Аналогічна норма міститься статті 30 Закону України «Про оплату праці», яка доповнена зобов'язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підтвердження заявлених вимог щодо стягнення невиплаченої заробітної плати позивач подав повідомлення від ОСОБА_4 від 08.04.2022, надіслане по Telegram, призначення в календарі робочої зустрічі : 14.04.2022 від ОСОБА_5 , 27.04.2022 для ОСОБА_6 , 02.05.2022 від ОСОБА_7 , 02.05.2022 для ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 23.05.2022 від ОСОБА_10 , лист електронної пошти від 02.05.2022 для ОСОБА_6 , фотографію будівництва 06.06.2022.
При цьому доказів виконання позивачем своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи суду надано не було.
Останній не повідомив суду, де було його робоче місце під час виконання своїх посадових обов'язків в спірний період, а також не надав доказів того, що в цей період для нього було запроваджено дистанційну форму роботи.
Про те, що позивач в період часу з 27.02.2022 фактично не працював, вбачається з його заяви про звільнення, в якій він просить виплати йому заборгованість із заробітної плати за простій починаючи з 27.02.2022 включно з компенсацією за невикористану відпустку.
При цьому відповідачем надано докази з первинного обліку праці та заробітної плати про те, що нарахування заробітної плати позивачу в цей період не проводилось.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у вказаній частині, надав належну оцінку наданим позивачем доказам та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність цих вимог.
Сам по собі факт звільнення позивача з ТОВ «Ковальська нерухомість» не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
Разом з тим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.
Відповідно до абзацу першого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Відповідно до абзаців першого - третього пункту 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Як вбачається з матеріалів справи, при звільненні позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку у кількості 7 календарних днів за період роботи 07.10.2021 -30.06.2022 року (за виключенням з розрахунку періоду з 01.04.2022 по 30.06.2022, та з урахуванням 5 днів використаної відпустки) - в сумі 37 955,26 грн, яка за вирахуванням податків та зборів виплачена при звільненні в сумі 30 553,98 грн (а.с.43 т.1).
При цьому відповідачем для обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористану відпустку було взято заробіток позивача: за листопад 2021 року - 149 135,93 грн; за грудень 2021 року - 157 293,81 грн, за січень 2022 року - 152 742,84 грн, за лютий 2022 року - 137 267,35 грн.
Разом з тим, при обчисленні заробітної плати за грудень 2021 року відповідачем не враховано виплачену премію до свята Нового року у грудні 2021 року в сумі 284 831 грн, проте вказана сума не віднесена до сум, які визначені у пункті 4 Порядку №100 як такі, що не враховуються при обчисленні суми середньої заробітної плати.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що для обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки повинна бути проведена за таким розрахунком:
886 468,18 грн ( 149 135,93 + 447 322,06 +152 742,84 +137 267,35): 110 = 8 058,80 грн;
8 058,80 грн х 7 днів = 56 411,61 грн;
56 411,61 грн - 37 955,26 грн =18 456,35 грн, з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Під час розгляду справи суд першої інстанції вказаного не врахував, що призвело у вказаній частині до помилкових висновків.
За змістом статті 117 КЗпП України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
За обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
Так, при нарахуванні та виплаті компенсації за невикористану відпустку відповідачем при обчисленні заробітної плати за грудень 2021 року помилково не було враховану розмір премії в сумі 284 831 грн, що призвело до зменшення виплати на суму 18 456,35 грн, яка наведена без утримання з цієї суми установлених законодавством податків та зборів. Вказана сума станом на час розгляду справи виплачена не була.
При визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів виходить з розрахунку, який обраховано відповідно до Порядку №100.
Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
У цій справі судом встановлено, що позивач був звільнений з посади 30 червня 2022 року.
Таким чином, за правилами пункту 2 розділу II Порядку № 100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, а саме січень -лютий 2022 року.
Так, кількість робочих днів за період затримки розрахунку при звільненні ( з 01.07.2022 по 20.05.2025 ) становить 753 дні, сума середньоденної заробітної плати позивача становить 8 788,18 грн ( 152 742,84 +137 267,35) :33 дні.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 6 617 499,54 грн ( 8 788,18 грн х 753 дні).
Враховуючи обставини справи, розмір невиплаченої компенсації за дні невикористаної відпустки, підстави, з яких відбулась затримка у виплаті належних працівнику сум при звільненні, з огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних позивачу сум при звільненні в сумі 18 000 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці (постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, провадження № 61-7911св20).
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України.
Отже, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 753/12524/16, від 16 лютого 2022 року у справі № 760/18090/20.
Оскільки до відповідача застосований спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену компенсацію за невикористану відпустку в порядку, визначеному Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку її виплати та ухвалення в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в сумі 18 456 грн 35 коп., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18 000 грн.
В частині задоволення позову про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати компенсації за невикористану відпустку відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 3 935,90 грн, за подання апеляційної скарги - 5 903,85 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково (3,60 %), з ТОВ «Ковальська нерухомість» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 321 грн 51 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бортнічука Леоніда Вікторовича задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 травня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку її виплати скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська нерухомість» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 18 456 грн 35 коп., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська нерухомість» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18 000 грн.
В частині задоволення позову про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати компенсації за невикористану відпустку відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська нерухомість» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 321 грн 51 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30.06.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук