Справа № 939/1062/24 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2146/2025 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
29 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ),
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу першого заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_11 на вирок Бородянського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Краска Ратнівського району Волинської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, непрацюючого, який проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України,-
Як встановлено судом першої інстанції, 21 червня 2023 року, приблизно, о 03-й годині 40 хвилин, на 43 км + 500 метрів автодороги М-07 сполученням "Київ-Ковель", в межах селища Клавдієво-Тарасове Бучанського району Київської області, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем строкової служби та обіймаючи посаду водія першого інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справною транспортною машиною марки "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_2 , та разом з командиром інженерно-саперної роти військової частини ОСОБА_12 , який як старший машини використовував транспортний засіб в особистих цілях, рухався у напрямку до селища Бородянки Бучанського району Київської області.
При цьому, обвинувачений ОСОБА_7 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, тобто діючи необережно, у порушення вимог п. 1.5, п. 2.3 "б", "д", п. 12.1 та п. 12.6 "ґ" Правил дорожнього руху, проявляючи неуважність, не переконався у безпечності своїх дій, рухаючись на ділянці дороги з максимально допустимою швидкістю 90 кілометрів на годину, з перевищенням швидкості близько до 110 кілометрів на годину, не обрав безпечної швидкості руху, заснув за кермом, внаслідок чого допустив виїзд транспортного засобу на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з металевим колесовідбійником, який розташований на межі проїзної частини смуги для руху в бік міста Києва, з подальшим виїздом за межі проїзної частини, а саме в кювет смуги для руху в бік міста Києва. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир транспортної машини "Toyota Hilux", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді перелому лобкових та сідничних кісток з обох сторон, багатоуламкового перелому правої стегнової кістки зі зміщенням, перелому бокових мас крижа з обох боків.
Вироком Бородянського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки передбачені ст.. 76 КК України. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави на відшкодування процесуальних витрат вартість проведення судових експертиз в сумі 6214 (шість тисяч двісті чотирнадцять) гривень. Вирішено питання речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції заступник керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Бородянського районного суду Київської області від 15.08.2024. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, вважає оскаржуваний вирок Бородянського районного суду Київської області від 15.08.2024 незаконним у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, прокурор звертає увагу на те, що у мотивувальній частині вироку зазначено, що ОСОБА_7 керував транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.
Також судом на підставі ст. 67 КК України визнано вказану обставину такою, що обтяжує покарання обвинуваченому.
Однак, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що вчинення дорожньої транспортної пригоди водієм, який перебуває у стані алкогольного сп'яніння, унеможливлює звільнення його від призначеного покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 КК України, оскільки зазначеною статтею передбачена пряма категорична заборона її застосування.
Крім того, з оскаржуваного вироку вбачається, що суд, застосовуючи положення ст. 75 КК України та звільняючи ОСОБА_7 від призначеного покарання у виді 2 років позбавлення волі, застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме застосував ст. 75 КК України до покарання, призначеного ОСОБА_7 , чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Разом з тим, ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції, належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України.
Так, керуючи технічно справним транспортним засобом, обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості. При цьому, хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об'єктом посягання виступають суспільні відносини щодо охорони життя та здоров'я іншої людини та наслідком порушення правил дорожнього руху є тілесні ушкодження середньої тяжкості у потерпілого.
На думку прокурора, наведене свідчить, що обвинувачений є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише життя і здоров'я своє та особи, яка перебувала з ним в автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, тому будь-яке інше покарання, окрім позбавлення волі не забезпечить виправлення засудженого та не запобігатиме вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.
Слід зауважити, що негативні наслідки, які настали для потерпілого у виді отриманих тілесних ушкоджень: перелому лобкових та сідничних кісток з обох сторін, багатоуламкового перелому правої стегнової кістки зі зміщенням, перелому бокових мас крижа з обох боків, внесли вимушені зміни до його звичного життя, які були пов'язані з лікуванням та реабілітацією після дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому вказані обставини судом при призначенні обвинуваченому покарання, яке він мав відбувати реально, належним чином враховано не було і як результат ОСОБА_7 призначено майже мінімальне покарання, від відбування якого звільнено з випробуванням із встановленням іспитового строку.
До того ж, звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин, встановлених судом у даному кримінальному провадженні, не матиме превентивного впливу на інших осіб, не сформує думки про неприпустимість вживання алкоголю перед керуванням транспортним засобом та не забезпечить чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення представника потерпілого ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив залишити вирок суду першої інстанції без змін,
пояснення захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв'язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції розглянув це кримінальне провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 415 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то колегія суддів вважає їх безпідставними, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищенаведені положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, перевіряючи вирок суду в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно положень ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року передбачено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу обвинуваченого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, характеризується посередньо, постійної роботи не має. Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання суд визнав щире каяття. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого згідно ст. 67 КК України судом визнано вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи наведені у вироку висновки місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, суд діяв з дотриманням вимог статей 50, 65,66 КК України та визначив обвинуваченому необхідну та достатню міру покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки.
Таке покарання, на переконання колегії суддів є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, визначеної ст. 50 КК України.
Крім того, як випливає з вироку, при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням суд врахував тяжкість кримінального правопорушення, обставини його вчинення, прийняв до уваги щире каяття обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що суд вказаним обставинам надав належну правову оцінку та дійшов вірного висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, але з обов'язковим наглядом за його поведінкою з боку органу пробації.
Щодо доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вчинення дорожньої транспортної пригоди водієм, який перебуває у стані алкогольного сп'яніння, унеможливлює звільнення його від призначеного покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 КК України, оскільки зазначеною статтею передбачена пряма категорична заборона її застосування, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України, яке відноситься до кримінальних правопорушень проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та не відноситься до кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а тому, на думку колегії суддів, будь-яких обмежень щодо застосування до ОСОБА_7 при призначенні покарання інституту звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, чинним законодавством не встановлено.
Відтак, доводи прокурора про те, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 75 КК України та звільняючи ОСОБА_7 від призначеного покарання у виді 2 років позбавлення волі, застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме застосував ст. 75 КК України до покарання, призначеного ОСОБА_7 , чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду провадження.
Доводи прокурора про те, що обвинувачений є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише життя і здоров'я своє та особи, яка перебувала з ним в автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, тому будь-яке інше покарання, окрім позбавлення волі не забезпечить виправлення засудженого та не запобігатиме вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, є необґрунтованими і суперечать судженням суду, викладеним у вироку.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на характеризуючі особу обвинуваченого дані, з яких слідує, що за зразкове виконання службових обов'язків у воєнний час та високий професіоналізм, ОСОБА_7 нагороджено подяками та грамотами (а.с. 141-144). Також ОСОБА_7 одружений, що в свою чергу свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків. Відповідно до копії характеристики наданої Виконавчим комітетом Ратнівської селищної ради від 02.04.2025 № 193 за підписом старости - ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , зокрема, до адміністративної відповідальності не притягувався, фактів порушення громадського порядку не зафіксовано, скарг на останнього від жителів села не надходило (а.с. 145).
Наведене в своїй сукупності дає підстави стверджувати про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 можливе без відбування ним покарання, що указує на можливість застосування щодо обвинуваченого ст. 75 КК України.
Порушень кримінального процесуального закону, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі наведеного, апеляційну скаргу першого заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_11 слід залишити без задоволення, а вирок Бородянського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу першого заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
Вирок Бородянського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4