30 червня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/572/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області №2416700000722 від 05 лютого 2025 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати весь стаж роботи ОСОБА_1 за період його роботи з 22 листопада 1993 року по 23 січня 2025 року на різних посадах в органах митної служби та органах доходів і зборів до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, який дає право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ та Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 31 січня 2025 року пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від сукупного заробітку, зазначеного у довідках Чернівецької митниці від 27 січня 2025 року №22-02-07/23 та №22-02-07/22.
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність відмови відповідача у переведенні його з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Позивач не погоджується з висновками пенсійного органу про відсутність у нього необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Так, позивач зазначає, що згідно із записами трудової книжки його стаж державної служби становить більше 20 років, що дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Крім цього позивач вважає необґрунтованими твердження пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування до стажу державної служби періоду роботи в митних органах з 22 листопада 1993 року по 23 січня 2025 року, оскільки посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах зараховується до стажу державної служби та надає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Ухвалою суду від 14 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано докази у відповідача; залучено до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, та запропоновано надати пояснення щодо позову та відзиву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що необхідною умовою для наявності права на пенсію в осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу. Натомість, як було встановлено пенсійним органом під час прийняття оскаржуваного рішення, у позивача відсутній стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу». Обґрунтовуючи відсутність підстав для зарахування позивачу до стажу державної служби періоду його роботу в митних органах з 22 листопада 1993 року по 23 листопада 2025 року, відповідач посилався на те, що періоди роботи в органах державної податкової та митної служби на посадах, на яких присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, підлягають зарахуванню лише з 11 серпня 2013 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи». Стосовно вимоги позивача здійснити нарахування та виплату пенсії з урахуванням довідок від 27 січня 2025 року №22-02-07/23 та №22-02-07/22 відповідач вказав про її передчасність, оскільки питання правомірності обчислення та виплати пенсії за результатами переведення з одного виду пенсії за інший під час прийняття оскаржуваного рішення не досліджувалось. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало до суду письмові пояснення, в яких зазначено про відсутність підстав для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки таким не передбачено поширення його дії на працівників органів митної служби.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На підставі наказу начальника Чернівецької митниці від 21 січня 2025 року №46-о ОСОБА_1 було звільнено 23 січня 2025 року у зв'язку з виходом на пенсію, припинивши дію контракту про проходження державної служби від 05 вересня 2023 року №653, та припинено державну службу.
31 січня 2025 року позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Вказана заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, що сторонами не заперечується.
За результатами розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 05 лютого 2025 року №241670000722 позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
Так, у рішенні вказано, що статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII визначено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах. Посади працівників митниці даною статтею не передбачені. Порядком обчислення стажу державної служби, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів митного контролю. З 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Згідно із пунктом 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 37 Закону мають особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII:
- мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України;
- на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.
Водночас разом із втратою чинності Закону №889-VIII постанова Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року також втратила чинність. Крім цього статтею 3 Закону №889-VIII визначено коло осіб, на яких поширюється дія даного Закону. Працівники митної служби даною статтею не передбачені.
Провівши аналіз документів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , встановлено, що згідно записів трудової книжки він у період з 22 листопада 1993 року по 23 січня 2025 року працював у митній службі України.
Водночас у переведенні позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідач вирішив відмовити, оскільки призначення пенсії працівникам митної служби Законом України «Про державну службу» не передбачено.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду у Полтавській області від 05 лютого 2025 року №241670000722, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Як вбачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 05 лютого 2025 року №241670000722, яке оскаржує позивач у даному позові, підставою для відмови позивачу у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» слугувало те, що, на думку пенсійного органу, призначення такого виду пенсії працівникам митної служби Законом України «Про державну службу» не передбачено.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і пунктами 10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а.
Як стверджується в оскаржуваному рішенні, пенсійний орган вважає, що підставою для відмови позивачу в переведенні на пенсію державного службовця слугувало те, що призначення пенсії працівникам митної служби Законом №889-VIII не передбачено.
Надаючи оцінку доводам відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що призначення пенсії працівникам митної служби не передбачено Законом №889-VIII, суд звертає увагу на таке.
Пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених чинним на той час законодавством.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ (який діяв на момент роботи позивача в органах податкової служби у період до 01 травня 2016 року).
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Аналогічний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №308/67/17.
Обчислення стажу державної служби за період роботи до 01.05.2016, тобто до моменту вступу в дію Закону №899-VIII, здійснюється відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Частиною сімнадцятою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16 грудня 1993 року встановлено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Нормативно-правовим актом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції, правові основи діяльності та порядок її проходження є Митний кодекс України.
Стаття 154 Митного кодексу України №1970-ХІІ від 12 грудня 1991 року, чинного до 01 січня 2004 року, передбачала, що службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи.
Статтею 430 Митного кодексу України №92-IV від 11 липня 2002 року, чинного до 01 червня 2012 року, було визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.
Статтею 569 Митного кодексу України №4495-VI від 13 березня 2012 року, який набрав чинності 01 червня 2012 року і діє на даний час, установлено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Відповідно до статті 588 Митного кодексу України №4495-VI від 13 березня 2012 року пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Частиною другою статті 588 Митного кодексу України №4495-VI від 13 березня 2012 року встановлено, що пенсійне забезпечення працівників митних органів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом.
Оскільки законодавством визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такими особами служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Вказане також передбачено і положеннями діючого наразі Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року, згідно з пунктом 7 частини другої статті 46 якого до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Крім цього суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів (далі - Порядок №306).
Додатком 6 до Порядку №306 визначене Співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями працівників посадових осіб органів доходів і зборів, яким встановлено перелік посадових осіб митного органу, віднесених до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб митних органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Порядком №306.
Дослідженням наявних у справі матеріалів судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача він працював у митних органах на таких посадах:
- з 22.11.1993 року по 09.11.1994 року - на посаді інспектора Вадул-Сіретської митниці;
- з 09.11.1994 року по 01.04.1997 року - на посаді начальника відділу автоматизованих систем обробки митної інформації;
- з 01.04.1997 року по 21.10.2005 року - на посаді начальника відділу статистики, контролю і аналізу Вадул-Сіретської митниці;
- з 21.10.2005 року по 24.12.2008 року - на посаді начальника відділу інформаційної роботи та митної статистики;
- з 25.12.2008 року по 09.04.2009 року - на посаді в.о. начальника відділу інформаційної роботи та митної статистики Чернівецької митниці;
- з 10.04.2009 року по 08.11.2010 року - на посаді начальника відділу інформаційної роботи та митної статистики Чернівецької обласної митниці;
- з 08.11.2010 року по 13.10.2011 року - на посаді заступника начальника відділу інформаційної роботи та митної статистики;
- з 13.10.2011 року по 28.11.2011 року - на посаді заступника начальника відділу технічних засобів митного контролю;
- з 28.11.2011 року по 02.02.2012 року - на посаді заступника начальника відділу інформаційної роботи та митної статистики;
- з 02.02.2012 року по 20.08.2013 року - на посаді начальника відділу митних інформаційних технологій;
- з 21.08.2013 року по 25.11.2014 року - на посаді заступника начальника управління IT та обліку платників ГУ Міндоходів у Чернівецькій області;
- з 26.11.2014 року по 25.02.2016 року - на посаді начальника відділу IT Чернівецької митниці ДФС;
- з 25.02.2016 року по 05.10.2018 року - на посаді завідувача сектору інформаційних технологій Чернівецької митниці ДФС;
- з 05.10.2018 року по 10.12.2019 року - на посаді головного державного інспектора відділу інформаційних технологій Чернівецької митниці ДФС;
- з 11.12.2019 року по 22.09.2020 року - на посаді головного державного інспектора відділу супроводження IT систем управління інформаційних технологій, митної статистики та захисту інформації Буковинської митниці Держмитслужби;
- з 22.09.2020 року по 24.06.2021 року - на посаді головного державного інспектора відділу митних інформаційних технологій Буковинської митниці Держмитслужби;
- з 25.06.2021 року по 05.09.2023 року - на посаді головного державного інспектора відділу митних інформаційних технологій Чернівецької митниці;
- з 05.09.2023 року по 23.01.2025 року - на посаді головного державного інспектора відділу митних інформаційних технологій Чернівецької митниці шляхом укладення контракту про проходження державної служби.
Крім цього суд звертає увагу на те, що згідно із записами трудової книжки позивача 08 червня 1995 року ОСОБА_1 прийняв Присягу державного службовця, 01 квітня 2004 року йому було присвоєне спеціальне звання «Радник митної служби 2 рангу», 29 червня 2005 року позивачу було присвоєне спеціальне звання - «Радник митної служби І рангу», 21 серпня 2013 р. ОСОБА_1 присвоєно 11 ранг державного службовця; 24 грудня 2013 року призначено спеціальне звання «Радник податкової та митної справи І рангу»; 01 липня 2020 року присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби І рангу».
Зазначені обставини, як свідчить зміст відзиву на позовну заяву, відповідачем не заперечуються.
Отже, матеріалами справи підтверджуються обставини прийняття ОСОБА_1 . Присяги державного службовця, присвоєння йому рангів державного службовця та спеціальних звань як працівнику митного органу.
Поряд з цим як свідчить зміст запису №47 трудової книжки ОСОБА_1 23 січня 2025 року він припинив саме державну службу та звільнився із займаної посади у зв'язку із виходом на пенсію відповідно до пункту 7 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VIII «Про державну службу», припинено дію контракту про проходження державної служби від 05.09.2023 року №653 зі змінами, внесеними шляхом підписання додаткової угоди від 28.12.2023 № 17.
З огляду на викладене, суд вважає, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Закону №889-VІІІ 01.05.2016, становить більше 20 років, при цьому позивач працював на посадах державної служби станом на день набрання чинності Законом №889-VIII та мав у тому числі й стаж державної служби не менш як 10 років.
Відповідно, позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Водночас, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області не надало жодної оцінки вказаним вище періодам роботи позивача. Ні у рішенні №241670000722 від 05 лютого 2025 року, ні у відзиві на позовну заяву Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області не наведено жодних мотивів (причин) незарахування позивачу до стажу державної служби періодів його роботи в органах митної служби, які вказані у його трудовій книжці - з 22 листопада 1993 року по 23 січня 2025 року.
Натомість відповідач в оскаржуваному рішенні обмежився лише висновками про те, що на позивача як працівника органів митної служби не поширюється дія Закону України «Про державну службу», не дослідивши належним чином того, що впродовж роботи позивача в органах митної служби він вважався державним службовцем зі спеціальним статусом, йому були присвоєні спеціальні звання, які прирівнюються до рангів державної служби, а тому наявний у позивача стаж роботи в органах митної служби підлягає зарахуванню до стажу державної служби, якого достатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Тому суд вважає необґрунтованим висновок Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області в оскаржуваному рішенні про те, що позивач не має права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» згідно поданої заяви від 31 січня 2025 року.
Отже, рішення №241670000722 від 05 лютого 2025 року прийняте пенсійним органом без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення.
Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте в ході судового розгляду даної справи відповідачами не доведено обґрунтованості оскаржуваного рішення про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну службу».
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача.
Тому, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 05 лютого 2025 року №241670000722 є протиправним і підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, оскільки у позивача наявний необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (більше 20 років), враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 05 лютого 2025 року №241670000722, а також виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій ситуації є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 22 листопада 1993 року по 23 січня 2025 року на різних посадах в органах митної служби та органах доходів і зборів до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, який дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», та призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 31 січня 2025 року (тобто з дати звернення позивача із заявою про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу») у розмірі 60 відсотків від сукупного заробітку, зазначеного у довідках Чернівецької митниці від 27 січня 2025 року №22-02-07/23 та №22-02-07/22.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Водночас задовольняючи вимогу позивача про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» у тому числі й з урахуванням довідок Чернівецької митниці від 27 січня 2025 року №22-02-07/23 та №22-02-07/22, суд виходить з того, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 від 31 січня 2025 року, до якої вказані довідки були залучені для вирішення питання про перехід на пенсію державного службовця, що не заперечується учасниками справи, пенсійний орган не висловлював жодних зауважень щодо змісту таких довідок та не стверджував про невідповідність їх вимогам законодавства.
Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.
Відповідно до положень частин першої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 05 лютого 2025 року №241670000722 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 22 листопада 1993 року по 23 січня 2025 року на різних посадах в органах митної служби та органах доходів і зборів до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, який дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 31 січня 2025 року у розмірі 60 відсотків від сукупного заробітку, зазначеного у довідках Чернівецької митниці від 27 січня 2025 року №22-02-07/23 та №22-02-07/22.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 червня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк