27 червня 2025 року
справа №640/2787/22
провадження № П/380/3196/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (адреса проживання: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ЄДРПОУ: 00135390) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (адреса місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3; ЄДРПОУ: 44082145), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками від 18 серпня 2021 року №0004960704.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугувало те, що під час фактичної перевірки, проведеної Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області, встановлено факт не обладнання 2 (двома) рівнемірами-лічильниками рівня пального резервуарів, розташованих на акцизному складі в період з 01.04.2020 по 30.08.2020 та факт відсутності реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів- лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі 2 (двох) рівнемірів- лічильників на введених в експлуатацію резервуарах в період з 31.08.2020 по 14.12.2020 та 2 (двох) витратомірів-лічильників на місці відпуску пального наливом в період 01.04.2020 по 14.12.2020. Позивач вважає протиправним вказане податкове повідомлення-рішення, оскільки фактична перевірка була проведена з порушенням норм законодавства за межами предмету перевірки, за відсутності законних підстав. Крім того, вважає, що санкцією ст.128-1 ПК України не передбачено накладення штрафу за відсутність реєстрації витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом. Відсутність реєстрації рівнемірів-лічильників рівня пального в резервуарі та витратомірів- лічильників на місці відпуску пального, що мало місце в минулому періоді з 01.04.2020 по 14.12.2020 не може вважатись порушенням. Наведене зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 27.04.2022 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України, акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження- розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами- лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі. Акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі. Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати: а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри- лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі; б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового. Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів- лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу. Відповідно до п. 128.1.1 ст. 128.1 ПК України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник / витратомір-лічильник спирту етилового. Таким чином, в диспозиції п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України та п. 18 підрозділу 5 розділу XX Перехідних положень ПК України передбачений обов'язок розпорядників акцизних складів обладнання та реєстрації витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарів строк не пізніше 1 квітня 2020 року (для акцизних складів, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів.)
Позивач 25.04.2022 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що для проведення фактичної перевірки контролюючим органом, необхідна наявність чи отримання в установленому законодавством порядку цим органом інформації про порушення вимог законодавства в частині, зокрема, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками. Натомість в порушення пп. 80.2.2 та пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, контролюючим органом, проведення перевірки здійснено без зазначення як в наказі Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 07 липня 2021 р. № 1266-П, так і в акті фактичної перевірки жодної підстави визначеної вказаними правовими нормами та жодних доказів наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а тільки зазначено саму правову норму Податкового кодексу України.
Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-ІХ) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Абзацами 2, 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») визначено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон), який визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок №399).
Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.
За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/2787/22 - Львівський окружний адміністративний суд.
Матеріали справи №640/2787/22 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та зареєстровано судом 10.02.2025.
Ухвалою від 17.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 04.03.2025 подав додаткові пояснення по справі, у яких зазначив, що згідно з підпунктом 12 підрозділу 5 Розділу XX ПК України розпорядники акцизних складів відповідно до вимог цього Кодексу зобов'язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі в такі строки: акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 20000 куб. метрів, - не пізніше 1 липня 2019 року; акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 1000 куб. метрів, але не перевищує 20000 куб. метрів, - не пізніше 1 жовтня 2019 року; акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів, - не пізніше 1 січня 2020 року. Щодо тверджень позивача про протиправність призначення фактичної перевірки відповідач зазначає, що в чинному законодавстві на момент спірних правовідносин відсутня імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним. Здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, у якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації.
У додаткових поясненнях також містилось клопотання про залучення третьої особи - Головного управління ДПС в Івано-Франківській області.
Ухвалою від 06.03.2025 клопотання відповідача задоволено та залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (адреса місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20; ЄДРПОУ: 43968084). Запропоновано третій особі подати письмові пояснення на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Копію ухвали від 06.03.2025 та копію позовної заяви з додатками було надіслано третій особі в електронний кабінет 07.03.2025 о 13:51, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Станом на момент розгляду справи третя особа своїм правом на подання пояснень на позовну заяву не скористалась.
Представник позивача 06.05.2025 подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що із змісту наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 07 липня 2021 року № 1266-П, не вбачається, що предметом перевірки мало бути дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального. Такий наказ не надає позивачу розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Як наслідок, невиконання відповідачем вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Також зазначив, що порушення строків обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та реєстрації їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі (передбачених підпунктом 12 підрозділу 5 Розділу XX Податкового кодексу України), якщо на час проведення перевірки встановлено їх наявність на акцизних складах та їх реєстрація в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, не може бути підставою для застосування до платника податків пункту 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач - Приватне акціонерне товариство «Укрнафта» зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 31.03.1994 та перебуває на обліку в Центральному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків. Основним видом економічної діяльності ПАТ «Укрнафта» є 06.10 Добування сирої нафти.
На підставі наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 07.07.2021 №1266-П «Про проведення фактичної перевірки», з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, реалізації підакцизних товарів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, та відповідно до підпункту 80.2,2: 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України було проведено фактичну перевірку суб'єкта господарювання - ПАТ «Укрнафта» за адресою: Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н, с. Іванівка, вул. Шевченка 2А.
За результатами перевірки було складено акт від 16.07.2021 №53/09-19-09-01/00135300 фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС відповідно до підпункту 80.2,2: 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, яким встановлено факт не обладнання 2 (двома) рівнемірами-лічильниками рівня пального резервуарів, розташованих на акцизному складі в період з 01.04.2020 по 30.08.2020; факт відсутності реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі 2 (двох) рівнемірів-лічильників на введених в експлуатацію резервуарах в період з 31.08.2020 по 14.12.2020 та 2 (двох) витратомірів-лічильників на місці відпуску пального наливом в період з 01.04.2020 по 14.12.2020.
Позивач подав заперечення до акта перевірки, у яких, зокрема, зазначив, що для проведення фактичної перевірки контролюючим органом, необхідна наявність чи отримання в установленому законодавством порядку цим органом інформації про порушення вимог законодавства в частині, зокрема, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками. Натомість в порушення підпункту 80.2,2: 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, контролюючим органом проведення перевірки здійснено без зазначення як в наказі Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 07 липня 2021 р. № 1266-П, так і в акті фактичної перевірки жодної підстави визначеної вказаними правовими нормами та жодних доказів наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами- лічильниками, а тільки зазначено саму правову норму Податкового кодексу України.
На вказані заперечення Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області надано відповідь №8311/6/09-19-09-01-18 від 11.08.2021, у якій зазначено, що аргументи наведені у запереченні не спростовують фактів порушень, вказаних в акті перевірки від 16.07.2021 №53/09-19-09-01/00135390, відповідно висновки даного акта перевірки залишено без змін.
Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на підставі акта перевірки №53/09-19-09-01/00135390 від 16.07.2021 та висновку ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 11.08.2021 №74 на заперечення до акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.08.2021 №0004960704, яким встановлено порушення п.п.230.1.2 п.230.1 ст, 230 Податкового кодексу України та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 128-1.1 ст. 128-1 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні санкції за акцизним податком на пальне на суму 80 000 грн.
Позивачем було подано скаргу до Державної податкової служби України на податкове повідомлення-рішення від 18.08.2021 №0004960704, за наслідками розгляду якої було прийнято рішення від 22.12.2021 №28734/6/99-0006-0391-06, яким скаргу ПАТ «Укрнафта» залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки та спірним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з такого.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Згідно з підпунктами 20.1.4 та 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пунктів 61.1, 61.2 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Підпунктами 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Частиною першою статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» встановлено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Контроль за дотриманням вимог відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства до малих виробництв виноробної продукції та малих виробництв дистилятів здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.
Згідно з підпунктами 19-1.1.13-19-1.1.20 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами і рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та контроль за таким виробництвом; здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; забезпечують контроль за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального; проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального; організовують роботу, пов'язану із замовленням марок акцизного податку, їх зберіганням, продажем, відбором зразків, з метою проведення експертизи щодо їх автентичності та здійснюють контроль за наявністю таких марок на пляшках (упаковках) з алкогольними напоями, пачках (упаковках) тютюнових виробів, ємностях (упаковках) з рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, під час їх транспортування, зберігання і реалізації; забезпечують контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів; забезпечують контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої.
Відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Верховний Суд зокрема у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 140/14625/20, від 5 квітня 2023 року у справі № 200/1354/21-а, від 05 липня 2023 року у справі №460/2663/22, від 26 липня 2023 року у справі № 280/4696/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 160/15431/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 420/11790/22 висловив позицію, згідно з якою підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Також Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5729/20-а, від 12 жовтня 2021 року у справі № 120/5229/20-а, від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21, від 05 липня 2023 року у справі №460/2663/22, від 17 серпня 2023 року у справі №160/15431/21 зазначав, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
В пункті 57 постанови від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів зазначив, що на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Також Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23 звернув увагу на те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України встановлює дві передумови для призначення фактичної перевірки: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері.
Саме тому цей підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України має істотну особливість у його застосуванні порівняно з іншими підпунктами цієї норми, яка і зумовлює висновок про те, що саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.
Судова палата наголосила на тому, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов'язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України повинен щонайменше зазначити про "наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення" або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 Податкового кодексу України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Зазначені правові висновки викладені також Верховним Судом в постанові від 24 вересня 2024 року у справі №320/8742/22.
Суд встановив, що у наказі Головного управління ДПС в Івано-Франківській області 07.07.2021 №1266-П підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: «з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, реалізації підакцизних товарів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та відповідно до пп. 80.2.2, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами та доповненнями» (а.с.12).
Отже для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є дві умови: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства; а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Отже у вказаному наказі наявний мінімально достатній обсяг інформація щодо підстави для проведення перевірки позивача.
Щодо пояснень позивача про те, що дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального не входить в перелік питань фактичної перевірки, які визначені п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи, фактична перевірка проводилась у тому числі, з питань наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, що включає контроль дотримання умов ліцензій (місце провадження діяльності, вид діяльності, дотримання умов продажу тощо).
Враховуючи наведені обставини та правові висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку про помилковість доводів позивача про порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки.
Щодо суті зафіксованих актом перевірки порушень, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального (підпункт 14.1.6).
Розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу (підпункт 14.1.224).
За положеннями підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.
Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.
Відповідальність за порушення правил обліку, виробництва та обігу пального або спирту етилового на акцизних складах передбачена статтею 128-1 ПК України.
Відповідно до пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.
Санкція, встановлена пунктом 128-1.1 статті 128-1 ПК України, застосовується не конкретно за реалізацію пального за відсутності встановлених витратомірів-лічильників на кожному місці відпуску пального наливом, а у випадку виробництва, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального, за відсутності встановлених витратомірів-лічильників на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірів-лічильників рівня таких товарів (продукції) у резервуарі. При цьому, такі витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники повинні бути зареєстровані у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників.
Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати:
а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;
б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.
Відповідно до п. 12 підрозділу 5 розділу XX ПК України, розпорядники акцизних складів відповідно до вимог цього Кодексу зобов'язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі в такі строки:
- акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 20000 куб. метрів, - не пізніше 1 липня 2019 року;
- акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 1000 куб. метрів, але не перевищує 20000 куб. метрів, - не пізніше 1 жовтня 2019 року;
- акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів, - не пізніше 1 січня 2020 року.
При вирішенні цього спору слід враховувати, що положеннями пунктів 12 та 18 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу України встановлено строки для виконання обов'язку платником податку для облаштування акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками рівня пального у резервуарі та реєстрації таких в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, а також передбачено дату, з якої до таких платників застосовуються норми пункту 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України.
Законом України від 18.12.2019 №391-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку» (далі - Закон №391-IX) до пункту 18 підрозділу 5 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України внесені зміни, а саме в абзаці четвертому слово «січня» замінено словом «квітня».
Відповідно до вимог ст.230 ПК України, постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року №891 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв'язку (далі - Порядок №891).
Пунктом 2 Порядку №891 визначено, що у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні: витратомір-лічильник (далі - витратомір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для безперервного вимірювання, запам'ятовування та відображення у фактичних умовах вимірювання кількості пального, що проходить через вимірювальний перетворювач у закритих, повністю заповнених трубопроводах; рівнемір-лічильник рівня пального у резервуарі (далі - рівнемір) - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки, призначений для вимірювання рівня пального, за яким обчислюється об'єм пального, що перебуває у резервуарі, за градуювальною таблицею резервуара.
Таким чином, у розпорядників акцизних складів на підставі указаних норм Податкового кодексу України виник обов'язок обладнати акцизні склади, на території яких здійснюється господарська діяльність з відповідним підакцизним товаром паливом витратомірами-лічильниками та рівномірами-лічильниками та зареєструвати їх у відповідному Єдиному державному реєстрі до 01.04.2020.
Водночас, складом правопорушення, визначеного пунктом 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України, за яке передбачена штрафна санкція, є саме необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників. При цьому слід зазначити, що відповідальності за недотримання вказаного строку (не пізніше 1 квітня 2020 року) тобто за несвоєчасне обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та їх реєстрацію в відповідному Єдиному державному реєстрі нормами Податкового кодексу України не передбачено.
Відповідно до приписів пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно пункту 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.
Тобто складом правопорушення, визначеного пункту 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України, за яке передбачена штрафна санкція, є саме необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників.
При цьому, ані зазначена норма, ані інші положення Податкового кодексу України, як вже було зазначено вище, не передбачають відповідальності за порушення строку обладнання або реєстрації зазначених рівнемірів та витратомірів.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі №580/9246/21 зазначив, що застосування пункту 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України можливе виключно у випадку необладнання та/або відсутності реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, як передбачено диспозицією вказаної норми. Порушення строків обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та реєстрації їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі (передбачених підпунктом 12 підрозділу 5 Розділу XX Податкового кодексу України), якщо на час проведення перевірки встановлено їх наявність на акцизних складах та їх реєстрація в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, не може бути підставою для застосування до платника податків пункту 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України.
Також Верховний Суд у постанові від 11.12.2024 у справі №200/18913/21, прийнятій за подібних правовідносин, звернув увагу, що оскільки у ході перевірки податковим органом встановлено наявність на акцизному складі позивача витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників, які мали позитивні результати повірки, відтак є безпідставним притягнення позивача до відповідальності передбаченої пунктом 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України, оскільки на момент фактичної перевірки обладнання було встановлено та зареєстровано.
Як вже встановлено судом із матеріалів справи, за наслідками проведеної фактичної перевірки відповідно до акту від 16.07.2021 №53/09-19-09-01/00135300 встановлено факт не обладнання 2 (двома) рівнемірами-лічильниками рівня пального резервуарів, розташованих на акцизному складі в період з 01.04.2020 по 30.08.2020; факт відсутності реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі 2 (двох) рівнемірів-лічильників на введених в експлуатацію резервуарах в період з 31.08.2020 по 14.12.2020 та 2 (двох) витратомірів-лічильників на місці відпуску пального наливом в період з 01.04.2020 по 14.12.2020, тобто встановлено саме факт несвоєчасного обладнання паливних резервуарів витратомірами-лічильниками та/або їхньої реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, що, як уже зазначалось судом, не може бути підставою для притягнення платника податку до відповідальності, передбаченої пунктом 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України. При цьому, з вищевказаного акту перевірки не вбачається факт відсутності зареєстрованих витратомірів-лічильників пального у резервуарі саме станом на момент проведення фактичної перевірки, доказів такого відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Отже, враховуючи, що у ході перевірки контролюючим органом не було встановлено відсутність на акцизному складі позивача зареєстрованих у встановленому законом порядку витратомірів/рівнемірів-лічильників рівня нафтопродуктів, які були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, що підтверджується матеріалами справи, зокрема і актом перевірки, суд приходить до висновку про безпідставність притягнення позивача до відповідальності передбаченої пунктом 128-1.1 статті 128-1 Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вказана норма узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції», у якому суд визначив, що…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
На переконання суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, встановлені у цій справі обставини спростовують висновки податкового органу, що висловлені у акті перевірки та слугували підставою для прийняття спірного рішення суб'єктом владних повноважень, з огляду на що оспорюване податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 18 серпня 2021 року №0004960704 підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір в сумі 2481,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (адреса проживання: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ЄДРПОУ: 00135390) до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (адреса місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3; ЄДРПОУ: 44082145) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (адреса місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20; ЄДРПОУ: 43968084) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 18 серпня 2021 року №0004960704.
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (адреса місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3; ЄДРПОУ: 44082145) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (адреса проживання: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ЄДРПОУ: 00135390) 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. судових витрат у вигляді судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України та абзацу 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.