Іменем України
30 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 580/2829/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом адвоката Клокол Вікторії Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду з Черкаського окружного адміністративного суду надійшли матеріали справи за позовом адвоката Клокол Вікторії Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025561 від 16.09.2024 про відмову в перерахунку пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком від 10.09.2024, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.07.1982 по 15.01.1998 згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку в серпні 2024 року позивачка звернулася за місцем проживання до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області та 06.08.2024 подала заяву про призначення пенсії за віком.
Згідно інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.10.2024 за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 06.08.2024 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
30 серпня 2024 року було прийнято рішення №232730025561 про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 . Проте до страхового стажу позивачки не враховано період роботи з 15.07.1982 до 15.01.1998 згідно із записами у трудовій книжці, оскільки запис про звільнення у 1998 році завірено печаткою УРСР. Натомість у зазначений період до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано періоди догляду за дітьми до 3-х річного віку з 22.08.1986 до 21.08.1989 та з 18.12.1994 до 17.12.1997.
Відповідно до отриманого у електронному кабінеті Пенсійного фонду України рішення №232730025561 від 30.08.2024 розрахунок пенсії проводився з врахуванням страхового стажу 34 роки 10 місяців 19 днів.
Однак, згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивачки та електронному кабінеті Пенсійного фонду України загальний страховий стаж ОСОБА_1 станом на 01.06.2024 складає 44 роки 4 місяці та 21 день.
Відтак, Позиваці не зараховано до страхового стажу близько 10 років, що впливає на розмір пенсії за віком.
Не погоджуючись з таким рішенням, Позивачка 10.09.2024 звернулась із заявою про перерахунок пенсії та зарахування періоду роботи з 15.07.1982 до 15.01.1998 до страхового стажу згідно із записами у трудовій книжці.
За принципом екстериторіальності вказана заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням №232730025561 від 16.09.2024 відмовило в перерахунку пенсії. В даному рішенні зазначено, що в ході аналізу наявних в електронній пенсійній справі документів, встановлено що в трудовій книжці від 15.07.1982 серії НОМЕР_1 наявне виправлення в місяці народження заявниці. Також запис № 1-4 (з 15.07.1982 по15.01.1998) до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, а саме відсутня назва організації при прийняті та періоди роботи засвідчено печаткою УРСР. Для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку.
З таким прийнятим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №232730025561 від 16.09.2024 Позивачка не погоджується, а тому звернулась до суду з даним позовом.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 10.09.2024 про перерахунок призначеної пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058). За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням.
Розглянувши заяву Позивача та документи, наявні в пенсійній справі, Головним управлінням було встановлено відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії, у зв'язку з чим було прийнято рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 232730025561 від 16.09.2024 про відмову у проведенні перерахунку.
До набрання чинності Законом № 1058 та у спірний період діяли Закон України “Про пенсійне забезпечення» № 1788 від 05.11.1991 (надалі - Закон № 1788) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року №58 (надалі - Інструкція №58).
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №58 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Відповідно до п. 2.26 Інструкції №58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. До трудової книжки працівника повинен бути внесений наступний запис: в графі 1 розділу "Відомості про працю" ставиться порядковий номер запису, в графі 2 - дата звільнення, в графі 3 вноситься підстава звільнення, в графі 4 зазначається дата та номер наказу (розпорядження) про звільнення.
В порушення наведених вимог законодавства, записи у трудовій книжці Позивача після 1991 року засвідчені печаткою УРСР та не містять повну назву підприємства.
Враховуючи те, що записи у трудовій книжці не відповідають встановленим законодавством вимогам - у Головного правління відсутні підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу Позивача лише на підставі трудової книжки.
Однак, неналежне оформлення трудової книжки не позбавляє особу права на зарахування періоду виконуваної роботи до страхового стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 було затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Враховуючи, що Позивачем не було надано до Головного управління відповідних документів на підтвердження трудового стажу, рішення Головного управління про відмову у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу є правомірним.
На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що виходячи зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , а саме записів №1-4 (ст.ст. 2-3), вона була прийнята на посаду економіста до Первомайського управлінні житлово-комунального господарства Виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Первомайськвугілля» 15.07.1982 року. Про що свідчить також печатка при першому заповненні трудової книжки на 1 сторінці.
Згідно запису №4 трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачка звільнена за переведенням до ЖКГ Первомайського виконкому. Вказаний запис засвідчений двома печатками - перший відтиск печатки відповідає відтиску проставленому на 1 сторінці під час заповнення трудової книжки у 1982 році, а другий відтиск печатки зі спливом часу є нечитабельним.
Позивач вважає, що вказані недоліки у записі про звільнення не можуть бути безумовною підставою для висновку про незарахування вказаного вище періоду роботи до страхового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.
Щодо наявності страхового стажу відповідач не заперечує, проте відмічає, що лише записи в трудовій книжці позивачки мають недоліки.
Згідно відомостей з електронного кабінета Пенсійного фонду України загальний страховий стаж ОСОБА_1 станом на 01.06.2024 року складає 44 роки 4 місяці та 21 день. Натомість, відповідач, розглядаючи заяву про зарахування до стажу періодів роботи з 15.07.1982 по 15.01.1998 згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 , відмовляє, підтверджуючі страховий стаж 34 роки 10 місяців 19 днів, що був врахований під час прийняття рішення №232730025561 від 30.08.2024 про призначення пенсії.
Таким чином відомості, зазначені в особистому кабінеті ПФУ щодо страхового стажу позивача, суперечать рішенню, прийнятому 16.09.2024 про відмову в перерахунку пенсії.
Ухвалою суду від 12 травня 2025 року провадження у справі за даним адміністративним позовом було відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , призначено пенсію за віком, що підтверджується рішенням від 30.08.2025 № 232730025561.
10.09.2024 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про перерахунок пенсії та просила зарахувати до стажу період роботи з 15.07.1982 по 15.01.1998.
Заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності, відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року№ 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в перерахунку пенсії № 232730025561 від 16.09.2024 позивачеві відмовлено в перерахунку пенсії.
В обґрунтування відмови зазначено, що в ході аналізу наявних в електронній пенсійній справі документів встановлено, що в трудовій книжці від 15.07.1982 серія НОМЕР_3 наявне виправлення в місяці народження заявниці. Також запис №1-4 (з 15.07.1982 по 15.01.1998) до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, а саме відсутня назва організації при прийнятті та періоди роботи засвідчено печаткою УРСР. Для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу необхідно надати уточнюючу довідку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за№ 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-ХІІ, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (частина перша та друга статті 7 Закону № 1788-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 31 року.
При цьому, статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Пунктом 3 Порядку 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналізуючи чинні нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-ХП).
Таким чином, інші документи мають надаватися в разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 04 березня 2020 року у справі №367/945/17.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , позивач у спірні періоди:
- 15.07.1982 прийнята на посаду економіста до Первомайського управлінні житлово-комунального господарства Виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Первомайськвугілля»;
- 01.06.1993 переведена на посаду інженера по приватизації;
- 15.01.1998 звільнена за переведенням до ЖКГ Первомайського виконкому.
Відповідач, відмовляючи в зарахуванні періоду роботи позивача з 15.07.1982 по 15.01.1998 посилається на те, що в трудовій книжці від 15.07.1982 серія НОМЕР_3 наявне виправлення в місяці народження заявниці. Також запис №1-4 (з 15.07.1982 по 15.01.1998) до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, а саме відсутня назва організації при прийнятті та періоди роботи засвідчено печаткою УРСР.
При цьому, суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про роботу позивача у спірний період та характер виконуваних позивачем робіт, окрім того вказані записи виконані у відповідності до вимог законодавства, із зазначенням відповідних наказів, на підставі яких вони внесені, та без будь-яких помилок або виправлень.
Крім того, на титульному аркуші трудової книжки від 15.07.1982 серії НОМЕР_1 однією рискою закреслена дата народження ОСОБА_1 і записані нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завірені 02.08.2024 підписом головного спеціаліста з кадрових питань та проставлена печатка Фінансового управління Гірської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області.
В період, в якому позивачу оформлялася трудова книжка НОМЕР_1 , діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (надалі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення (перерахунку) пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки посадовими особами підприємства, на якому позивач працював, не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України трудового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту позивача.
Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що трудова книжка містить усі необхідні відомості про роботу позивача у спірні періоди, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави їх не враховувати.
Щодо обраного позивачем способу захист суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту порушеного права позивача вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішення №232730025561 від 16.09.2024 про відмову в перерахунку пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 15.07.1982 по 15.01.1998, здійснивши перерахунок позивачу пенсії з 10.09.2024.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Щодо вимог про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 5 статті 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку щодо необхідності зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення в цій справі.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Отже, визначення строку для подання звіту про виконання судового рішення є виключним правом суду, яке суд виконує з урахуванням обставин справи та виходячи з принципу розумності, та достатності такого строку для виконання судового рішення.
За таких обставин, суд вважає за можливе встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання судового рішення в цій справі, протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Одеській області.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 241-246, 250, 255, 260, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Клокол Вікторії Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області рішення №232730025561 від 16.09.2024 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.07.1982 по 15.01.1998, здійснивши перерахунок позивачу пенсії з 10.09.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до суду звіт про виконання цього рішення, протягом двох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Ірметова