30 червня 2025 року № 320/21748/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно рапорту від 08.08.2023 року за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю матері з числа осіб з інвалідністю 2 групи.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що має право на звільнення з військової служби на підставі ст. 26 ч. 4 п. 3 пп. "г" Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу", тобто у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі №320/21748/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем не подано відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до Командира роти Військової частини НОМЕР_1 із рапортом в якому просив звільнити його із військової служби на підставі ст. 26 ч. 4 п. 3 пп. "г" Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу", тобто у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, яка є інвалідом ІІ групи.
Як зазначено позивачем 23.02.2024 адвокатом останнього отримано лист від відповідача за №167 в якому заявнику відмовлено у задоволенні рапорту.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено та діє на даний час.
Як встановлено судом вище, підставою для відмови у звільненні з військової служби відповідач вказав, що до рапорту позивачем не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.
Судом встановлено, що позивач подав рапорт і просив його звільнити з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час воєнного стану:
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до частини дванадцятої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
3) під час дії воєнного стану:
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із рапортом та нотаріально засвідченими копіями наступних документів: свідоцтво про народження позивача, паспорта матері, пенсійного посвідчення матері з зазначенням групи інвалідності, акт обстеження матеріально - побутових умов проживання, довідку виконкому Ірпінської міської ради.
В свою чергу, п. п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII містить посилання на таку передумову звільнення з військової служби як "постійний догляд", що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зазначає, що постійний сторонній догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе.
Втім, соціальна послуга догляду вдома - це заходи, що проводяться за місцем проживання (вдома) отримувача соціальної послуги протягом робочого дня надавачем і полягає у надання допомоги із самообслуговування особи, яка частково, або повністю втратила, чи не набула здатності до самообслуговування.
Таким чином, терміни, які визначені законодавчо як "постійний догляд" і "догляд вдома" не є тотожними та застосовуються для різного правового регулювання.
Зокрема, порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132.
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 року № 859. У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки встановлює Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 23.09.2020 № 859.
Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету отримання висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, що не кореспондує із цілями п. п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII.
Суд зазначає, що наказом Міністерства охорони здоров'я України № 667 від 31.07.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.09.2013 за № 1666/24198, затверджено форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) та Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - Інструкція № 677).
Згідно п. 3 Інструкції № 677 висновок ЛКК видається протягом одного робочого дня за наявності заяви особи, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та здійснює за ним постійний сторонній догляд, у довільній формі, а також медичної карти амбулаторного хворого за формою № 025/0, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 677 підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування - здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування - здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування - здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Особам з інвалідністю I групи висновок ЛКК видається на строк встановлення їм інвалідності. Особам з інвалідністю II групи висновок ЛКК видається строком не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 6 місяців, а у разі якщо за особою з інвалідністю II групи догляд здійснюється непрацюючим пенсіонером (особою з інвалідністю), висновок ЛКК видається строком не менше ніж на 12 місяців (п. 6 Інструкції № 677).
Водночас суд звертає увагу, що форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, затверджено Міністерством охорони здоров'я України з метою виконання ст. 5 Закону України "Про психіатричну допомогу" та пункту 7 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2000 № 1192.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що як і визначення "постійний догляд", "догляд вдома", так і призначення, мета і порядок одержання висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу - є різними за своєю природою та наслідками подальшого використання і реалізації.
До матеріалів справи долучено нотаріально засвідченими копіями наступних документів: свідоцтво про народження позивача, паспорта матері, пенсійного посвідчення матері з зазначенням групи інвалідності, акт обстеження матеріально - побутових умов проживання, довідку виконкому Ірпінської міської ради.
Разом з тим, подані документи не можливо визнати належною підставою для застосування п. п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII і, як результат, звільнення позивача із військової служби за сімейними обставинами, оскільки вони не відноситься до документів, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю заявника.
Системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування п. п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, можливий у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
З огляду на викладене, позовні вимоги є недоведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.