Житомирський апеляційний суд
Справа №296/5532/20 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/619/25
Категорія ч.2 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2
25 червня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12019060020004749 за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача ТДВ «Житомирське АТП-11827» адвоката ОСОБА_9 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 04 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Видибор Черняхівського району Житомирської області, українця, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , з середньою-спеціальною освітою, одруженого, на у триманні дітей не маючого, працюючого водієм у ФОП « ОСОБА_11 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України,
В апеляційній скарзі представник цивільного відповідача ОСОБА_9 не оспорюючи фактичних обставин скоєння злочину, встановлених судом, кваліфікації дій, доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 та призначеного йому покарання, просить вирок суду змінити в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 , та відмовити у задоволенні позову останнього в повному обсязі. Вважає вирок суду в цій частині незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що вирішуючи питання щодо цивільного позову потерпілого, суд першої інстанції не врахував вимоги розумності та справедливості, а також проігнорував той факт, що цивільно - правова відповідальність, пов'язана із експлуатацією транспортного засобу марки «Рута 25» р.н. НОМЕР_2 , була застрахована у АТ «СК «Країна», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № АО/3627425, відповідно до якого страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю складає 200 000 гривень, а за шкоду заподіяну майну 100 000 гривень. Вважає, що цивільним відповідачем у даному кримінальному провадженні повинен бути страховик - АТ «СК «Країна», а ТДВ «Житомирське АТП-11827» може відповідати про відшкодування шкоди лише на суму, яка перевищує вказані ліміти відповідальності. Посилається на те, що АТ «СК «Країна» також повинна відшкодовувати моральну шкоду у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Вироком Корольовського районного суду м. Житомра від 04 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.ст. 75, 76 ч.1, 3 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі, та встановлено термін випробування на два роки. Зобов'язано ОСОБА_7 : періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 2563 грн. 68 коп. процесуальних витрат на залучення експертів.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Житомирське автотранспортне підприємство 11827» на користь ОСОБА_12 : 68 647 грн. витрат на лікування, 10 000 грн. витрат на оплату юридичної допомоги адвоката та 375 000 грн. моральної шкоди, а всього на суму 453 647 грн. 00 коп.
В решті позов залишено без задоволення.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, ОСОБА_7 08 листопада 2019 року близько 19 години 58 хвилин, керував технічно справним автобусом «РУТА 25» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_11 , та рухався ним в м. Житомирі.
Продовжуючи рух в межах м. Житомир та керуючи автобусом «РУТА 25» реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій ОСОБА_7 , діючи із злочинною самовпевненістю, не дотримався вимог Закону України «Про Дорожній рух» та в порушення вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою кабінету міністрів України № 1306 від 10.10.2001, маючи технічну можливість запобігти наїзду з моменту виявлення перешкоди для руху, яку об'єктивно спроможній був виявити з місця водія, в момент виникнення небезпеки для руху, своєчасно негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу не вжив.
Таким чином, в порушення вимог пункту 2.3.д) ПДР України водій ОСОБА_7 створив загрозу безпеці дорожнього руху при керуванні ним транспортним засобом за вказаних умов.
Незважаючи на створену загрозу безпеці дорожнього руху, водій ОСОБА_7 , свідомо ігноруючи загально прийняті правила поведінки на дорозі та зобов'язання виконувати вимоги ПДР України, у тому числі, ті, що носять характер заборони, перебуваючи в умовах створеної ним небезпечної обстановки, яка вимагала особливої уваги від нього як особи, яка керує транспортним засобом, діючи злочинно самовпевнено, продовжував порушувати вимоги пункту 12.3 ПДР України.
При цьому ж, в порушення вимог пункту 2.3.б) ПДР України, водій ОСОБА_7 проявив неуважність, не простежив за дорожньою обстановкою та її змінами, не врахував дорожні умови та обрану ним швидкість транспортного засобу, що призвело до наступного.
Рухаючись у вказаний день та час транспортним засобом поблизу будинку № 21 по вул. Селецькій в м. Житомирі у напрямку вул. Вітрука, водій ОСОБА_7 в порушення вимог п. 12.3. вказаних вище правил, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки і її змін, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку він об'єктивно спроможний був виявити з робочого місця водія, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу в результаті чого скоїв переїзд пішохода ОСОБА_12 , який знаходився на проїзній частині в горизонтальному положенні.
Внаслідок переїзду пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді множинних переломів ребер лівої половини грудної клітки 2-12-го по паравертебральній, лопатковій та підпахвинним анатомічним лініям, правої половини грудної клітки 2-10-го по паравертебральній лінії, 9-11-го по лопатковій анатомічній лінії (котрі ускладнились розвитком двобічного гемопневмотораксу, комбінованого шоку при госпіталізації), поперечних відростків на рівні 3,4,5,10-го грудних хребців, остистого відростка на рівні 9-го грудного хребця, тіла 1-го поперекового хребця, поперекових відростків 1-5-го поперекових хребців ліворуч, 1-3-го поперекових хребців праворуч, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.
Порушення водієм ОСОБА_7 при керуванні ним транспортним засобом вимог пунктів 2.3.б). 2.3.д), 12.3 Правил дорожнього руху України, знаходиться у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Потерпілий ОСОБА_12 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явився. Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 просив проводити апеляційний розгляд без участі потерпілого ОСОБА_12 , оскільки останній не може бути присутнім в судовому засіданні через стан свого здоров'я, майже не пересувається, оформлює 1 групу інвалідності.
Заслухавши доповідача, доводи представника цивільного відповідача ОСОБА_9 в підтримання апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисника, які не заперечували стосовно задоволення апеляційної скарги, пояснення прокурора та представника потерпілого в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 в необережних діях, які виразились в порушені правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України кваліфіковані правильно.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України та врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в апеляційній скарзі не оспорюється.
Що стосується вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 до ТДВ «Житомирське АТП-11827» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно ч.5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею у порядку регресу.
Згідно із ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Виходячи із вищенаведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові від 5 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження №14-497цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, зазначивши таке.
Особа, яка керує транспортним засобом у зв?язку з виконанням своїх трудових (службових) обов?язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб?єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб?єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв?язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов?язків.
Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов?язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов?язків працівника.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений ОСОБА_7 керував транспортним засобом - маршрутним автобусом під час виконання своїх трудових обов'язків, будучи працівником ТДВ «Житомирське АТП 11827 «(а.п.94-95 т.2, а.п.74 т.3) . Вказаний факт в апеляційній скарзі не оспорюється.
До початку судового розгляду представник потерпілого ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_10 пред'явив цивільний позов до ТДВ «Житомирське АТП-11827» про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 78 647 гривень, яка складається з витрат на лікування потерпілого на суму 68 647 гривень та витрат на правову допомогу адвоката в сумі 10 000 гривень, а також моральної шкоди в розмірі 500 000 грн. (т.1 а.п.30-36).
На підтвердження матеріальної шкоди представником потерпілого надано копії листів лікарських призначень та копії фіскальних чеків про придбання лікарських засобів (т.1 а.п. 43-93).
Вказані витрати понесені потерпілим належним чином підтверджені.
Крім того, в апеляційній скарзі не йдеться про визначений судом розмір матеріальної шкоди.
Щодо розподілу витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. понесених потерпілим, апелянтом не наведено доводів в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду.
Також, в цивільному позові в обґрунтування розміру моральної шкоди представником потерпілого зазначено, що моральна шкода ОСОБА_12 спричинена моральними та фізичним стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов'язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкій настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратливість, реакція замикання.
Так, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Приймаючи рішення про часткове задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції відповідно до вимог закону врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань, яких зазнав потерпілий у зв'язку з ушкодженням його здоров'я (тяжкі тілесні ушкодження), ступінь вини обвинуваченого, перебування потерпілого в стані алкогольного сп'яніння під час ДТП та знаходження його на проїзній частині дороги поза межами пішохідного переходу, та враховуючи вимоги розумності та справедливості, визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 375 000 гривень.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 02.06.2021 у справі №175/4256/18 (провадження №51-1171км21).
Колегія суддів вважає, що такий розмір відшкодування моральної шкоди є розумним, обґрунтованим та справедливим в даному випадку, оскільки визначений з урахуванням конкретних обставин події та її наслідками.
Доводи апелянта про безпідставне не залучення до участі у кримінальному провадженні страхової компанії, оскільки цивільно правова-відповідальність, пов'язана із експлуатацією транспортного засобу марки «Рута 25» р.н. НОМЕР_2 , була застрахована у АТ «СК «Країна», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № АО/3627425, відповідно до якого страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю складає 200 000 гривень, а за шкоду заподіяну майну 100 000 гривень (а.п.145 т.3), колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Так, Верховним Судом України в постанові від 20.01.2016 року по справі №6-2808цс15 зроблено правовий висновок, відповідно до якого «право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути обмежено або припинено наявністю у останнього Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тобто винуватець дорожньо-транспортної пригоди, в подальшому несе повну матеріальну відповідальність за шкоду завдану потерпілому, своїми неправомірними діями. Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільна-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності».
Крім того, колегія суддів також враховує, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № АО/3627425, укладений на період з 17.06.2019 до 17.12.2019 між ТДВ Житомирське АТП-11827 та АТ «СК «Країна», предметом якого є забезпечений транспортний засіб марки «Рута 25» р.н. НОМЕР_2 , втратив свою чинність відповідно з 18.12.2019 року (а.п.145-146 т.3).
Також відповідно до п.33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року, який був чинний на час даної події ДТП у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно , але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до п.37.1.4 статті 37 вказаного Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Отже, наявність Поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, строк дії якого сплинув з 18.12.2019 року, відсутність доказів повідомлення цивільним відповідачем страхової компанії про подію ДТП у встановлені законом строки, стан здоров'я потерпілого, який внаслідок вказаної події отримав тяжкі тілесні ушкодження у зв'язку з чим до теперешнього часу проходить лікування, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що в даному випадку саме на АТ «СК «Країна» покладено обов'язок щодо відшкодування шкоди потерпілому. При цьому, колегією суддів також враховано, що клопотання про залучення до участі у справі - АТ «СК «Країна» під час всього судового розгляду, представник цивільного відповідача - ТДВ Житомирське АТП-11827, до якого було заявлено позов, не заявляв, а відповідно до ч.1 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог закону вирішив цивільний позов потерпілого.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не наведено обґрунтованих підстав для скасування вироку суду в частині задоволення позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача ТДВ «Житомирське АТП-11827» - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 04 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: