Справа № 463/3416/25
Провадження № 2/463/1350/25
30 червня 2025 року м. Львів
Личаківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого-судді Бобрової Ю.Ю.
за участі секретаря судових засідань Назара Р.М.
представника позивача Лазора А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СТАРОСАМБІРСЬКОГО ДОЧІРНЬОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» про стягнення невиплаченої на день звільнення розрахункової суми та середнього заробітку за час затримки розрахунку
1.Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Лазор А.О. звернувся з позовом до СТАРОСАМБІРСЬКОГО ДОЧІРНЬОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» про стягнення невиплаченої на день звільнення розрахункової суми та середнього заробітку за час затримки розрахунку, в обґрунтування якого зазначив наступне.
Наказом ОКС ЛГП «Галсільліс» № 57-д від 09.12.2024 року його звільнено з 18.12.2024 у зв'язку зі закінченням строку дії контракту з посади директора Старосамбірське ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» на підставі заяви; надано вказівку бухгалтерії Старосамбірське ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» здійснити повний розрахунок згідно чинного законодавства.
Однак ні 19.12.2024, ні після нового року у терміни для виплати заробітної плати він не отримав належних йому грошових коштів у зв'язку із відсутністю у відповідача коштів необхідних для виплати заборгованості.
Не отримавши належних коштів ОСОБА_1 вчергове звернувся із заявою про виплату заборгованих сум та надання довідки про заборгованість по заробітній платі станом на 01.01.2025 року. 24.02.2025 він отримав Довідку про доходи від 18.02.2025 за вих. №34.
Дані обставини змусили його звернутися до суду з цим позовом для ефективного захисту свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу.
Просив суд стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГОЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» на користь ОСОБА_1 :
1) заборгованість по заробітній платі в сумі 113 646 грн 21 коп.
2) компенсацію за невикористану відпустку в сумі 15 423 грн 75 коп.
3) заборгованість з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності за період з серпня 2024 по грудень 2024 в сумі 42 752 грн 83 коп.
4) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 19.12.2024 року по дату прийняття судового рішення.
5) не виплачені підзвітні кошти в сумі 200 807 грн 65 коп.
6) моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
7) судові витрати покласти на відповідача.
2.Процесуальні питання пов'язані з розглядом справи
14.04.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано в провадження судді Бобровій Ю.Ю.
15.04.2025 ухвалою судді дану цивільну справу прийнято до провадження і призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 09.05.2025 року.
09.05.2025 відкладено розгляд справи для повторного виклику в судове засідання відповідача на 22.05.2025 о 11:00 год.
22.05.2025 розгляд справи відкладено у зв'язку із клопотанням представника позивача щодо необхідності отримання відповіді на адвокатський запит від відповідача.
09.06.2025 розгляд справи відкладено у зв'язку із поданням представником відповідача нової редакції позову та відсутності відомостей про її отримання відповідачем.
26.06.2025 в судове засідання з'явився представник відповідача - адвокат Лазор А.О., відповідач не з'явився, належним чином повідомлений, причини неявки суду невідомі.
3.Аргументи учасників справи
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, передбачених в позові, просив їх задовольнити з огляду на нову їх редакцію.
Відповідач не скористався своїх правом на відзив.
4.Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що згідно наказу ОКС ЛГП «Галсільліс» № 57-д від 09.12.2024 ОСОБА_1 у зв'язку зі закінченням строку дії контракту від 19.12.2019 звільнено з 18.12.2024 з посади директора Старосамбірське ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
У пункті 2 наказу надано вказівку бухгалтерії Старосамбірське ДЛГП «ГАЛСІЛЬЛІС» здійснити повний розрахунок згідно чинного законодавства (а.с. 16).
Із Довідки про доходи від 18.02.2025 за вих. №34 слідує, що станом на 18.02.2025 заробітна плата, нарахована ОСОБА_1 - невиплачена у розмірі 113 646 грн 21 коп. (а.с. 17).
Із Інформації від 16.05.2025 року № 83, що міститься на а.с. 51, наданої відповідачем на адвокатський запит представника позивача вбачається розмір грошових виплат, що було здійснено відповідачу щодо листків непрацездатності.
Довідкою від 13.01.2025 № 10 відповідач підтверджує, що розмір заборгованості по підзвітних коштах станом на 31.12.2024 року становить 200 807 грн 65 коп (а.с. 68).
5. Правові норми законодавства застосовані судом, висновки та мотиви прийнятого рішення
Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст. 265 ЦПК України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У силу вимог ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Так, згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).
Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов висновку, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, виконував трудові обов'язки та має право на винагороду (заробітну плату).
Заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі становить 113 646 грн 21 коп (а.с. 17).
Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А першої черги.
Так, згідно Інформаційного листа 16.05.2025 року № 83, що міститься на а.с. 51 на момент звільнення невикористана відпустка ОСОБА_1 складала 135 днів, відповідно сума недонарахованої відпустки складає 15 423 грн 75 коп.
Окрім цього, ОСОБА_1 не виплачено в повному обсязі і грошові кошти за період перебування ОСОБА_1 на листку тимчасової непрацездатності за період від 19 серпня 2024 по 18 грудня 2024 ОСОБА_1 .
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Відповідно до статей 11 та 12 наведеного Закону (тут і далі у редакції, що діяла на час спірних правовідносин) страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно- правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах. Право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом. Застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до цього Закону в таких розмірах: допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку;
У відповідності до приписів п.4 ч. 1 ст. 17 Закону допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.
Статтею 22 цього Закону передбачено, що страхова виплата у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності).
Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із розрахунку заборгованості по листку тимчасової непрацездатності сума її становить 42 752 грн 83 коп.
Розмір заборгованості по підзвітних коштах станом на 31.12.2024 року становить 200 807 грн 65 коп та підтверджений довідкою відповідача (а.с. 68).
Таким чином, відповідачем не виплачено в повному обсязі допомогу по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності, підзвітні кошти, компенсацію за дні невикористаної відпустки та заробітну плату в повному обсязі. Розмір заборгованості є обґрунтованим, оскільки підтверджується матеріалами справи та водночас не спростований відповідачем.
Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення виплатити працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Зазначаємо що компенсація за дні невикористаної відпустки не була виплачена в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу сум мала бути здійснена відповідачем саме в день його звільнення.
Таким чином, відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, на думку суду, є підставною.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КзпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. За таких наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Середній заробіток визначається відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. виходячи з виплат за останні 2 місяці.
Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані впродовж двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
У відповідності до абз. 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету міністрів України №100 від 08.02.1995 року передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету міністрів України №100 від 08.02.1995 року передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач просить стягнути починаючи з 19.12.2024 року по дату прийняття судового рішення, тобто 27.06.2025.
Так, позивач звільнений з роботи 18.12.2024. з 19.08.2024по 18.12.2024 перебував на лікарняному. За основу в розрахунок беруться два повних відпрацьованих місяці до лікарняного, а отже - червень, липень 2024 року.
Згідно Інформаційного листа 16.05.2025 року № 83, що міститься на а.с. 51 позивачеві була нарахована зарплата: за червень 2024 - 15 033 грн 75 коп за 15 робочих днів та 15 597 грн 38 коп за 18 робочих днів у липні. Разом 30 631 грн 13 коп за 33 робочих дні. Розрахунок середньоденного заробітку: 30 631 грн 13 коп : 33 дні = 928 грн 22 коп/день.
Розрахунок середнього заробітку за період невиплати розрахункових коштів з 19.12.2024 по 08.06.2025: 19-31 грудня 2024 року - 9 робочих днів; січень 2025 року - 23 робочих дні; лютий 2025 року - 20 робочих днів; березень 2025 року - 21 робочий день; квітень 2025року - 22 робочих дні; травень 2025 року - 22 робочих дні; 1-27 червня 2025 року - 20 робочих днів. Разом 137 днів. Всього за 137 днів (137*928,22 грн/день)=127 166 грн 14 коп без вирахування податків та інших обов'язкових платежів, які слід відрахувати та сплатити під час виконання рішення суду.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн 00 коп суд зазначає наступне.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 25.05.2022 року в справі №487/6970/20, від 24.01.2024 у справі № 755/3443/21 зазначено, що: «зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи при рівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 в справі №487/6970/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі №477/874/19 вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».
У постанові Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №326/789/21 зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».
Аналогічний висновок викладений у постанові від 24.01.2024 у праві №755/3443/21.
При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди.
Встановлено, що в результаті неправомірної затримки розрахунку по заробітній платі відповідачем, позивачеві завдано моральних страждань, які виразились у втраті нормальних життєвих стосунків, оскільки позивач тривалий час залишався без належних йому грошових коштів, у зв'язку зі невиплатою заробітної плати, змушений був звернутися до суду та вживати додаткових зусиль для організації свого життя, а тому, суд вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині частково та стягнути з відповідача на користь позивача спричинену моральну шкоду у розмірі 3 000 грн., що є достатнім та співмірним у даній спірній ситуації.
Крім того, в порядку ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 4 999 грн 79 коп за вимогами про стягнення заборгованості та судовий збір за вимогою про стягнення моральної шкоди, пропорційно розміру задоволених вимог, у розмірі 726 грн 72 коп.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-80, 259 ,263, 264, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 40,49-2 КЗпП України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до СТАРОСАМБІРСЬКОГО ДОЧІРНЬОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» про стягнення невиплаченої на день звільнення розрахункової суми та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГОЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС№ на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 113 646 грн 21 коп.
Стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану відпустку в сумі 15 423 грн 75 коп.
Стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності за період з серпня 2024 по грудень 2024 в сумі 42 752 грн 83 коп.
Стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 19.12.2024 по 27.06.2025 в сумі 127 166 грн 14 коп.
Стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) не виплачені підзвітні кошти в сумі 200 807 грн 65 коп.
Стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА "ГАЛСІЛЬЛІС" на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 3 000 грн 00 коп.
Стягнути з СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 5 726 грн 51 коп судового збору в дохід держави.
У решті - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Відповідач: СТАРОСАМБІРСЬКЕ ДОЧІРНЄ ЛІСОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛСІЛЬЛІС», код ЄДРПОУ: 30742131, місцезнаходження: 82001 м. Старий Самбір вул. Коцюбинського, 6 Самбірського району Львівської області.
Повний текст судового рішення проголошено 30 червня 2025 року.
Суддя Юлія БОБРОВА