ЄУН справи: 336/1710/25
Номер провадження: 1-кп/336/930/2025
іменем України
30 червня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62025080100000038 від 02 січня 2025 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Гребінки Полтавської області, громадянина України, розлученого, який має на утриманні дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією, стрільця-номера обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , солдата, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
за участі:
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3
захисника - адвоката ОСОБА_6
встановив:
ОСОБА_3 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді стрільця-номера обслуги механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 11.10.2024, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини, поблизу АДРЕСА_2 , свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину визнав частково, пояснив, що був призваний за мобілізацією, влітку 2024 року, 2-3 місяці виконував бойові завдання, отримав контузію. Йому була надана медична допомога. ВЛК визнало його придатним до військової служби.
На початку жовтня 2024 року він звертався до ОСОБА_7 з приводу того, що йому необхідне лікування, однак останній на його прохання не відреагував, а тому він самовільно залишив військову частину. Командування не надавало йому дозволу покинути військову частину.
В жовтні 2024 року він проходив амбулаторне лікування в цивільному медичному закладі, лікар повідомляв військову частину про його лікування. Після лікування, він мав намір повернутися до військової частини. Він не вчиняв дезертирства, оскільки перебував на лікуванні. Він не мав на меті ухилення від військової служби, збирався повернутись до військової частини самостійно, після того як завершиться лікування та лікар дозволить.
Незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, його вина підтверджується зібраними у кримінальному провадженні в ході слідства та дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_8 , який пояснив, що ОСОБА_3 , проходив військову службу за мобілізацією на посаді стрільця-номера обслуги механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 .
11 жовтня 2024 року ОСОБА_3 самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 , поблизу АДРЕСА_2 . Він зник у невідомому напрямку, на дзвінки не відповідав. Мати не знала де знаходиться її син.
Його відсутність виявили 11 жовтня 2024 року під час огляду особового складу.
При зверненні ОСОБА_3 зі скаргами на стан здоров'я, його направляли до медичного закладу та він отримував лікування.
ОСОБА_3 не добросовісно відносився до своїх обов'язків, жодного поставленого завдання не виконав.
- показаннями свідка ОСОБА_7 , який суду пояснив, що ОСОБА_3 , проходив військову службу за мобілізацією на посаді стрільця-номера обслуги механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 .
10 жовтня 2024 року ОСОБА_3 було доведено наказ командира готуватися до бойового виходу, наступного дня його не виявили у місці тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 , поблизу АДРЕСА_2 . На стан здоров'я він не скаржився, був у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Йому віддали наказ підготуватися до бойового виходу 11 жовтня 2024 року, однак в цей день його не виявили у місці тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 . Він зник у невідомому напрямку, на дзвінки не відповідав. Нікого не повідомив.
На вечірній перевірці 10 жовтня 2024 року він був. ОСОБА_8 доводив до відома ОСОБА_3 наказ про бойовий вихід.
При зверненні ОСОБА_3 зі скаргами на стан здоров'я, його направляли до медичного закладу та він отримував лікування. Все це було зафіксовано.
- показаннями свідка ОСОБА_9 , який пояснив, що взимку цього року обвинувачений був доставлений до ВСП. ОСОБА_3 відмовлявся проходити військову службу.
Крім того, винність ОСОБА_3 доводиться письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення, що були досліджені в судовому засіданні.
24.07.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення військовослужбовців, направлених відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 20 липня 2024 року № 11590/дск у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби, які прибули з військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , та призначено солдата ОСОБА_3 на посаду стрільця-номера обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону, що підтверджується копією витягу з наказу.
11.10.2024 командиром 1 механізованого батальйону підполковником ОСОБА_10 складено рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_2 про те, що під час перевірки особового складу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в місці постійної дислокації АДРЕСА_2 , 11.10.2024 року було виявлено відсутність стрільця-номера обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону ОСОБА_3 . Місцезнаходження даного військовослужбовця не відоме, на телефонні дзвінки він та його рідні не відповідають. Вказане підтверджується копією рапорту від 11.10.2024 та доповіддю від 12.10.2024 за № 11971 командира військової частини НОМЕР_2 .
11.10.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_3 знято з усіх видів забезпечення, у зв'язку з самовільним залишення військової частини, що підтверджується копією витягу з наказу.
12.10.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_2 за № 5385 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, що підтверджується копією наказу.
Службовим розслідуванням встановлено, що 11.10.2024 під час перевірки особового складу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 в місці постійної дислокації в АДРЕСА_2 було виявлено відсутність стрільця-номера обслуги 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_3 . На телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав. Першочергові заходи з пошуків результату не принесли. Місце знаходження даного військовослужбовця невідоме. Штатна зброя солдата ОСОБА_3 знаходилася в підрозділі під охороною.
Під час службового розслідування не вдалося отримати пояснення солдата ОСОБА_3 стосовно причин відсутності у військовій частині з 11.10.2024. На дзвінки на номер, вказаний при зарахуванні солдата ОСОБА_3 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , військовослужбовець не відповідає, весь час лунає повідомлення оператора «абонент не може прийняти ваш дзвінок», що підтверджується актом телефонних дзвінків від 21.10.2024.
Місце перебування військовослужбовця не відоме. На час закінчення службового розслідування солдат ОСОБА_3 не повернувся у військову частину.
Поважних причин відсутності солдата ОСОБА_3 на військовій службі службовим розслідуванням не встановлено.
Таким чином, солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину без поважних причин в умовах воєнного стану і відсутній на службі з 11.10.2024.
До акту службового розслідування додані такі документи: копія наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №5385 від 12.10.2024 «Про призначення службового розслідування», копія рапорту підполковника ОСОБА_11 від 11.10.2024 вх. № 11703, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.07.2024 №213, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.10.2024 №294, копія пояснення від 19.10.2024 сержанта ОСОБА_12 , копія пояснення від 19.10.2024 сержанта ОСОБА_13 , копія пояснення від 19.10.2024 капітана ОСОБА_14 , акт дзвінків від 21.10.2024 до солдата ОСОБА_3 , службова характеристика солдата ОСОБА_3 , службова картка солдата ОСОБА_3 , медична характеристика солдата ОСОБА_3 , копія паспорту солдата ОСОБА_3 , копія військово квитка солдата ОСОБА_3 , копія ідентифікаційного номеру солдата ОСОБА_3 . Вказані документи досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до висновку матеріалів службового розслідування, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.10.2022 № 5612, встановлений факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 20 січня 2025 року за № 618 солдат ОСОБА_3 придатний до військової служби.
Досліджені в судовому засіданні письмові докази сторона захисту не оспорювала.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не вчиняв дезертирства, оскільки перебував на лікуванні суд відхиляє. Медичні документи від 04.09.2024, 11.09.2024, 24.09.2024, які надані обвинуваченим, свідчать про те, що він проходив обстеження та стаціонере лікування в період перебування на військовій службі, тобто до вчинення кримінального правопорушення, що узгоджується і з поясненнями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які пояснювали, що при зверненні ОСОБА_3 зі скаргами на стан здоров'я, його направляли до медичного закладу та він отримував лікування.
Вказані свідки також пояснювали, що 10.10.2024 ОСОБА_3 на стан здоров'я не скаржився.
Доказів того, що з 11.10.2024 (день самовільного залишення військової частини) до 23.10.2024 (завершення службового розслідування) ОСОБА_3 перебував на лікуванні стороною захисту не надано. Сторона захисту також не надала доказів того, що ОСОБА_3 , у вказаний період часу, потребував лікування.
Консультативний висновок спеціаліста від 18.11.2024 складений більш ніж через місяць після вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, не підтверджує того, що в момент вчинення кримінального правопорушення він перебував на лікуванні.
Сторона захисту клопотань про виклик та допит лікаря не заявляла.
Рапорт датований 24.09.2024 з додатками копією консультативного висновку та копією результатів аналізу, конвертом, не свідчить що обвинувачений такі документи пред'являв командуванню військової частини НОМЕР_2 , 10 жовтня 2024 року.
Під час судового розгляду суд роз'яснював обвинуваченому право повернутися до цієї або іншої військової частини для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби бути звільненим від кримінальної відповідальності, однак обвинувачений таким правом не скористався.
Позицію сторони захисту про те, що обвинувачений не вчиняв дезертирства, оскільки перебував на лікуванні, після чого збирався повернутись до військової частини самостійно, суд розцінює, як захист від пред'явленого обвинувачення.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає - надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення.
Таким чином, досліджені документи та показання свідків, узгоджуються між собою та підтверджують факт самовільного залишення військовослужбовцем солдатом ОСОБА_3 місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Умисні дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не на якийсь певний період, не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Обвинувачений зазначав, що не мав наміру уникнути військової служби, а збирався повернутися до військової частини самостійно, після того як завершиться лікування та лікар дозволить, проте не зміг пояснити чому він не повернувся до місця дислокації військової частини. Посилання на його хворобу, не є підставою для самовільного залишення військовослужбовцем місця служби. В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений проходив обстеження та стаціонере лікування в період перебування на військовій службі.
При цьому, більш ніж 3 місяці (до моменту затримання на підставі ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою), безумовно маючи можливість, обвинувачений ОСОБА_3 не намагався зв'язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час, що свідчить про мету саме ухилення від військової служби.
Таким чином, проаналізувавши вищезазначені обставини, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_3 самовільно залишив місце служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, що має кваліфікуватись за ч. 4 ст. 408 КК України як дезертирство.
Так, на час вчинення злочину в даному кримінальному провадженні обвинувачений, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 24.07.2024, ОСОБА_3 був зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення військовослужбовців. Відтак на день вчинення злочину ОСОБА_3 був військовослужбовцем, а відтак і суб'єктом злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України. Дотримання чи недотримання порядку проведення медичного огляду обвинуваченого з метою встановлення його придатності до військової служби в даному випадку не має вирішального значення і на кваліфікацію його дій не впливає.
Крім того, суд зазначає, що придатність чи непридатність особи до військової служби визначається медичною (військово-лікарською) комісією у відповідності до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МО України від 14.08.2008 року № 402.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 20 січня 2025 року за № 618 солдат ОСОБА_3 придатний до військової служби.
Відомості щодо оскарження даного рішення ВЛК та звернення обвинуваченого із заявою про проведення повторного огляду військово-лікарською комісією через погіршення стану свого здоров'я, відсутні.
Згідно з ч. 5 ст.9 КПК України, кримінально процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Досліджені в судовому засіданні докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України є такими, що доповнюють одне одного, належними, допустимими та достатніми, оскільки відповідно до ст.ст.84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.
Відповідно до статті 1 КК України кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК України визначено, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 12 КК України злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 відноситься до особливо тяжкого злочину.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання, відповідно до ст.ст.65-67 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, данні про особу обвинуваченого, а також обставини, що впливають на покарання.
У Рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд враховує часткове визнання ним своєї вини, те, що він раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, дані про його особу, який є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується посередньо, відсутність пом'якшуючих обставин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 мінімальне покарання передбачене санкцією ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.
Враховуючи особу винного, обставини вчиненого та вимоги чинного законодавства, підстав для застосування положень ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.
Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлено.
Відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2025 року до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який було продовжено ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2025 року строк тримання під вартою ОСОБА_3 рахувати з моменту фактичного затримання з 13-45 год. 22 січня 2025 року.
Прокурор просив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, оскільки продовжують існувати ризики та вони не зменшилися.
Оскільки ОСОБА_3 призначається покарання у виді позбавлення волі, а також враховуючи, що ризики, які стали підставою для застосування і продовження запобіжного заходу, продовжують існувати, тому запобіжний захід, застосований до обвинуваченого у виді тримання під вартою, слід залишити до набрання вироком законної сили.
Статтею 72 ч. 5 КК України визначено, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Речові докази і судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 392, 395, 532, 615 КПК України, суд -
ухвалив:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 408 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з моменту набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з моменту фактичного затримання з 13 години 45 хвилин 22 січня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя: ОСОБА_1