30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 401/208/20
провадження № 51-2126ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня 2024 року та ухвали Кропивницького апеляційного
суду від 04 березня та 22 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12019120270001573 щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця уродженця с. Новодніпровка
Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, жителя
АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 01 вересня 2021 року
за вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання
із застосуванням ч. 4 ст.70 КК у виді позбавлення волі
на строк 5 років без конфіскації майна, на підставі
ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3
ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області
від 12 березня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 3
ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі
статей 75, 104 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
Також цим вироком визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК
ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі
ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного
за цим вироком, більш суворим, призначеним за вироком Світловодського міськрайонного суду від 01 вересня 2021 року, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. Відповідно до статей 75, 104 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.
Вирішено питання щодо цивільного позову та долі речових доказів
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони вчинили таємне викрадення чужого майна, поєднане
з проникненням у сховище, за таких обставин.
В жовтні місяці 2019 року у особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, з метою незаконного збагачення виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення майна з приміщення гаража, який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_8 .
В подальшому 24 жовтня 2019 року в нічний час, точного часу не встановлено, особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, запропонувала неповнолітньому ОСОБА_6 вчинити крадіжку з території вищевказаного домоволодіння, на що останній погодився. Надалі неповнолітній ОСОБА_6
за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, переслідуючи мету незаконного збагачення, з корисливих мотивів
24 жовтня 2019 року приблизно о 02:00, взявши з собою лом, прибули
до вищевказаного домоволодіння та, перелізши через паркан, проникли на його територію, після чого особа, матеріали щодо якого виділені в окреме провадження за допомогою лому зірвав навісний замок та проник до приміщення гаража, звідки разом з ОСОБА_6 таємно викрали алкогольні напої та цигарки загальною вартістю 402,72 грн, після цього з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим заподіяли
ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім того, в кінці жовтня місяця 2019 року в денний час, точної дати та часу
не встановлено, у особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме ОСОБА_9 , у якої він купував продукти харчування, з будинку АДРЕСА_4 .
В подальшому 05 листопада 2019 року в нічний час, точного часу не встановлено, особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, запропонував неповнолітньому ОСОБА_6 вчинити крадіжку з вищевказаного домоволодіння, на що останній погодився. Надалі неповнолітній ОСОБА_10
за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, з метою незаконного збагачення, з корисливих мотивів 05 листопада 2019 року приблизно о 02:00, взявши з собою будівельні рукавички та викрутку, прибули до вищевказаного домоволодіння та через незачинену хвіртку зайшли
на його територію, після чого особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, розуміючи, що його злочині дії нікому не помітні, підійшов до вікна будинку та за допомогою викрутки, яку він приніс із собою, віджав металопластикове вікно та проник до приміщення будинку, звідки разом
із ОСОБА_10 за попередньою змовою повторно таємно викрали майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_9 , на загальну суму 7 128,14 грн, після цього з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдали потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім цього, на початку листопада місяця 2019 року в денний час, точної дати та часу не встановлено, у ОСОБА_7 з метою незаконного збагачення виник злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення майна з будинку
АДРЕСА_5 ,
що належить ОСОБА_4 . В подальшому 10 листопада 2019 року в денний час, точного не встановлено, ОСОБА_7 запропонував особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, вчинити крадіжку з вищевказаного домоволодіння, на що він погодився. Надалі цього ж дня приблизно о 21:00 ОСОБА_7
за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, з метою незаконного збагачення, з корисливих мотивів прибули
до вищевказаного домоволодіння, через город зайшли на його територію, після чого особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, вимкнув рубильник електропостачання на будинок, потім за допомогою палиці, яку знайшов
на території домоволодіння, розбив вікно у будинку, через яке в подальшому
за попередньою змовою разом з ОСОБА_7 проникли всередину та повторно таємно викрали з будинку майно, що належить ОСОБА_4 , загальною вартістю
27 415,96 грн, після цього з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдали останньому матеріальну шкоду
на вказану суму.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 04 березня 2025 року зазначений вирок суду щодо ОСОБА_6 , а також ухвалою від 22 травня 2025 року зазначений вирок щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Представник потерпілого у касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що судами під час призначення покарання засудженим
не враховано всі обставини, передбачені ст. 65 КК, та недотримано принципів призначення покарання; зокрема, залишено поза увагою тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпечність, а також тяжкі наслідки, що настали. Крім того, зауважує, що ОСОБА_7 переховувався від суду та був оголошений у розшук. Вважає, що суди не мотивували належним чином рішення
про звільнення винних від відбування покарання з випробуванням.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову
у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК, і правильність кваліфікації їх дій у касаційній скарзі представника потерпілих
не оспорюються.
Доводи представника потерпілих щодо немотивованого застосування
до засуджених положень ст. 75 КК, а також невідповідності призначеного їм покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених через м'якість колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно
до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,
що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винним особам призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, дані про особи винних, які на обліку у нарколога та психіатра не перебувають, повністю визнали свою вину, активно сприяли розкриттю кримінального правопорушення, ОСОБА_6 є неповнолітнім,
на обліку у відділі пробації не значиться, на обліку як дитина, що опинилася
в складних життєвих обставинах не перебуває, за місцем навчання характеризується посередньо, на момент розгляду справи перебував в лавах ЗСУ, ОСОБА_7 має на утриманні малолітню дитину. Також суд взяв до уваги відсутність обтяжуючих покарання обставин та обставини, що пом'якшують кожному з них покарання, якими визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину,
а ОСОБА_11 додатково - вчинення кримінального правопорушення
у неповнолітньому віці.
З урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності суд дійшов висновку
про можливість виправлення обвинувачених без відбування покарання у виді позбавлення волі та звільнив ОСОБА_6 і ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 за апеляційними скаргами представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , доводи якої є аналогічними доводам її касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалах підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому колегія суддів апеляційного суду, як убачається з постановлених ухвал від 04 березня та 22 травня 2025 року, зазначила, що при обранні виду та розміру покарання обвинуваченим суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначивши його у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно до положень його Загальної частини та з врахуванням ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особи винних та обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Також колегія суддів зауважила, що станом на момент розгляду цього кримінального провадження як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, ОСОБА_6 здійснює захист Батьківщини у лавах ЗСУ, не чинив спроб переховуватись від суду, брав участь у кожному призначеному апеляційним судом судовому засіданні шляхом з'єднання через відеоконференцзв'язок, що, безумовно, є процесуальним обов'язком обвинуваченого, але, разом із тим, свідчить про дійсно щире каяття обвинуваченого і готовність нести відповідальність за свій протиправний вчинок, а також характеризує обвинуваченого позитивно. Відтак, беручи до уваги зазначене, колегія суддів ствердила про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 мінімального за розміром покарання у межах санкції частини статті обвинувачення із застосуванням щодо нього положень статей 75, 104 КК.
Що стосується ОСОБА_7 , то, як убачається з оскарженої ухвали, колегія суддів крім іншого, зауважила, що суд першої інстанції врахував під час призначення покарання те, що винний має сім'ю, проживає без реєстрації шлюбу,
на його утриманні перебуває малолітня дитина. Відтак, колегія суддів, проаналізувавши враховані місцевим судом обставини під час призначення винному покарання у їх сукупності, дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у межах санкції частини статті обвинувачення, яке не є мінімальним, та застосував положення
ч. 4 ст. 70 КК, призначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі
на строк 5 років, після чого відповідно до положень ст. 75 КК звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки, який є максимальним.
Також колегія суддів апеляційного суду вказала на те, що безспірно, вчиненням кримінального правопорушення потерпілому ОСОБА_4 спричинено майнову шкоди, останній у цьому зв'язку відчував певний спектр негативних емоцій та переживань. Разом із тим, як зазначила колегія суддів, врахував суд і те, що потерпілий, не бажаючи брати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, скерував до суду відповідну заяву, а щодо міри покарання - поклався на розсуд суду; цивільний позов потерпілий ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні про відшкодування завданої йому вчиненням кримінального правопорушення шкоди, в тому числі моральної, не заявляв.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що обставини, на які вказує в поданих апеляційних скаргах представник потерпілого, були належним чином враховані та оцінені судом першої інстанції, відтак колегія суддів зазначила про їх непереконливість.
Колегія суддів касаційного суду з огляду на всі обставини справи та дані про особи засуджених погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до ст. 75 КК
від відбування покарання з випробуванням.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,
419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених.
Касаційна скарга представника потерпілих не містить переконливих доводів
на обґрунтування безпідставності застосування до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, а також невиправданої м'якості призначеного їм покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі представника потерпілих не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілих слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити представнику потерпілих ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5
у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 березня
2024 року та ухвали Кропивницького апеляційного суду від 04 березня та
22 травня 2025 року щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3