30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 273/2202/24
провадження № 51-2432ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024060530000847 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Баранівка Баранівського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 194 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Червоноармійського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду
від 25 березня 2025 року, ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 2
ст. 194 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 04 вересня
2024 року приблизно о 22:45, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований
на знищення чужого майна, а саме дерев'яної будівлі та майна Свято-Покровського храму Української православної церкви, розташованої на вул. Баранівській, 2
в с. Зеремля Звягельського району Житомирської області, яка належить релігійній громаді Свято-Покровської парафії Житомирської Єпархії Української Православної Церкви, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, бажаючи їх настання, не повідомляючи про свої злочинні наміри, у свого сусіда ОСОБА_5 взяв 1 літр бензину в пластиковій ємності з метою його подальшого використання для здійснення підпалу, чітко усвідомлюючи, що підпал будівлі храму за допомогою легкозаймистої рідини, такої як бензин, може повністю його знищити, оскільки вказана будівля виконана з дерева, підійшов до території Свято-Покровського храму Української Православної церкви, переліз через паркан та наблизився
до центрального входу храму, облив бензином зовнішню частину стін будівлі храму, після чого за допомогою заздалегідь підготовленої запальнички, підпалив її.
В результаті умисних дій ОСОБА_4 будівля Свято-Покровського храму Української православної церкви зайнялась, після чого ОСОБА_4 залишив місце вчинення кримінального правопорушення. Внаслідок умисних злочинних дій ОСОБА_4 вогнем знищено будівлю та майно Свято-Покровського храму Української православної церкви, чим заподіяно майнову шкоду інтересам релігійної громади Свято-Покровської парафії Житомирської єпархії Української Православної Церкви.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо
ОСОБА_4 і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою наслідки вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а саме повне знищення будівлі храму та майна, те, що таке знищення відбулося загально-небезпечним способом - шляхом підпалу, збитки, завдані релігійній громаді не відшкодовані, відсутність пом'якшуючих покарання обставин, те, що за місцем проживання засуджений характеризується негативно, зловживає алкогольними напоями, будучи призваним на військову службу
за мобілізацією, однак самовільно залишив військову частину. Вважає,
що суд мав би призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі
по верхній межі санкції ч. 2 ст. 194 КПК.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України
про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винним особам призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення
покарання ОСОБА_6 , дотримуючись наведених вимог закону України
про кримінальну відповідальність, врахував характер, ступінь суспільної небезпеки та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується негативно, не працює, зловживає алкогольними напоями, будучи призваним на військову службу
за мобілізацією, самовільно залишив військову частину та більше року не виконував свій військовий обов'язок, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, а також взяв до уваги відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.
Суд врахував і поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , який вчинив умисний тяжкий злочин, заздалегідь підготувавшись до нього, та при цьому усвідомлював суспільну небезпеку підпалу у нічний час доби задля досягнення мети по знищенню майна релігійної громади, після підпалу місце злочину залишив, а підпал вчинив
із застосуванням легкозаймистої рідини, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого ним злочину.
Для призначення справедливого покарання, суд зауважив, що таке покарання
із урахуванням сьогодення - активних бойових дій в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Враховуючи вище наведені обставини, позицію прокурора, який наполягав
на максимальному розмірі покарання, суд при призначенні міри покарання врахував визнання обвинуваченим вини, його участь в бойових діях, а також поведінку під час судового розгляду та дійшов висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі ближче до середньої межі, визначеної санкцією ч. 2 ст. 194 КК, оскільки лише в умовах ізоляції від суспільства можливе виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, ствердив про правильність прийнятого рішення в частині призначеного покарання та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
Як зазначила в ухвалі колегія суддів, суд першої інстанції врахував всі обставини справи, дані про особу обвинуваченого, тому покарання, призначене ОСОБА_4 , відповідає вимогам ст. 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження скоєння нових злочинів, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви,
з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення.
При цьому доводи касаційної скарги прокурора не спростовують правильності рішення судів попередніх інстанцій щодо визначеного ОСОБА_4 розміру покарання.
Отже, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через м'якість.
Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,
які були би безумовними підставами для скасування оскарженого судового рішення, касаційна скарга не містить.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити прокурору у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 березня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3