Справа № 203/3997/25
1-і/203/24/2025
26 червня 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:
судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю представника заявників - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпро клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування арешту майна,-
До Центрального районного суду міста Дніпра надійшло вищезазначене клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якій заявник посилався на те, що 30.11.2023 року слідчим суддею Криничанського районного суду Дніпропетровської області було розглянуто клопотання слідчого про арешт майна, заявлене в рамках кримінального провадження №12023041460000317, за наслідками розгляду якого накладено арешт на транспортний засіб марки «DAF-XF 105.460», р/н НОМЕР_1 , номер рами № НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_5 , а також на напівпричіп марки «MAGYAR-S34SD11A», р/н НОМЕР_4 , номер рами № НОМЕР_5 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , належить ОСОБА_4 , із позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування. В подальшому, ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18.03.2024 року у справі №203/1244/24, накладений ухвалою від 30.11.2023 року було скасовано в частині заборони користування транспортними засобами. Постановою слідчого від 06.06.2025 року кримінальне провадження №12023041460000317 було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. З урахуванням зазначеного та відсутність підстав для подальшого арешту, заявник просив скасувати повністю арешт з транспортних засобів, накладених ухвалою слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30.11.2023 року у справі №178/3133/22.
В судовому засіданні представник заявників - адвокат ОСОБА_3 підтримав подане клопотання та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити останнє.
Слідчий в призначене судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки не повідомив.
Заслухавши представника заявників та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Під час розгляду клопотання встановлено, що СВ ВП №6 Кам?янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023041460000317 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
В рамках вказаного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30.11.2023 року у справі №178/3133/23, провадження №1-кс/178/299/23, було задоволено клопотання слідчого та накладено арешт шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування, на транспортний засіб - автомобіль марки «DAF-XF 105.460», р/н НОМЕР_1 , номер рами № НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_5 , а також на напівпричіп марки «MAGYAR-S34SD11A», р/н НОМЕР_4 , номер рами № НОМЕР_5 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , належить ОСОБА_4 .
В подальшому кримінальне провадження було передано за підслідністю до Третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві.
Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування - Центральний районний суд міста Дніпра) від 18.03.2024 року у справі №203/1244/24, провадження №1-кс/0203/1007/2024, було частково задоволено клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та скасовано накладений ухвалою слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30.11.2023 року у справі №178/3133/23, провадження №1-кс/178/299/23, арешт в частині заборони користування транспортними засобами - автомобілем марки «DAF-XF 105.460», р/н НОМЕР_1 , номер рами № НОМЕР_2 , напівпричепом марки «MAGYAR-S34SD11A», р/н НОМЕР_4 , номер рами № НОМЕР_5 .
Згідно розписки від 20.03.2024 року зазначені вище автомобіль та напівпричіп було передані в користування та на відповідальне зберігання ОСОБА_4 .
Постановою слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, від 06.06.2025 року, кримінальне провадження №12023041460000317 було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Вказана постанова на момент розгляду клопотання не скасовувалась та є чинною.
Перевіряючи доводи клопотання та наявність правових підстав для скасування арешту з транспортних засобів, накладеного в рамках зазначеного вище кримінального провадження ухвалою слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30.11.2023 року у справі №178/3133/23, провадження №1-кс/178/299/23, суд враховує наступне.
З огляду на приписи ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами під час застосування таких норм, забезпечують єдину правозастосовну практику і є обов'язковими для всіх судів України.
Частиною 5 ст.13 вказаного вище Закону також визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.04.2024 року по справі №554/2506/22, провадження№ 51-4350кмо23, наведено наступні правові висновки.
Частиною 1 ст.1 КПК встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК. За змістом статей 173,174 цього Кодексу під час досудового розслідування, судового розгляду питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд відповідно.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч.1 ст.174 КПК).
Частини 3 та 4 ст.174 КПК регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.
Натомість у ст.174 КПК не йдеться про скасування арешту майна слідчим суддею після закінчення досудового розслідування внаслідок закриття кримінального провадження за постановою керівника органу досудового розслідування на підставі приписів п.2 ч.1 ст.284 КПК.
Разом із тим, за приписами частини 4, якою доповнено ст.132 КПК Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо закриття кримінального провадження у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння» №2810-IX від 01 грудня 2022 року (набрав чинності 29 грудня цього ж року), ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Після закриття кримінального провадження втручання у сферу приватних інтересів (арешт майна) фактично набуває свавільного характеру, з огляду на що приписи ч.4 ст.132 КПК є дієвим засобом реалізації положень ст.3 Конституції України, ст.13 Конвенції задля усунення порушення прав власника або володільця майна.
Приписи ч.4 ст.132 КПК є нормою, за якою в КПК встановлено порядок припинення арешту майна після закриття кримінального провадження, застосування якої у взаємозв'язку із положеннями ч.1 ст.170 цього Кодексу скасовує обмеження, застосовані під час досудового розслідування.
Імперативні приписи ч.4 ст.132 КПК вимагають поводження з вказаним вище майном з боку прокурора, органу досудового розслідування, державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб та інших суб'єктів суспільних відносин як таким, що не є арештованим в порядку, передбаченому КПК. За відсутності інших законних підстав, позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, стосовно якого арешт припинив свою дію, є протиправним і тягне відповідальність, передбачену законом.
Отже, у разі закриття кримінального провадження постановою слідчого або прокурора, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно (речові докази) припиняє свою дію, з огляду на що припиняє свою дію і застосоване слідчим суддею позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування відповідним майном. Після закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому законом слідчим, речовий доказ перебуває у володінні органу досудового розслідування за відсутності процесуального рішення про арешт майна.
Кримінальний процесуальний кодекс України як кримінальне процесуальне законодавство є систематизованим зведенням кримінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року №4-зп Конституційний Суд України виходив із того, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «lex posterior derogat priori» - «наступний закон скасовує попередній». Таким чином, повноважний орган конституційної юрисдикції визначив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Принцип верховенства права вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» ( lex posterior generalis non derogat priori speciali ). В Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права втрачає свою дієвість. Імператив надання дієвості принципові верховенства права вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.
Чинний кримінальний процесуальний закон розрізняє поняття «суд» та «слідчий суддя», визначаючи стадії кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність) здійснення ними своїх повноважень та належним чином розмежовуючи їх.
Відповідно до ч.9 ст.100 КПК у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.
Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ч.9 ст.100 КПК про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею.
За юридичними позиціями Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003); суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (абзац 2 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року №16-рп/2009).
Право на судовий захист є фундаментальним правом людини, яке є гарантією захисту її прав, свобод і законних інтересів, а рівень його забезпеченості характеризує демократизм держави та її правовий характер.
У кримінальному судочинстві, де стикаються публічні та приватні інтереси, виникає потреба у створенні таких механізмів реалізації права на судовий захист, які забезпечували б ефективне поновлення прав особи, були максимально пристосовані для вирішення його завдань на всіх етапах провадження.
Як визначено ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол до Конвенції), ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово та послідовно зазначав, що «перша і найважливіша вимога ст.1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути правомірним: друге речення абзацу першого дозволяє позбавляти майна лише «за умов, визначених законом», а другий абзац визнає, що держави мають право контролювати процес користування майном шляхом застосування «законів». Верховенство права (правовладдя) одна із засад демократичного суспільства, притаманна всім статтям Конвенції. Отже питання про те, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи набуває значення лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі правомірності і не було свавільним [рішення у справі Iatridis v. Greece від 25 березня 1999 року (заява №31107/96), § 58; рішення у справі Frizen v. Russia від 24 березня 2005 року (заява №58254/00), § 33].
За приписами ст.328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не слідує із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).
Гарантії захисту та порядок відновлення порушеного права на власність мають своє відображення у кримінальному процесуальному законодавстві України.
Так, згідно з ч.1 ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
З урахуванням наведеного Верховним Судом в постанові від 15.04.2024 року зроблено наступні правові висновки.
Висновок щодо застосування норми, передбаченої абзацом 1 ч.4 ст.132 КПК:
У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК, заходи забезпечення кримінального провадження, серед яких і арешт майна, припиняють свою дію в силу прямої вказівки ч.4 ст.132 КПК.
Висновок щодо застосування норм, передбачених ст.309, ч.4 ст.399 КПК, у їх взаємозв'язку із приписами статей 170-174 КПК:
Ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або відмову у його скасуванні, постановлена після закриття кримінального провадження, не передбачена кримінальними процесуальними нормами, тому суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці законності такого рішення, посилаючись на приписи ч.4 ст.399 та ст.309 КПК.
Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п.17 ч.1 ст.7 та ч.1 ст.24 КПК, статей 124,129 Конституції України.
Висновок щодо застосування норми, передбаченої ч.9 ст.100 КПК, у взаємозв'язку із нормами, передбаченими статтями 171-174 КПК:
Ухвала суду, постановлена на підставі ч.9 ст.100 КПК після закриття кримінального провадження слідчим або прокурором, за якою вирішено питання про долю речових доказів і документів, може бути оскаржена як у апеляційному, так і у касаційному порядку.
Постановлена слідчим суддею в порядку ч.9 ст.100 КПК ухвала про вирішення питання про долю речових доказів і документів, може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі п.17 ч.1 ст.7 та ч.1 ст.24 КПК, як така, що не передбачена КПК.
З урахуванням наведених вище положень КПК України та висновків Верховного Суду, враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023041460000317 було закінчено шляхом його закриття на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, застосовані ухвалою слідчого судді Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 30.11.2023 року у справі №178/3133/23, провадження №1-кс/178/299/23, заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту автомобіля марки «DAF-XF 105.460», р/н НОМЕР_1 , номер рами № НОМЕР_2 та напівпричепу марки «MAGYAR-S34SD11A», р/н НОМЕР_4 , номер рами № НОМЕР_5 ), припинили свою дію з 06.06.2025 року, тобто дати закриття кримінального провадження, в силу положень ч.4 ст.132 КПК України.
За вказаних обставин, відсутні підстави для задоволення клопотання про скасування такого арешту, оскільки останній припинив свою дію в силу закону (ч.4 ст.132 КПК України), а постанова слідчого від 06.06.2025 року про закриття кримінального провадження є підставою для подальшого державної реєстрації припинення відповідних обтяжень майна.
Також суд враховує, що відповідно до матеріалів справи вбачається, що відповідно до ухвали слідчого судді Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18.03.2024 року у справі №203/1244/24, провадження №1-кс/0203/1007/2024, транспортні засоби було повернуто заявникам, як володільцям. Таким чином, на теперішній час останні перебуває у фактичному володінні власників, в зв'язку з чим, відсутні підстави і для вирішення відповідно до ч.9 ст.100 КПК України питання щодо повернення майна.
Керуючись ст.ст.100,132,171-174,369-372 КПК України, суд -
В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування арешту майна - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційного скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1