Справа № 212/11893/24
2/212/783/25
30 червня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., секретаря судового засідання Яненко О.Ю., розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу, в порядку ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири , -
Адвокат Зарівна Світлана Володимирівна в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезгаданим позовом до відповідача ОСОБА_2 , у якому просить визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на 1/5 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що, позивач ОСОБА_1 з березня 1995 року по теперішній час безперервно проживає, зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та за власні кошти проводить в ній поточні та капітальні ремонти, сплачує в повному обсязі комунальні послуги, тобто утримує квартиру у належному стані. Вищевказана квартира перебуває у приватній спільній частковій власності, 1/5 частина належить відповідачу ОСОБА_2 . Водночас, ОСОБА_2 вказаною квартирою не користується, оскільки з 2004 року виїхав до російської федерації на постійне місце проживання, і з цього часу до квартири не приїздив, не цікавився нею та не здійснював оплату комунальних платежів, не утримував майно. Відповідач, як власник 1/5 частини квартири, добровільно залишив спірну квартиру і тривалий час без поважних причин не проживає в ній, хоча жодних перешкод в реалізації його права проживання у спірній квартирі і у користуванні нею ніхто йому не чинив. Позивач ОСОБА_1 вважає, що набула право власності на 1/5 частку в порядку набувальної давності, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 03 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду. Справу призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Зарівна Світлана Володимирівна в судове засідання не з'явились, при цьому надали заяви у яких просили суд розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримали і просили задовольнити в повному обсязі, не заперечували проти проведення заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся у порядку встановленому ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відзив на позов не надавав, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутність від нього не надходило.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від18.12.2009№14 «Про судоверішення уцивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у приватній спільній частковій власності, 1/5 частина належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва № Ж-697 про право власності на житло від 01 березня 1995 року. (а. с. 12)
Інші співвласники - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 померли. Дані обставини встановлені із копій: свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , виданого 08 січня 2008 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис за № 66, та свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , виданого 08 червня 2011 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис за № 967. (а. с. 10-11)
Згідно з актом, що затверджений ТОВ «Житлокомцентр» від 06.11.2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2010 року по теперішній час відкрито та безперервно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , користується даною квартирою, за власні кошти проводить в ній поточні та капітальні ремонти, утримує її та сплачує житлово-комунальні послуги. (а. с. 9)
Згідно квитанцій, наданих позивачем, позивачка дійсно з 2011 року по теперішній час регулярно сплачувала житлово - комунальні платежі, нараховані за користування квартирою, у тому числі за часткою, яка належить відповідачу, крім того, як вбачається з наданих позивачкою чеків та квитанцій, утримувала квартиру, проводячи у ній поточні та капітальні ремонти. (а. с. 26-62)
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 1 та 4 статті 344ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Верховний Суд у своїй Постанові від 24.01.2019 року у справі № 755/16913/16-ц зазначив, що за аналізом частини першої статті 344 ЦК України за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
Аналогічний висновок міститься і у рішенні Верховного Суду від 28.03.2019 по справі №215/5451/16-ц, у якому зазначено, що за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно в тому числі, якщо власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
За змістом ст.ст. 319 та 322 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до п. 1 ст. 8 вказаної Конвенції, кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.
Пункт 2 ст. 8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.
Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Із долучених позивачем до матеріалів справи доказів вбачається, що з 2011 року позивач безперервно більше десяти років відкрито володіє та користується спірною квартирою, систематично сплачує за комунальні послуги, всіляко поліпшує життєві умови, в той час як відповідач ОСОБА_2 з 2011 року в спірній квартирі не проживає, його місце проживання невідоме і він не цікавиться та не приймає участі в утриманні своєї власності.
Таким чином, суд вважає доведеними позивачем факти його законності, добросовісності та відкритості володіння більше десяти років належною відповідачу 1/5 часткою вказаної вище квартири.
Враховуючи наявність достатніх доказів на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає необхідним позов задовольнити.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з урахуванням результату розгляду справи, яким позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень.
Керуючись ст. ст. 328, 344 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири.
Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/5 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,6 кв. м., житловою 27,5 кв. м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому законом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Дніпровського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: відомості відсутні, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено та підписано без його проголошення 30 червня 2025 року.
Суддя: Н. М. Ваврушак