19 червня 2025 року
м. Київ
справа № 760/2567/20
провадження № 61-6898ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу адвоката Романцової Тетяни Володимирівни як представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
29 травня 2025 року адвокат Романцова Т. В. як представника ОСОБА_1 надіслала через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
Разом із цим, адвокат Романцова Т. В. як представника ОСОБА_1 звернулась з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивовано тим, що копію оскаржуваної постанови апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник засобами поштового зв'язку не отримували. Вказує, що розгляд справи в Київському апеляційному суді відбувся за відсутності ОСОБА_1 та його представника, а копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 отримав лише 14 березня 2025 року в приміщенні Солом'янського районного суду м. Києва на підставі заяви його представника - адвоката Романцової Т. В., що підтверджується відповідною розпискою, яка додана до касаційної скарги.
Представник заявника вказує, що 14 квітня 2025 року вона звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, проте ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року визнано підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення неповажними та касаційну скаргу залишено без руху. На виконання вимог ухвали від 25 квітня 2025 року вона ознайомилась з матеріалами справи та виявила, що відповідно до супровідного листа апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року № 760/2567/20/205564/2024 копію постанови апеляційного суду від 26 вересня 2024 року було надіслано представникам позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не використовується адвокатським об'єднанням «АЛТЕКСА», оскільки офіційна електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_4 Вважає, що таке надсилання постанови на електронну адресу не може вважатись належним врученням особі судового рішення в розумінні статті 272 ЦПК України, а є лише додатковим засобом зв'язку та не звільняє суд обов'язку виконувати вимоги закону. Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2025 року касаційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику.
Також адвокат Романцова Т. В. вказує, що з метою виконання ухвали Верховного Суду від 23 травня 2025 року нею було подано до апеляційного суду адвокатський запит від 27 травня 2025 року вих. № 02-27/05/25 про направлення довідки щодо надіслання апеляційним судом на виконання вимог статті 272 ЦПК України на адресу ОСОБА_1 копії повного тексту оскаржуваного судового рішення та надання інформації щодо отримання/неотримання ОСОБА_1 копії постанови апеляційного суду від 26 вересня 2024 року.
Як видно з відповіді апеляційного суду від 29 травня 2025 року вих. № 06.2-01/731/2025 згідно з даними АСЕД «Апеляція» копія/електронний примірник постанови апеляційного суду від 26 вересня 2024 року надіслано та доставлено на електронну адресу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойка Д. О. ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) 10 жовтня 2024 року.
Разом із цим, адвокат Романцова Т. В. зазначає, що адвокат Бойко Д. О. не є і ніколи не був представником ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність підтвердження надсилання копії постанови апеляційного суду належному представнику позивача.
Отже, копія постанови Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року засобами поштового зв'язку відповідно до статті 272 ЦПК України ОСОБА_1 та його представнику не надсилалася, оскільки у відповіді на запит вказується лише про використання електронної пошти, що, на думку представника заявника, беззаперечно свідчить про недотримання апеляційним судом вимог статті 272 ЦПК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 272 ЦПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як видно з постанови Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року дата складання її повного тексту відсутня, отже останнім днем звернення з касаційною скаргою є 28 жовтня 2024 року (робочий день - понеділок).
Дослідженням документів у справі № 760/2567/20, які наявні в системі «Електронний суд», встановлено, що Адвокатське об'єднання «Алтекса» (ЄДРПОУ 40373242) має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС з 22 жовтня 2021 року. Також, як видно з картки руху документу постанова Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року була надіслана судом до електронного суду та доставлена до електронного суду 11 жовтня 2024 року о 03:22.
Отже, зазначені представником заявника обставини не свідчать про недотримання апеляційним судом вимог статті 272 ЦПК України. Із доданих до касаційної скарги матеріалів неможливо однозначно встановити, чи був порушений апеляційним судом порядок вручення судового рішення.
Ураховуючи наведене, доводи адвоката Романцової Т. В. як представника ОСОБА_1 щодо причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження не можна визнати поважними, адже нею не надано жодних відповідних доказів порушення апеляційним судом вимог статті 272 ЦПК України щодо направлення/не направлення копії оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у рішеннях від 09 листопада 2004 року в справі «Науменко проти України», від 18 січня 2005 року в справі «Полтораченко проти України» та від 08 листопада 2005 року в справі «Тімотієвич проти України».
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Згідно із частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення такого строку є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, - надати строк для звернення до суду із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести інші обґрунтовані підстави для поновлення цього строку, та надати відповідні докази (довідку суду про надсилання на адресу ОСОБА_1 та його представникам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виконання вимог статті 272 ЦПК України копії повного тексту постанови Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року та про отримання/неотримання останніми копії такої постанови тощо).
Крім цього, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У касаційній скарзі адвокат Романцова Т. В. як представник ОСОБА_1 як на підставу скасування судового рішення зазначає пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Проте зазначаючи пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України представник заявника вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Посилаючись на постанови Верховного Суду, особі, яка подала касаційну скаргу, слід зазначити, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При касаційному оскарженні судового рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі має бути вказано щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року, справа № 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що формальна вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Особою, яка подала касаційну скаргу не обґрунтовано неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині.
При касаційному оскарженні судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі слід послатися на конкретний пункт (пункти) частини першої та/або третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтувати підстави касаційного оскарження у цій частині за кожним пунктом.
Верховний Суд роз'яснює представнику заявнику, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки за приписами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
Виконання наведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.
Ураховуючи наведене, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, представнику заявника необхідно надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги, яка має відповідати вимогам статті 392 ЦПК України, та в якій зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування; надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням положень пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без руху з наданням заявнику строку для усунення недоліків.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Визнати підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року за клопотанням адвоката Романцової Тетяни Володимирівни як представника ОСОБА_1 неповажними.
Касаційну скаргу адвоката Романцової Тетяни Володимирівни як представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року залишити без руху та надати строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев