30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 445/354/23
провадження № 61-7624ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, у якому просила стягнути з Державного бюджету України на свою користь відшкодування завданої їй моральної шкоди у розмірі 108 540,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 19 квітня 2021 року старшим слідчим СВ Золочівського РВП ГУ НП у Львівській області Лилик М. М. в межах кримінального провадження № 12021142210000043 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190, 4.2 статті 190 КК України, зокрема в тому, що 14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася в Управління соціального захисту населення Золочівської РДА із заявою про призначення їй усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розгляду, на догляд за ним. У подальшому ОСОБА_1 в період з 18 червня 2017 року до 20 листопада 2017 року, діючи з умислом на заволодіння чужим майном, а саме грошової допомоги, не повідомила про факт неможливості нею здійснювати догляд за ОСОБА_2 у зв?язку з виїздом на тривалий період за межі території України, внаслідок чого вона, приховуючи відомості, які мають суттєве значення для призначення компенсаційних виплат, шляхом обману заволоділа бюджетними коштами на загальну суму 5 034,40 грн.
28 квітня 2021 року у кримінальному провадженні відносно позивачки затверджено обвинувальний акт, який надійшов до Золочівського районного суду Львівської області (справа № 445/836/21).
Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явлених обвинуваченнях за частиною першою статті 190, 4.2 статті 190 КК України та виправдано у зв?язку з відсутністю в її діях складів кримінальних правопорушень.
Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2022 року вирок Золочівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
В результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури позивачка в період з 19 квітня 2021 року до 15 березня 2022 року незаконно перебувала під слідством і судом, що в загальному становить 10 місяців та 24 дні. Вважала, що незаконними рішеннями та діями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури їй завдано значної моральної шкоди. Тому просила стягнути на її користь в порядку відшкодування моральної шкоди 108 540,00 грн = 1,5 х 6700 грн (мінімальна заробітна плата станом на день пред?явлення позову) ? 10 (кількість місяців перебування під слідством та судом) + 5 360,00 грн (сума моральної шкоди за 24 дні перебування під слідством та судом понад 10 місяців, що розрахована за формулою 6700 : 30 ? 24), що відповідає особі позивача та моральним стражданням, які були завдані їй протягом періоду перебування під слідством.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти за завдану їй моральну шкоду у розмірі 108 540,00 грн.
У червні 2025 року Львівською обласною прокуратурою через підсистему «Електронний суд» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у цій справі становить розмірі 108 540,00 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 80 = 242 240,00 грн).
Зазначена справа є малозначною справою відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Касаційна скарга містить посилання на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Інших посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі незначної складності підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник