30 червня 2025 року
м. Київ
справа № 372/6411/24
провадження № 61-7767ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука В. В., Шебуєвої В. А.,
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залишено без задоволення. Клопотання представника відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи задоволено. Призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди судову будівельно-технічну експертизу.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, в частині відмови у задоволенні клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року повернуто.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду, яка не входить до переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому апеляційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
У червні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року в указаній вище справі.
Дослідивши касаційну скаргу заявника колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов'язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому цивільна процесуальна форма завжди обов'язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб'єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня така ухвала як ухвала про відмову у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.
Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).
Ухвала про відмову у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору постановлена до ухвалення рішення суду по суті спору, а тому заперечення на цю ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, можливо включити до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене у цій справі.
Аналогічні правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду по суті спору ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16-ц (провадження № 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення.
Отже, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційний суд дійшов правильного висновку та обґрунтовано керувався тим, що чинним ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, оскільки заперечення на таку ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.
Посилання в касаційній скарзі на те, що повертаючи апеляційну скаргу до суду першої інстанції, апеляційний суд грубо порушив статтю 6 Конвенції є такими, що зводяться до особистого тлумачення норм права.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової і моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник