26 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/947/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Бенедисюка І.М. та Колос І. Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025
за позовом Залізниці
до Приватного підприємства "МАКС Р"
про витребування майна, вартістю 436 314,90 грн,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація),
Залізниця 20.06.2025 (через систему "Електронний суд") звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у цій справі, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2025 залишити в силі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2025 для розгляду касаційної скарги у цій справі визначено колегію суддів у складі: Булгакова І.В. - головуючий суддя, Бенедисюк І.М. та Колос І.Б.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов подано Залізницею про витребування від Приватного підприємства "МАКС Р." 66, 523 тон брухту сталевого, вартістю 436 314,90 грн, що свідчить про його майновий характер, оскільки позов має вартісну оцінку, розмір ставок судового збору за подання якого визначається на підставі статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог.
Оскільки предметом позову у цій справі є витребування майна вартістю 436 314,90 грн, а тому ціна позову не перевищує п'ятисот розмірів (1 514 000) прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2025 у цій справі позовні вимоги задоволено в повному обсязі; витребувано від Приватного підприємства "МАКС Р" на користь Залізниці 66,523 тон брухту сталевого, вартістю 436 314,90 грн та стягнуто 6 544,72 грн судового збору.
Постановою апеляційного господарського суду від 27.05.2025, зокрема: рішення Господарського Миколаївської області від 22.01.2025 у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Залізниці про витребування 66,523 тон брухту сталевого, вартістю 436 314,90 грн відмовлено.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, посилаючись, зокрема, на таке: скаржник передавав необхідне для оборони територіальної громади майно - металобрухт для виготовлення оборонних конструкцій, у зв'язку з чим останній опинився в ситуації, коли його майно є таким, що передано іншим особам без відповідної правової підстави; станом на сьогодні в господарських судах на розгляді перебуває значна кількість судових справ з аналогічним предметом позову, проте у судів попередніх інстанцій відсутня єдина позиція при вирішенні таких спорів - про повернення безпідставно набутого майна, переданого на вимогу військової адміністрації та органів державної влади без належного оформлення примусового відчуження майна.
Також Залізниця зазначає про те, що справа має виняткове для неї значення та може вплинути на здатність виконувати критично важливі функції з огляду на її діяльність, спрямовану на підтримку громадян та держави в умовах воєнного стану.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі.
При цьому посилання скаржника на наявність інших судових рішень в аналогічних справах, не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були ухвалені відповідні судові рішення.
У зв'язку з наведеним Суд вважає, що касаційна скарга також не містить і переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Залізниці на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 зі справи № 915/947/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос