25 червня 2025 рокуСправа № 921/216/25
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В. розглянувши заяву б/н (вх. №4321 від 13.06.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Енерджі" про ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Енерджі"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн"
про стягнення 116 782,97 грн
представники сторін не прибули.
Суть справи:
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.06.2024 позов задоволено та стягнуто з ТОВ "Адемн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Енерджі" - 3 578,24 грн інфляційного збільшення, 21 579,73 грн штрафних санкцій (подвійна облікова ставка НБУ), 89 456 грн - 20% штрафних санкцій, 2 169 грн - 3% річних та 1 401,40 грн сплаченого судового збору.
В подальшому, через систему "Електронний суд" 13.06.2025 від позивача надійшла заява №б/н б/н (вх. №4321) від 12.06.2025 про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000 грн.
У судове засідання 25.06.2025 представник позивача не прибув, однак через систему "Електронний суд" надіслав суду заяву №б/н (вх.№4616) від 24.06.2025 про проведення судового засідання без його участі.
Відповідач також не забезпечив явку свого повноважного представника у судове засідання та не подав жодних письмових пояснень з приводу заявлених судових витрат.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Зважаючи на наведену процесуальну норму суд вважає за можливе розглянути заяву щодо судових витрат за відсутності представників сторін.
Водночас, у тексті позовної заяви позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складають 25 000 грн. Таким чином, відповідач знав, що позивач очікує понести судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.2. ст.244 ГПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Розглянувши заяву та додані до неї матеріали, господарським судом встановлено наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Позивачем дана процесуальна норма дотримана.
Частиною 8 статті 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як слідує із матеріалів справи, 01.01.2025 між ТОВ "Юніверсал Енерджі" (Клієнт) та Майструк Н.О. (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги №01-25, згідно з умовами якої Адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу Клієнту з наступних правових питань та у таких обсягах: надання юридичних консультацій з приводу захисту прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта в усіх судових, правоохоронних та інших органах державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до п.6 правочину строк дії договору - з моменту підписання до 31.12.2025 року.
Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом рахунку (п.10 угоди).
Згідно з п.11 договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується Клієнтом та Адвокатом. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом юридичної допомоги та її вартість. Акт надсилається Клієнту факсимільним зв'язком, поштою або вручається особисто під підпис.
В подальшому, 10.06.2025 між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги, у якій вони погодили внесення змін до п.10. правочину, виклавши його у наступній редакції: "Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 30 банківських днів з моменту укладення між сторонами Акту приймання - передачі". Сторони також визначили, що вартість робіт/послуг Адвоката становить 2 000 грн за кожну годину роботи Адвоката. Остаточна вартість робіт/послуг Адвоката визначається в Акті приймання - передачі юридичних послуг, в якому зазначається повний розрахунок.
Згідно Акта приймання - передачі юридичних послуг №1 від 11.06.2025, Адвокат надав Клієнту правничу допомогу відповідно до договору та додаткової угоди№1, а Клієнт прийняв надану допомогу, вартість якої становить 24 000 грн, в тому числі:
- аналіз документів наданих Клієнтом - 2 години, на суму 4 000 грн;
- складання позовної заяви про стягнення заборгованості до ТОВ "Адемн" - 5 годин, на суму 10 000 грн;
- складання та подання заяви про зменшення позовних вимог у зв'язку із оплатою ТОВ "Адемн" основної суми заборгованості після відкриття провадження по справі №921/216/25 - 2 години, на суму 8 000 грн;
- участь у судовому засіданні - 1 година, 2 000 грн.
Загальна вартість виконаних робіт по наданню правничої допомоги становить 24 000 грн.
Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому слід зазначити, що від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Проте, на переконання суду, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України.
Водночас, у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи ( аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі №920/39/20).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини, що застосовується як джерело права (ч.4 ст.11 ГПК України) у питанні щодо того, чи вимагає стаття 6 Конвенції забезпечення юридичного представництва особи, що є стороною по справі, орієнтує національні суди на необхідності врахування специфічних обставин кожної конкретної справи та з'ясування того, чи відсутність правової допомоги позбавить заявника права на справедливий суд (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26; McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 48; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61). McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 51).
У розвиток наведеного розуміння статті 6 Конвенції суд виходить з того, що надання правової допомоги залежить також і від інших факторів, серед яких: важливість того, що є предметом спору для заявника; складність відповідного закону чи процесу; можливість заявника ефективно представляти себе у суді без адвоката; існування обов'язкової вимоги мати представника у суді (Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); (McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), §§ 48-62; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61; P., C. and S. v. the United Kingdom (P., C. та S. проти Сполученого Королівства), § 100); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); Gnahorй v. France (Ньяоре проти Франції), § 41).
Однак, суд вважає, що право правової допомоги не є абсолютним, а, отже, дозволяється висувати вимоги щодо умов її надання, засновуючись на, окрім уже перерахованих у попередньому пункті, умовах фінансового стану сторони у справі та очікування сторони щодо виграшу справи (Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 62). З врахуванням викладеного, суд констатує, може існувати система юридичної допомоги, яка висуває вимоги до справ, у яких застосовується.
Відповідно до практики суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 40 рішення суду від 01.02.18р. у справі "Радченко проти України").
У постанові № 922/1163/18 від 06.03.2019 Верховним Судом висловлені позиції щодо отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме: "за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
6) відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково".
У спірних правовідносинах розмір витрат на правничу допомогу відповідач та адвокат визначили в Додатковій угоді №1 та Акті приймання - передачі юридичних послуг від 11.06.2025.
У пункті 5.44 постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 року №911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
При цьому, дослідивши наданий представником позивача Акт приймання - передачі юридичних послуг від 11.06.2025, суд приходить до висновку, що адвокатом підтверджено виконання робіт по наданню послуг, проте позивачем не доведено їх реальність - дійсність понесення у межах розгляду даної справи як і їх необхідність, а також їх вартість.
Так, у цьому Акті позивач та адвокат зазначили, що сума винагороди в розмірі 24 000 грн включає в себе: аналіз документів наданих Клієнтом; складання позовної заяви; складання та подання заяви про зменшення позовних вимог; участь у судовому засіданні.
Однак, суд критично оцінює обґрунтування адвокатських витрат, в частині аналізу документів наданих Клієнтом, оскільки це, на переконання суду, є складовою процесу підготовки та складання позовної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно п.2 Додаткової угоди вартість робіт/послуг Адвоката становить 2 000 грн за кожну годину роботи, тоді як в Акті вказано, що при складанні та поданні заяви про зменшення позовних вимог Адвокат витратив дві години, при цьому вартість однієї години складає 4 000 грн, що не відповідає умовам укладеної Додаткової угоди №1. Крім того, така заява є необ'ємною за змістом та не містить додаткових розрахунків чи дослідження Адвокатом нових обставин та фактів. А тому кількість витраченого часу на написання такої заяви не відповідає дійсності.
При цьому, судом враховано, що даний спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а предмет доказування у справі охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають дослідженню. Отже, витрати за підготовку та супроводження розгляду справи в суді першої інстанції не можуть складати 24000 грн.
Наведений висновок суду обґрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, є завищеним щодо іншої сторони спору порівняно з ринковими цінами на аналогічні послуги.
Відтак, за результатами дослідження поданих позивачем доказів, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг адвокатом Майструк Н.О., суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та присудження до стягнення з ТОВ "Адемн" на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 000 грн (10 000 грн - складання позовної заяви, 2 000 грн - складання заяви про зменшення розміру позовних вимог, 2 000 грн - участь у судовому засіданні). Зазначений розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, і в той же час не є надмірним тягарем для відповідача.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Заяву б/н (вх. №4321 від 13.06.2025) від 12.06.Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Енерджі" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн" (вул. Є.Петрушевича, буд. 10, кв. 1, м. Тернопіль, 46002, ЄДРПОУ 39864030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Енерджі" (вул. Щекавицька, буд. 57, офіс 110, м. Київ, 04070, ЄДРПОУ 44434895) - 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті заяви відмовити.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне додаткове рішення складено 30.06.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко