19 червня 2025 року Справа № 915/348/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Савки К.Д.,
представника позивача: Павліченко Л.М. (в режимі ВКЗ),
представника відповідача: Іноземцева Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Адвокатського об'єднання “Правовий Альянс»,
до відповідача: Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз»,
про: стягнення 1433008,91 грн,-
Адвокатське об'єднання «Правовий Альянс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» грошові кошти в загальному розмірі 1433008,91 грн, з яких: 1312404,0 грн штрафу, 85755,72 грн пені, 5177,71 грн - 3% річних, 29671,48 грн інфляційних втрат, котрі нараховані позивачем та заявлені до стягнення у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати послуг правової допомоги за червень, липень 2022 року по договору №38А540-2673-22 від 01.06.2022.
Ухвалою суду від 11.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 11.04.2025.
Відповідач у відзиві заперечує проти вимог позивача, а також, у разі задоволення позову, просить суд зменшити на 99% розмір пені, штрафу та інфляційних витрат, які заявляє позивач до стягнення з відповідача, посилаючись на наступне:
- позивач вважає, що вартість юридичних послуг, наданих АО «Правовий Альянс» у червні 2022 року, згідно п.3.3.1 Договору повинна була бути сплачена не пізніше 1-го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги, тобто не пізніше 01.06.2022, при цьому договір фактично було укладено лише 01.06.2022, тому відповідач жодним чином не міг сплатити дану суму до 01.06.2022, у зв'язку з чим, відповідач вважає, що зобов'язання зі сплати вартості послуг правової допомоги за червень 2022 року неможливо вважати простроченим;
- актами надання послуг підтверджується надання послуг правової допомоги по Договору на загальну суму 7911325,19 грн, при цьому оплату здійснено на загальну суму 8560190,48 грн, що перевищує вартість наданих послуг на 648865,29 грн;
- АТ «Миколаївгаз» 07.09.2023 звернулося до АО «Правовий Альянс» із вимогою про повернення переплати у сумі 648865,29 грн, однак вказана сума переплати на рахунок позивача відповідачем не повернута, у зв'язку з чим АТ «Миколаївгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до АО «Правовий Альянс» про стягнення 726599,19 грн, а саме 648865,29 грн основного боргу, 21919,20 грн процентів річних та 55814,70 грн втрат від інфляції;
- відповідач вказує, що спірний договір датується червнем 2022 року, тобто періодом особливо критичного фінансового стану відповідача, коли було введено воєнний стан, який одночасно призвів до різкого ускладнення умов господарської діяльності відповідача. Утворення та накопичення у відповідача збитків обумовлюється воєнним станом, який як прямо, так і опосередковано вплинув на фінансові можливості відповідача, зокрема утворився дефіцит коштів, пов'язаний із систематичними неплатежами за спожиті послуги з боку населення та юридичних осіб, в тому числі тих, які знаходяться під захистом критичної інфраструктури під час воєнного стану;
- за результатами господарської діяльності відповідача, перед останнім існує значна дебіторська заборгованість всіх категорій споживачів. Таким чином, немає вини відповідача у несвоєчасній сплаті позивачу коштів по договору в зв'язку з неналежним отриманням відповідачем коштів за розподіл газу від фізичних осіб (населення), які є кінцевими споживачами природного газу;
- нараховані позивачем значні штрафні санкції при їх сплаті істотно зменшать фінансові можливості відповідача, що є вкрай небажаним в нинішній період;
- більше того, як вбачається з матеріалів справи, нарахований позивачем штраф значно перевищує нарахований ним же розмір пені, річних та інфляційних разом узятих, при тому, що позивачем не доведено факту завдання йому збитків саме внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів по спірному договору, в цей же час, відповідач за результатами фінансової діяльності за попередні періоди є збитковим;
- з моменту припинення дії ліцензії AT «Миколаївгаз» на розподіл природного газу відповідач припинив провадити свою основну діяльність та втратив статус суб'єкта природної монополії. Таким чином, з 01.10.2023 у відповідача відсутні надходження коштів за рахунок встановленого НКРЕКП тарифу, які мали би бути отримані за рахунок надання послуг розподілу природного газу, передбачені структурою тарифу, та як наслідок, відповідач опинився у вкрай важкому фінансовому становищі, оскільки втратив фактично єдине джерело надходження коштів та отримання доходу від здійснення ліцензованої господарської діяльності.
Також в окремій заяві відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача.
У відповіді на відзив позивач стверджує, що відповідач мав можливість своєчасно виконати зобов'язання з оплати вартості послуг за червень 2022 року, зокрема 01.06.2022, що ним не було здійснено.
Також позивач вказує, що підписуючи спірний договір відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність, передбачену таким договором. АТ «Миколаївгаз», як суб'єкт господарювання, що здійснює свою підприємницьку діяльність на власний ризик, укладаючи договір надання правової допомоги у червні 2022 року (під час дії воєнного стану) та приймаючи зобов'язання за цим договором, усвідомлювало умови здійснення підприємницької діяльності, строки та порядок виконання зобов'язань за договором. Відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання щодо оплати отриманих послуг правової допомоги без будь-яких виняткових причин. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, що прострочення виконання умов договору відповідачем відбулось внаслідок наявності об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне виконання ним договірних зобов'язань.
До того ж, позивач стверджує, що ним не пропущена визначена чинним законодавством позовна давність, оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон, згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діяв на усій території України, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.
У підготовчому засіданні 11.04.2025 судом оголошено перерву до 14.05.2025.
Ухвалою суду від 14.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2025.
У судовому засіданні 03.06.2025 судом оголошено перерву до 19.06.2025.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 19.06.2025 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 19.06.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 19.06.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд встановив наступні обставини.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що 01.06.2022 між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, укладено договір №38А540-2673-22 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язався надавати замовнику комплекс послуг правової допомоги, а замовник приймати та оплачувати їх (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.5.1 Договору, такий договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє в частині надання послуг з 01.06.2022 по 31.12.2025 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх остаточного завершення.
Згідно пп.3.1.1 п.3.1 Договору, вартість послуг виконавця, з урахуванням ПДВ 20%, зокрема, складається з щомісячної плати за отримання правової допомоги у розмірі 656202,0 грн.
На виконання умов Договору у червні та липні 2022 року позивач надав відповідачу юридичних послуг загальною вартістю 1312404,0 грн, що підтверджується підписаними з обох сторін без жодних зауважень актами надання послуг №АОЯ82000172 від 30.06.2022 за червень 2022 року на суму 656202,0 грн та №АОЯ82000214 від 31.07.2022 за липень 2022 року на суму 656202,0 грн.
Відповідно до пп.3.3.1 п.3.3 Договору щомісячна оплата за отримання правової допомоги (п.3.1.1 Договору) перераховується замовником на рахунок виконавця на умовах передоплати не пізніше 1-го числа місяця в якому будуть надаватися послуги.
За такого, суд погоджується з доводами позивача, що враховуючи встановленні в пп.3.3.1 п.3.3 Договору строки оплати послуг, у відповідача з 02.06.2022 виникло прострочення грошового зобов'язання перед позивачем за червень 2022 року на суму 656202,0 грн, а з 02.07.2022 додатково виникло прострочення грошового зобов'язання перед позивачем за липень 2022 року на суму 656202,0 грн. Тобто, з 02.07.2022 у відповідача виникло прострочення грошового зобов'язання перед позивачем на загальну суму 1312404,0 грн.
Доводи відповідача про те, що спірний договір фактично було укладено лише 01.06.2022 у зв'язку з чим відповідач жодним чином не міг сплатити дану суму до 01.06.2022, судом відхиляються, оскільки відповідач відповідно до приписів пп.3.3.1 п.3.3 Договору не був позбавлений можливості оплатити вартість послуг за червень 2022 року у день укладення договору, тобто - 01.06.2022 (не пізніше 1-го числа місяця в якому будуть надаватися послуги).
Позивач стверджує, що відповідач в порушення умов Договору не здійснив у передбачені Договором строки оплату послуг, наданих в червні та липні 2022 року. Оплата зазначених послуг була здійснена відповідачем 03.08.2022.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 03.08.2022 відповідачем оплачено позивачу 3281010,0 грн вартості наданих по Договору юридичних послуг, що підтверджується платіжною інструкцією №13218 від 03.08.2022, з яких 1312404,0 грн зараховані позивачем як оплата за надані по Договору у червні та липні 2022 року юридичні послуги. Однак враховуючи прострочення відповідачем строку оплати послуг, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
За приписами п.1 ст.193 ГК України та ст.ст.525, 526 ЦК України, передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Приписами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковий для виконання сторонами.
За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що у даній справі позивачем нараховано за кожним щомісячним зобов'язанням окремо та заявлено до стягнення з відповідача загалом 5177,71 грн - 3% річних (за зобов'язаннями червня 2022 року за період з 02.06.2022 по 03.08.2022, за зобов'язаннями липня 2022 року за період з 02.07.2022 по 03.08.2022) та 29671,48 грн інфляційних втрат (за зобов'язаннями червня 2022 року індекс інфляції за червень, липень 2022 року, за зобов'язаннями липня 2022 року індекс інфляції за липень 2022 року).
Відповідачем такі розрахунки не спростовано та не заперечено.
Судом перевірено виконані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, та встановлено, що такі розрахунки є методологічно та арифметично вірним, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що враховуючи положення ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд вважає, що порушення відповідачем умов спірного договору щодо оплати вартості наданих послуг є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Аналогічних правових позицій дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2018 у справі №913/869/14, від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 14.01.2020 у справі №924/532/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 та від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
За такого, суд не вбачає правових підстав для звільнення відповідача від обов'язку сплати позивачу 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання по спірному договору шляхом їх зменшення.
Згідно приписів ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Згідно ч.ч.1-3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.п.4.1, 4.2 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. У випадку порушення строків оплати послуг, що надаються виконавцем замовнику, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку прострочення оплати та/або підписання актів приймання-передачі на строк понад 30 днів, замовник додатково сплачує виконавцю штраф в розмірі щомісячної плати (підпункт 3.1.1 Договору) за отримання правової допомоги.
Судом встановлено, що позивачем нараховано за кожним щомісячним зобов'язанням окремо та заявлено до стягнення з відповідача загалом 85755,72 грн пені (за зобов'язаннями червня 2022 року за період з 02.06.2022 по 03.08.2022, за зобов'язаннями липня 2022 року за період з 02.07.2022 по 03.08.2022) та 1312404,0 грн штрафу.
Відповідачем такі розрахунки не спростовано та не заперечено.
Судом перевірено виконані позивачем розрахунки пені та штрафу, та встановлено, що такі розрахунки є методологічно та арифметично вірним.
Разом з тим, судом враховано, що за ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, суд бере до уваги таке.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч.2 ст.216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 ГК України).
За частинами 1 та 2 ст.217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів (збагачення кредитора), що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки (пені та штрафу), оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді неустойки (пені та штрафу), незначний строк прострочення сплати основного боргу та соціальну значимість підприємства-відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір належної до стягнення неустойки на 50%, а саме: пені до 42877,86 грн та штрафу до 656202,0 грн.
Також, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача 5177,71 грн - 3% річних, 29671,48 грн інфляційних втрат, 656202,0 грн штрафу та 42877,86 грн пені у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов'язані з порушенням відповідачем умов спірного договору в частині оплати послуг на незначний строк (від одного до двох місяців), а застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки. Стягнення ж з відповідача неустойки у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов'язань.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача, суд вказує наступне.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ст.257 ЦК України).
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст.258 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Періодом виникнення спірної заборгованості є червень, липень 2022 року.
У відповідності до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.ст.257, 258 ЦК України, були продовжені.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Відповідно до приписів п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто, у спірних правовідносинах з 12.03.2020 по 30.06.2023 перебіг позовної давності зупинився на час дії установленого на території України карантину, а з 24.02.2022 перебіг позовної давності зупинився на строк дії воєнного стану в Україні, який діє станом на теперішній час, а тому суд не вбачає правових підстав для застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності.
Щодо судових витрат, суд вказує, що відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом неустойки.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» (54000, м. Миколаїв, вул. Погранична, 159, ЄДРПОУ 05410263) на користь Адвокатського об'єднання “Правовий Альянс» (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, будинок 32/2, ЄДРПОУ 41558229) 656202,0 грн штрафу, 42877,86 грн пені, 5177,71 грн - 3% річних, 29671,48 грн інфляційних втрат, 17196,11 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 30.06.2025.
Суддя М.В.Мавродієва