ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4304/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" - Грубнік В.І.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" - Клачок Б.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро"
на рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2025, прийняте суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 14.03.2025,
у справі №916/4304/24
за позовом: Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро"
про стягнення 1 009 700,78 грн
У вересні 2024 р. Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро", в якому просило:
-стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №9Д від 27.12.2018 у загальній сумі 69299,92 грн, з яких: 24840 грн - основний борг, 14546,94 грн - інфляційні втрати, 29912,98 грн - пеня;
-стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №8Д від 27.12.2018 у загальній сумі 940400,86 грн, з яких: 330768,62 грн - основний борг, 193120,14 грн - інфляційні втрати, 416512,10 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеними між сторонами договором про надання послуг №8Д від 27.12.2018 та договору зберігання №9Д від 27.12.2018 в частині проведення оплати.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 14.10.2024 відкрито провадження у справі №916/4304/24.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.03.2025 у справі №916/4304/24 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" основну заборгованість за договором №9Д від 27.12.2018 у сумі 16560 грн, пеню у сумі 2322,63 грн, інфляційні втрати у сумі 1605,14 грн, а також основну заборгованість за договором №8Д від 27.12.2018 у сумі 205253,42 грн, інфляційні втрати у сумі 23214,38 грн, судовий збір у сумі 3734,33 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване правомірністю нарахування позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" плати за вищенаведеними договорами до 30.06.2020, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача основної заборгованості за період з липня місяця 2019 року до 30.06.2020 за договором №8Д від 27.12.2018 у сумі 205253,42 грн та за договором №9Д від 27.12.2018 у сумі 16560 грн, а також нарахованих на основну заборгованість інфляційних втрат та пені. Поряд з цим, перевіривши здійсненні позивачем розрахунки пені та інфляційних втрат, місцевий господарський суд встановив їх часткову помилковість, у зв'язку з чим виконав власний розрахунок, відповідно до якого стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" за договором №9Д від 27.12.2018 підлягає пеня у сумі 2322,63 грн та інфляційні втрати у сумі 1605,14 грн, а за договором №8Д від 27.12.2018 - інфляційні втрати у сумі 23214,38 грн. Водночас у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені за договором №8Д від 27.12.2018 судом першої інстанції відмовлено у повному обсязі, оскільки її нарахування не було передбачено умовами вказаного договору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2025 у справі №916/4304/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Зокрема, апелянт наголошує на неможливості розгляду позовних вимог у цій справі внаслідок порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, а також на тому, що відсутність у матеріалах справи належних доказів направлення позивачем та, відповідно, отримання відповідачем у порядку, визначеному умовами договорів №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018, рахунків на оплату та актів приймання-передачі наданих послуг виключає можливість Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вимагати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" їх оплати.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 06.05.2025 (вх.№1542/25/Д1 від 06.05.2025) Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2025 у справі №916/4304/24 - без змін. Зокрема, позивач стверджує про дотримання останнім правил об'єднання позовних вимог у цій справі та про те, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про виконання ним свого обов'язку з направлення рахунків та актів про надання послуг за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 28.04.2025 у справі №916/4304/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 15.05.2025 призначено дану справу до розгляду на 25.06.2025 об 11:00.
У судовому засіданні 25.06.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" підтримав апеляційну скаргу; представник Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" висловив заперечення проти її задоволення.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
27.12.2018 між Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" ("Виконавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" ("Замовник") укладено договір про надання послуг №8Д (далі - договір №8Д від 27.12.2018), за умовами пункту 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги щодо стоянки транспортних засобів та технологічного устаткування Замовника (далі - послуги) на охоронюваній території Виконавця за адресою: 68300, м. Кілія, Одеська область, вул. Портова, 4, а Замовник - прийняти та оплатити такі послуги в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором.
Перелік автотранспортних засобів та технологічного устаткування для приймання транспортування та зберігання зернових і закріплені за Замовником місця розташування на території Виконавця визначаються у додатках 1, 2, 3 (пункт 1.2 договору №8Д від 27.12.2018).
Згідно з пунктом 2.1 договору №8Д від 27.12.2018 Виконавець зобов'язується: надавати послуги, відповідно до пункту 1.1 договору; надавати Замовнику в останній день місяця акти здачі-приймання наданих послуг в двох примірниках; здійснювати реєстрацію автотранспортних засобів, яким надаються послуги в журналі реєстрації автотранспорту.
В силу пункту 3.1 договору №8Д від 27.12.2018 вартість послуг, що надаються Виконавцем за ним договором, визначена згідно з розрахунком вартості послуг (додаток 4 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору, в національній валюті України та вказується в актах наданих послуг, які є підставою для здійснення розрахунків за цим договором. Розрахунки між сторонами за даним договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (пункт 3.1 договору №8Д від 27.12.2018).
У пункті 3.2 договору №8Д від 27.12.2018 узгоджено, що Замовник оплачує отримані послуги протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку Виконавцем на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг. У випадку необґрунтованої відмови Замовника підписати акт наданих послуг, Виконавець має право припинити надання послуг до моменту підписання акту та оплати наданих послуг.
Положеннями пункту 4.1 договору №8Д від 27.12.2018 передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність на умовах, визначених цим договором та законодавством України.
За порушення Виконавцем строків виконання зобов'язання Замовник стягує з Виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів Замовник додатково стягує з Виконавця штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (пункт 4.2 договору №8Д від 27.12.2018).
Пунктами 6.1, 6.2 договору №8Д від 27.12.2018 визначено, що цей договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2023, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань в частині розрахунків. Якщо жодна зі сторін не заявить про припинення дії даного договору не пізніше ніж за один місяць до дати його закінчення, договір вважається продовженим на 1 (один) рік на тих же умовах. Загальний термін дії договору не може перевищувати 5 (п'ять) років.
Відповідно до пунктів 7.2, 7.3 договору №8Д від 27.12.2018 якщо інше прямо не передбачене цим договором, він може бути розірваний лише взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди. Договір може бути розірваний будь-якою із сторін в односторонньому порядку у разі невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх зобов'язань за договором з повідомленням іншої сторони, яке має бути отримано нею не менше ніж за 15 календарних днів до дня розірвання договору.
Згідно з пунктом 8.1 договору №8Д від 27.12.2018 невід'ємною частиною цього договору є додатки до договору: додаток 1 "Перелік автотранспортних засобів Замовника"; додаток 2 "Перелік технологічного устаткування Замовника", додаток 3 "Розрахунок вартості послуг".
04.01.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду №1, в якій сторони виклали додаток №3 до договору №8Д від 27.12.2018 у новій редакції, а саме: визначено, що вартість місця стоянки автотранспорту 2431 кв.м (інв.№862) становить 6710 грн/міс; місця обслуговування автотранспорту 350 кв.м (інв.№861), навіс - 214,3 кв.м- 1558 грн/міс; місця розташування технологічного обладнання (автовага, ангар, авторозвантажувач, транспортерна лінія) 1290 кв.м - 3560 грн/міс; сплата за розташування обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" на складі інв.№767 (портопункт Кілія) - 4804 грн/міс.
Крім того, 27.12.2018 між Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" ("Зберігач") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" ("Поклажодавець") укладено договір зберігання №9Д (далі - договір №9Д від 27.12.2018), за умовами пункту 1.1 якого Зберігач зобов'язується зберігати протягом строку дії договору та повернути у схоронності майно, зазначене у пункті 2 цього договору (далі - майно), яке передано Поклажодавцем. Майно зберігається за адресою: вул. Портова,4, м. Кілія, Одеської обл., 68300.
Обладнання, інструмент та технічні прилади для обслуговування та ремонту автомобільної техніки і технологічного обладнання згідно з актом приймання-передачі (пункт 2.1 договору №9Д від 27.12.2018).
В силу пункту 3.1 договору №9Д від 27.12.2018 Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання майно, зазначене у пункті 2 цього договору, за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору. Поклажодавець може отримати майно, що знаходиться на зберіганні, за усною заявкою на необхідний термін та повернути його на склад, така операція реєструється в журналі реєстрації видачі.
У пунктах 4.1, 4.2 договору №9Д від 27.12.2018 узгоджено, що вартість зберігання за цим договором складає 1150 грн без урахування ПДВ. Розрахунки між сторонами за даним договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Зберігача протягом 5 днів з моменту отримання рахунку на підставі акту наданих послуг, підписаного сторонами.
Положенням пункту 6.5 договору №9Д від 27.12.2018 визначено, що за недотримання строків сплати Поклажодавець сплачує Зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення з урахуванням офіційного курсу інфляції та 3% річних.
Відповідно до 7.1 договору №9Д від 27.12.2018 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023.
За умовами пунктом 7.3, 7.4 договору №9Д від 27.12.2018 якщо інше прямо не передбачене цим договором, він може бути розірваний лише за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди. Договір може бути розірваний будь-якою із сторін в односторонньому порядку у разі невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх зобов'язань за договором з повідомленням іншої сторони, яке має бути отримано нею не менше ніж за 15 календарних днів до дня розірвання договору.
Листом від 18.02.2020 позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" про те, що останній не підписав акти виконаних робіт (наданих послуг) за 2019-2020 роки та просив у термін до 01.03.2020 направити підписані та завірені печаткою акти на адресу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".
В адресованому Товариству з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" листі №83/01/04-20 від 27.02.2020 позивач зазначив про необхідність термінового погашення боргу за укладеними між сторонами договорами.
У листі від 27.03.2020 Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" повідомило відповідача про призупинення приймання вантажу до порто-пункту Кілія до погашення заборгованості за надані послуги, а у листі від 31.03.2020 зазначило про те, що питання надання дозволу на накопичення вантажу в порто-пункті Кілія буде вирішено після розв'язання питань щодо сплати заборгованості та підписання актів звірки і актів наданих послуг.
Листом від 13.05.2020 позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" про не отримання підписаних та скріплених печаткою останнього актів наданих послуг та актів звірки за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018.
Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" також направляв відповідачеві листи-вимоги №106/01/04-20 від 17.03.2020, №109/01/04-20 від 23.03.2020, №114/01/12-20 від 24.03.2020, №133/01/01-20 від 03.04.2020, №135/01/01-20 від 03.04.2020, від 26.03.2020 та від 31.03.2020 стосовно сплати заборгованості за договорами.
У переліку додатків до листа №133/01/01-20 від 03.04.2020 позивачем зазначені акти виконаних робіт від 30.01.2020, 28.02.2020, 31.03.2020, 27.06.2019, 31.07.2019, 30.08.2019, 31.10.2019, 29.11.2019, 27.12.2019; акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 до 01.04.2020 та рахунки на оплату за договором №8Д від 27.12.2018.
В якості додатків до листа №135/01/01-20 від 03.04.2020 позивачем вказано акти звірки взаєморозрахунків за договором №9Д від 27.12.2018, оригінали рахунків та акти виконаних робіт за цим договором.
04.06.2020 позивачем було направлено керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" повідомлення за вих.№216/01/01-20 про розірвання договорів №2Д від 04.01.2019, №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018.
Розпорядженням в.о. директора Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" №02 від 12.02.2021 у зв'язку з розірванням договорів №2Д від 04.01.2019, №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018 припинено виставлення рахунків та актів приймання-передачі наданих послуг за вказаними договорами з 01.01.2021.
Позивачем надано до місцевого господарського суду адвокатський запит від 17.12.2024 щодо надання завіреної копії листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" №1030 від 24.06.2021.
Вказаним листом від 24.06.2021 відповідач визнав в повному обсязі заборгованість за договором №2Д від 04.01.2019, яку стягнуто судовим рішенням у справі №916/2212/20, а також зазначив про необхідність складення актів звірки за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018.
У відповіді від 29.06.2021 на вищенаведений лист Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" зазначило про необхідність сплати заборгованості за договорами №2Д від 04.01.2019, №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018, а також повідомив про продовження співпраці між сторонами після надання відповідачем графіку погашення відповідної заборгованості.
Листом від 30.07.2021 позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" про відсутність договірних відносин між ними та про неправомірність вивантаження ячменя у складських приміщеннях або на території порту.
У листі від 01.11.2021 відповідач повідомив, що Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" в односторонньому порядку розірвало договори №2Д від 04.01.2019 та №9Д від 27.12.2019, при цьому останнє неодноразово вимагало розвантажити складське приміщення, однак, блокувало вивезення та доступ до ячменю, завантаженого у вказаний склад.
У відповідь на вказане звернення позивач направив відповідачеві лист від 01.11.2021, в якому повідомив про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий Термінал Кілія" продовжують неправомірно використовувати державну портову інфраструктуру на безоплатній основі. Щодо вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" про звільнення складського приміщення від ячменю чи відкриття воріт складу позивач зазначив про відсутність правових підстав входити до приміщень складу та зривання пломб, накладених слідчим, оскільки вказана будівля опломбована органами слідства з тих підстав, що вказана будівля є речовим доказом у кримінальній справі.
Позивачем подано до суду першої інстанції наступні рахунки за договором №9Д від 27.12.2018: №8/83 від 31.07.2019 на суму 1380 грн; №8/99 від 30.08.2019 на суму 1380 грн; №8/118 від 30.09.2019 на суму 1380 грн; №8/146 від 31.10.2019 на суму 1380 грн; №8/171 від 29.11.2019 на суму 1380 грн; №8/185 від 27.12.2019 на суму 1380 грн; №8/6 від 30.01.2020 на суму 1380 грн; №8/14 від 28.02.2020 на суму 1380 грн; №8/25 від 31.03.2020 на суму 1380 грн; №8/32 від 29.04.2020 на суму 1380 грн; №8/42 від 29.05.2020 на суму 1380 грн; №8/51 від 30.06.2020 на суму 1380 грн; №8/77 від 31.08.2020 на суму 1380 грн; №8/93 від 30.09.2020 на суму 1380 грн; №8/99 від 30.10.2020 на суму 1380 грн; №8/113 від 30.11.2020 на суму 1380 грн; №8/123 від 31.12.2020 на суму 1380 грн.
Крім того, Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" надало рахунки за договором №8Д від 27.12.2018: №8/79 від 31.07.2019 на суму 8052 грн; №8/80 від 31.07.2019 на суму 1869,60 грн; №8/95 від 30.08.2019 на суму 8052 грн; №8/96 від 30.08.2019 на суму 1869,60 грн; №8/97 від 30.08.2019 на суму 4272 грн; №8/98 від 30.08.2019 на суму 5764,80 грн; №8/114 від 30.09.2019 на суму 8052 грн; №8/115 від 30.09.2019 на суму 1869,60 грн; №8/116 від 30.09.2019 на суму 4272 грн; №8/117 від 30.09.2019 на суму 5764,80 грн; №8/142 від 31.10.2019 на суму 8052 грн; №8/143 від 31.10.2019 на суму 1869,60 грн; №8/144 від 31.10.2019 на суму 4272 грн; №8/145 від 31.10.2019 на суму 5764,80 грн; №8/167 від 29.11.2019 на суму 8052 грн; №8/168 від 29.11.2019 на суму 1869,60 грн; №8/169 від 29.11.2019 на суму 4272 грн; №8/170 від 29.11.2019 на суму 5764,80 грн; №8/181 від 27.12.2019 на суму 8052 грн; №8/182 від 27.12.2019 на суму 1869,60 грн; №8/3 від 30.01.2020 на суму 1869,60 грн; №8/5 від 30.01.2020 на суму 5764,80 грн; №8/10 від 28.02.2020 на суму 8052 грн; №8/11 від 28.02.2020 на суму 1869,60 грн; №8/12 від 28.02.2020 на суму 4272 грн; №8/13 від 28.02.2020 на суму 5764,80 грн; №8/21 від 31.03.2020 на суму 8052 грн; №8/22 від 31.03.2020 на суму 1869,60 грн; №8/23 від 31.03.2020 на суму 4272 грн; №8/24 від 31.03.2020 на суму 5764,80 грн; №8/28 від 29.04.2020 на суму 8052 грн; №8/29 від 29.04.2020 на суму 1869,60 грн; №8/30 від 29.04.2020 на суму 4272 грн; №8/31 від 29.04.2020 на суму 5764,80 грн; №8/38 від 29.05.2020 на суму 8052 грн; №8/39 від 29.05.2020 на суму 1869,60 грн; №8/40 від 29.05.2020 на суму 4272 грн; №8/41 від 29.05.2020 на суму 5764,80 грн; №8/47 від 30.06.2020 на суму 8052 грн; №8/48 від 30.06.2020 на суму 1869,60 грн; №8/49 від 30.06.2020 на суму 4272 грн; №8/50 від 30.06.2020 на суму 5764,80 грн; №8/73 від 31.08.2020 на суму 16104 грн (липень, серпень); №8/74 від 31.08.2020 на суму 3739,20 грн (липень, серпень); №8/75 від 31.08.2020 на суму 8544 грн (липень, серпень); №8/76 від 31.08.2020 на суму 11529,60 грн (липень, серпень); №8/89 від 30.09.2020 на суму 8052 грн; №8/90 від 30.09.2020 на суму 1869,60 грн; №8/91 від 30.09.2020 на суму 4272 грн; №8/92 від 30.09.2020 на суму 5764,80 грн; №8/95 від 30.10.2020 на суму 8052 грн; №8/96 від 30.10.2020 на суму 1869,60 грн; №8/97 від 30.10.2020 на суму 4272 грн; №8/98 від 30.10.2020 на суму 5764,80 грн; №8/109 від 30.11.2020 на суму 8052 грн; №8/110 від 30.11.2020 на суму 1869,60 грн; №8/111 від 30.11.2020 на суму 4272 грн; №8/112 від 30.11.2020 на суму 5764,80 грн; №8/119 від 31.12.2020 на суму 8052 грн; №8/120 від 31.12.2020 на суму 1869,60 грн; №8/121 від 31.12.2020 на суму 4272 грн; №8/122 від 31.12.2020 на суму 5764,80 грн.
У матеріалах справи також наявні наступні рахунки за договором №8Д від 27.12.2018: №8/2 від 31.01.2019 на суму 8052 грн, №8/3 від 31.01.2019 на суму 1869,60 грн, №8/4 від 31.01.2019 на суму 4272 грн, №8/5 від 31.01.2019 на суму 5764,80 грн; №8/16 від 28.02.2019 на суму 8052 грн, №8/17 від 28.02.2019 на суму 1869,60 грн, №8/19 від 28.02.2019 на суму 5764,80 грн; №8/37 від 30.04.2019 на суму 8052 грн, №8/38 від 30.04.2019 на суму 1869,60 грн, №8/39 від 30.04.2019 на суму 4272 грн, №8/40 від 30.04.2019 на суму 5764,80 грн, №8/41 від 30.04.2019 на суму 1380 грн; №8/47 від 30.05.2019 на суму 8052 грн, №8/48 від 30.05.2019 на суму 1869,60 грн, №8/49 від 30.05.2019 на суму 4272 грн, №8/50 від 30.05.2019 на суму 5764,80 грн; №8/56 від 27.06.2019 на суму 8052 грн, №8/57 від 27.06.2019 на суму 1869,60 грн, №8/58 від 27.06.2019 на суму 4272 грн, №8/59 від 27.06.2019 на суму 5764,80 грн; №8/183 від 27.12.2019 на суму 4272 грн, №8/184 від 27.12.2019 на суму 5764,80 грн; №8/2 від 30.01.2020 на суму 8052 грн, №8/4 від 30.01.2020 на суму 4272 грн, а також рахунки за договором №9Д від 27.12.2018: №8/6 від 31.01.2019 на суму 1380 грн; №8/20 від 28.02.2019 на суму 1380 грн; №8/41 від 30.04.2019 на суму 1380 грн; №8/51 від 30.05.2019 на суму 1380 грн; №8/60 від 27.06.2019 на суму 1380 грн.
На підтвердження направлення актів та рахунків за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018 позивачем надано описи вкладення у цінний лист та поштові повідомлення, з яких вбачається, що акти та рахунки №8/28, №8/29, №8/30, №8/31, №8/32 від 29.04.2020 направлені 07.05.2020 та вручені 14.05.2020; №8/35 та №8/37 від 03.05.2020 - направлені 07.05.2020; №8/38, №8/39, №8/40, №8/41, №8/42, №8/42, №8/43 та №8/45 від 29.05.2020 - направлені 11.06.2020.
Матеріали справи містять платіжні інструкції №108 від 22.03.2019 (платник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро"; отримувач: Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ") на суму 22320,41 грн з призначенням платежу "за послуги за рахунками №8/2, 8/3, 8/4, 8/7 та 8/5 від 31.01.2019", №110 від 01.04.2019 на суму 20579,83 грн з призначенням платежу "за послуги за рахунками №8/6 від 31.01.2019, №8/17, 8/16, 8/21, 8/20 та 8/19 від 28.02.2019"; №146 від 08.08.2019 на суму 25000 грн з призначенням платежу "погашення кредиторської заборгованості станом на 01.07.2019 згідно з актом звірки"; №189 від 13.11.2019 на суму 125000 грн з призначенням платежу "погашення кредиторської заборгованості станом на 01.11.2019"; №232 від 27.03.2020 на суму 80993,23 грн з призначенням платежу "за послуги за рахунками №8/189, 11/93, 8/186, 8/183 та 8/184 від 2019 року; №8/1, 8/8, 11/11, 8/4, 8/2 та 8/7 від 2020 року".
Вказані оплати також відображені у складеному позивачем реєстрі платежів, в якому останнім зазначено, що 22.03.2019 відповідачем сплачено 19958 грн за договором №8Д; 01.04.2019 - 15686,40 грн за договором №8Д та 2760 грн за договором №9Д; 8.08.2019 - 16189,86 грн за договором №8Д та 2760 грн за договором №9Д; 13.11.2019 - 34857,59 грн за договором №8Д та 1380 грн за договором №9Д; 27.03.2020 - 24722,77 грн за договором №8Д.
Рахунки №8/2 на суму 8052 грн, №8/3 на суму 1869,60 грн, №8/4 на суму 4272 грн, №8/5 на суму 5764,80 грн від 31.01.2019; №8/16 на суму 8052 грн, №8/17 на суму 1869,60 грн, №8/19 на суму 5764,80 грн від 28.02.2019; №8/183 на суму 4272 грн, №8/184 на суму 5764,80 грн від 27.12.2019; №8/2 на суму 8052 грн та №8/4 на суму 4272 грн від 30.01.2020 були виставлені позивачем за договором №8Д від 27.12.2018; а рахунок №8/20 від 28.02.2019 на суму 1380 грн - за договором №9Д від 27.12.2018. Саме вказані рахунки, зокрема, зазначені відповідачем у призначенні платежу у платіжних інструкціях при сплаті на рахунок позивача заборгованості.
Позивачем також надані довідки щодо сплати відповідачем кредиторської заборгованості, акти звірки взаєморозрахунків за договором №8Д від 27.12.2018 за період з 01.01.2019 до 01.10.2020 та акти звірки взаєморозрахунків за договором №9Д від 27.12.2018 за період з 01.01.2019 до 01.10.2020.
При цьому, акт звірки взаєморозрахунків за договором №9Д від 27.12.2018 за період з 01.01.2019 до 01.04.2020 та акт звірки взаєморозрахунків за договором №8Д від 27.12.2018 за період з 01.01.2019 до 01.04.2020 підписані обома сторонами.
З журналу реєстрації вантажного автотранспорту вбачається завезення на територію порту пшениці та ячменю у період з 23.01.2020 до 13.04.2020 транспортними засобами, наведеними у переліку автотранспортних засобів Замовника, який є додатком №1 до договору №8Д від 27.12.2018. Вказаний журнал містить підписи у графах "ТОВ "Давос" та "п/п Кілія" до 24.03.2020; з 25.03.2020 у журналі наявні підписи виключно з боку п/п Кілія.
Матеріали справи містять рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2024 у справі №916/1170/24, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" до Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" про визнання недійсним пункту договору та стягнення суми, та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024, якою залишено в силі вказане рішення, а також рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2020 у справі №916/2212/20, яким задоволено позов Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" про стягнення заборгованості за договором №2Д від 04.01.2019.
У вказаному рішенні у справі №916/2212/20 встановлено, що листом №216/01/01-20 від 04.06.2020 позивач повідомив відповідача про розірвання договору №2Д від 04.01.2019 у зв'язку з несплатою останнім заборгованості по ньому. Як свідчать опис вкладення у цінний лист від 05.06.2020, накладна Укрпошти №6835500401393, роздруківка з сайту Укрпошти, вказане поштове відправлення було вручено відповідачеві 15.06.2020.
Рішенням також було встановлено, що позивач за укладеним із відповідачем договором №2Д від 04.01.2019 надавав останньому послуги у квітні-червні місяцях 2020 року.
У матеріалах справи наявний дублікат квитанції на суму 226953,78 грн, з якої вбачається проведення відповідачем оплати на виконання вищезазначеного судового рішення.
27.08.2024 позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" претензію від 26.08.2024 щодо сплати заборгованості за договорами.
В подальшому 11.12.2024 Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" складено довідку щодо непідписання та неповернення відповідачем актів виконаних робіт за період 2019-2020 років.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №9Д від 27.12.2018 у загальній сумі 69299,92 грн, з яких: 24840 грн - основний борг, 14546,94 грн - інфляційні втрати, 29912,98 грн - пеня, а також заборгованості за договором №8Д від 27.12.2018 у загальній сумі 940400,86 грн, з яких: 330768,62 грн - основний борг, 193120,14 грн - інфляційні втрати, 416512,10 грн - пеня.
Задовольняючи частково позовні вимоги, Господарський суд Одеської області виходив з правомірності нарахування позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" плати за вищенаведеними договорами до 30.06.2020, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача основної заборгованості за період з липня місяця 2019 року до 30.06.2020 за договором №8Д від 27.12.2018 у сумі 205253,42 грн та за договором №9Д від 27.12.2018 у сумі 16560 грн, а також нарахованих на основну заборгованість інфляційних втрат та пені. Поряд з цим, перевіривши здійсненні позивачем розрахунки пені та інфляційних втрат, місцевий господарський суд встановив їх часткову помилковість, у зв'язку з чим виконав власний розрахунок, відповідно до якого стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" за договором №9Д від 27.12.2018 підлягає пеня у сумі 2322,63 грн та інфляційні втрати у сумі 1605,14 грн, а за договором №8Д від м27.12.2018 - інфляційні втрати у сумі 23214,38 грн. Водночас у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені за договором №8Д від 27.12.2018 судом першої інстанції відмовлено у повному обсязі, оскільки її нарахування не було передбачено умовами вказаного договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро", звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 12.03.2025 у справі №916/4304/24 виключно в частині задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення заборгованості за договором №9Д від 27.12.2018 у сумі 16560 грн, пені у сумі 2322,63 грн, інфляційних втрат у сумі 1605,14 грн, а також заборгованості за договором №8Д від 27.12.2018 у сумі 205253,42 грн та інфляційних втрат у сумі 23214,38 грн.
За умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Південно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2025 у справі №916/4304/24 в оскаржуваній частині, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Загальні правила надання послуг визначені, зокрема, Цивільним кодексом України, статтею 901 якого (що міститься в главі 63 "Послуги. Загальні положення" розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" книги п'ятої "Зобов'язальне право") передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Загальне правило статті 903 Цивільного кодексу України передбачає оплатність послуги за договором про надання послуги, якщо договором передбачено надання послуг за плату, у зв'язку з чим правила та вимоги щодо оплатності послуг застосовуються у разі їх надання, тоді як за відсутності факту та доказів надання відповідних послуг надавач послуг позбавлений права та підстав вимагати їх оплати від отримувача послуг.
Отже, договори №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018 стали підставами виникнення у сторін за цими договорами господарських зобов'язань відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Колегія суддів вбачає, що відповідно до пункту 7.3 договору №8Д від 27.12.2018 та пункту 7.4 договору №9Д від 27.12.2018 вказані договори можуть бути розірвані будь-якою із сторін в односторонньому порядку у разі невиконання або неналежного виконання іншою стороною своїх зобов'язань за ними з повідомленням іншої сторони, яке має бути отримано нею не менше ніж за 15 календарних днів до дня розірвання договору.
04.06.2020 позивачем було направлено керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" повідомлення за вих.№216/01/01-20 про розірвання договорів №2Д від 04.01.2019, №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018.
При цьому, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2020 у справі №916/2212/20, яким задоволено позов Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" про стягнення заборгованості за договором №2Д від 04.01.2019, встановлено, що лист №216/01/01-20 від 04.06.2020 про розірвання договорів у зв'язку з несплатою заборгованості за ними було вручено відповідачеві 15.06.2020.
Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З огляду на викладене, встановлена рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2020 у справі №916/2212/20, яке набрало законної сили та є чинним, обставина отримання відповідачем 15.06.2020 повідомлення №216/01/01-20 від 04.06.2020 не підлягає повторному доказуванню в межах цієї справи.
За таких обставин, беручи до уваги те, що повідомлення №216/01/01-20 від 04.06.2020 про розірвання вищенаведених договорів було вручено відповідачеві 15.06.2020, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що зазначені правочини з урахуванням узгодженого сторонами безпосередньо у вказаних договорах 15-денного строку, який повинен відраховуватися з моменту отримання повідомлення, діяли до 30.06.2020 та, відповідно, є розірваними з 01.07.2024, у зв'язку з чим правомірним є нарахування позивачем плати за надані послуги за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018 виключно до 30.06.2020.
При цьому, у матеріалах справи містяться акт звірки взаєморозрахунків за договором №9Д від 27.12.2018 за період з 01.01.2019 до 01.04.2020 та акт звірки взаєморозрахунків за договором №8Д від 27.12.2018 за період з 01.01.2019 до 01.04.2020, які підписані обома сторонами.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було перераховано на користь позивача оплату за надані послуги, що підтверджується платіжними інструкціями №108 від 22.03.2019, №110 від 01.04.2019 та №232 від 27.03.2020, у призначенні платежу яких міститься посилання на рахунки, що були виставлені позивачем за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018.
Відтак діями відповідача щодо оплати наданих послуг за вказаними рахунками та шляхом підписання обома сторонами актів звірки взаєморозрахунків за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018 за спірний період підтверджується передача майна на зберігання та надання позивачем послуг, враховуючи при цьому, що сама по собі відсутність у матеріалах справи акта приймання-передачі майна на зберігання не є достатньою підставою для відмови у нарахуванні плати за період до 30.06.2020, з огляду на наявність інших доказів, що свідчать про наявність між сторонами обставин виконання цих договорів у спірний період. Зокрема, з журналу реєстрації вантажного автотранспорту вбачається завезення на територію порту пшениці та ячменю у період з 23.01.2020 до 13.04.2020 транспортними засобами, наведеними у переліку автотранспортних засобів Замовника, який є додатком №1 до договору №8Д від 27.12.2018.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не надано доказів оплати наданих позивачем послуг за період з липня місяця 2019 року до 30.06.2020 за договором №8Д від 27.12.2018 у сумі 205253,42 грн та за договором №9Д від 27.12.2018 у сумі 16560 грн, у зв'язку з чим Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позовних вимог у цій частині.
Доводи скаржника про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем та, відповідно, отримання відповідачем у порядку, визначеному умовами договорів №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018, рахунків на оплату та актів приймання-передачі наданих послуг, що, за твердженням апелянта, виключає можливість Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" оплати їх вартості, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються з огляду на наявність матеріалів офіційного листування сторін, зміст якого однозначно підтверджує факт одержання відповідачем низки письмових вимог про сплату заборгованості, актів та рахунків за вказаним договорами, а також враховуючи здійснення відповідачем самостійного часткового погашення заборгованості, що підтверджується платіжними інструкціями, які у призначенні платежу містяться посилання на виставлені позивачем рахунки, та підписання сторонами без зауважень актів звірки взаєморозрахунків за договорами за період з 01.01.2019 до 01.04.2020, що свідчить про обізнаність відповідача з наявною заборгованістю перед позивачем за вищенаведеними договорами та, як наслідок, обов'язок її погасити.
Водночас колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошових зобов'язань за укладеними між сторонами договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018 є порушенням останніх у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
В силу частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 232, цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до пункту 6.5 договору №9Д від 27.12.2018 за недотримання строків сплати Поклажодавець сплачує Зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення з урахуванням офіційного курсу інфляції та 3% річних.
Водночас договором №8Д від 27.12.2018 не передбачено нарахування замовнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" пені за невиконання грошового зобов'язання.
Крім того, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Врахувавши викладені приписи чинного законодавства і узгоджені сторонами умови договорів №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018, а також невиконання відповідачем умов вказаних договорів щодо своєчасної сплати вартості наданих послуг, Господарський суд Одеської області, беручи до уваги скасування карантину на всій території України з 24:00 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 та неправильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат), обґрунтовано здійснив власний розрахунок, за результатами якого дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені за договором №9Д від 27.12.2018 у розмірі 2322,63 грн та інфляційних втрат у розмірі 1605,14 грн, а також інфляційних втрат за договором №8Д від 27.12.2018 у сумі 23214,38 грн.
Щодо доводів апелянта про неможливість розгляду позовних вимогу у даній справі у зв'язку з тим, що, на переконання скаржника, Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" порушено правила об'єднання позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 173 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
У цьому висновку колегія суддів звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, неодноразово викладеної в постановах останнього, зокрема, від 24.04.2023 у cправі №916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі №911/1757/21, від 30.03.2023 у справі №910/4501/22, від 19.12.2022 у справі №921/318/22 тощо, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18.
Колегією суддів враховується, що заявлені Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" в одній позовній заяви вимоги подані до одного й того ж відповідача, при цьому вони є однорідними, оскільки виникли з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, що надає можливість їх розгляду в межах одного провадження.
З огляду на обставини спору та обсяг судового дослідження, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що об'єднання заявлених позивачем позовних вимог у цій справі надає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно розглянув позовні вимоги Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" про стягнення заборгованості за договорами №8Д від 27.12.2018 та №9Д від 27.12.2018 в межах одного судового провадження у справі №916/4304/24.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 12.03.2025 у справі №916/4304/24 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2025 у справі №916/4304/24 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Давос-Агро".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 30.06.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук