ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/993/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" - Джуган М.В.;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" - не з'явився;
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 (повний текст складено та підписано 21.02.2025)
по справі №915/993/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива"
про стягнення заборгованості в сумі 691 524,50 грн,
(суддя першої інстанції Ільєва Л.М., дата та місце ухвалення рішення: 23.01.2025, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14),
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" (далі - Відповідач) про стягнення неустойки та штрафу за порушення строків поставки товару за Договором № 33-1729-Ф поставки зерна від 27.06.2024 в загальній сумі 691524,50 грн, в т.ч. пені в сумі 20353,00 грн, штрафу в сумі 661171,50 грн, та збитків в сумі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем умов Договору № 33-1729-Ф поставки зерна від 27.06.2024 (далі - Договір або Договір поставки), а саме, на порушення строків поставки замовленого товару, внаслідок чого Відповідачу була нарахована пеня на суму 20353,00 грн та штраф в розмірі 30% від вартості непоставленого у строк товару на суму 661171,50 грн. Також Позивач вказує, що внаслідок вказаних порушень Позивачем понесені витрати по залученню підприємства для перевезення товару на суму 10000,00 грн, що заявлені до стягнення в якості збитків.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у даній справі позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" про стягнення 691524,50 грн задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" неустойку в розмірі 3416,94 грн, штраф в розмірі 111000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2145,32 грн; в задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" відмовлено.
Cуд першої інстанції вважає, що строк на виконання Відповідачем зобов'язання щодо поставки Позивачу ріпаку на умовах поставки FCA («франко-перевізник») згідно правил Інкотермс 2010 є таким, що настав лише відносно партії у кількості 25,0 тонн, відносно поставки іншої кількості ріпаку у кількості 94,130 тонн такий строк не настав, з огляду на невиконання Позивачем своїх зобов'язань, передбачених ст. В3, В7 умов поставки FCA та умов Договору відносно подачі заявки на вказану кількість ріпаку і забезпечення перевізника для його поставки.
Таким чином, на думку суду, Позивачем необґрунтовано застосовано до Відповідача відповідальність у вигляді нарахування неустойки та пені на весь залишок непоставленого ріпаку у кількості 119,130 тонн, адже, у Відповідача у спірний період нарахувань існувало прострочене зобов'язання з поставки саме ріпаку у кількості 25,0 тонн.
Господарським судом зазначено, що Позивачем у межах встановленого строку здійснено необхідні дії, які передували отриманню товару в цій кількості, а саме, шляхом надіслання Заявки № SHP-224791 від 24.07.2024 Відповідачу на відвантаження товару у кількості 25,0 тонн ріпаку та організації перевезення вказаного товару щодо надання транспортного засобу на умовах FCA (франко-перевізник) згідно Інкотермс 2010 у відповідності до умов Договору та специфікації до нього. Проте, Відповідач, як постачальник, не здійснив поставку вказаного товару.
Відтак, місцевий господарський суд дійшов висновку, що Позивач має право на нарахування:
- неустойки (пені) на підставі п. 5.5 Договору, виходячи з вартості непоставленого ріпаку у кількості 25,0 тонн 462500,00 грн (25,0 т х 18500 грн), замовленого Позивачем, та подвійної облікової ставки НБУ за вказаний Позивачем період прострочення з 26.07.2024 по 07.08.2024, що становить 4271,17 грн (462500,00 грн х2х13%/100% /366 дн. х 13 дн.);
- штрафу на підставі п. 5.5. Договору за прострочення поставки понад 10 календарних днів, виходячи з вартості непоставленого у строк ріпаку у кількості 25,0 тонн 462500,00 грн (25,0 т х 18500 грн), замовленого Позивачем, та розміру штрафу 30% від вказаної вартості, що дорівнює 138750,00 грн (462500,00 грн х 30%).
Разом з тим, місцевий господарський суд, керуючись загальними засадами, встановленими у статті 3 Цивільного кодексу України, а також враховуючи принцип верховенства права та необхідність дотримання балансу інтересів сторін, дійшов висновку про можливість зменшення розміру неустойки та штрафних санкцій.. Враховуючи всі обставини справи та дотримуючись принципу справедливості, суд визнав обґрунтованим зменшення розміру неустойки та штрафу на 20%, що становить відповідно 3 416,94 грн (від суми 4 271,17 грн) та 111 000,00 грн (від суми 138 750,00 грн).
На думку суду, стягнення з Відповідача такої суми неустойки та штрафу компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням Відповідачем строку поставки товару за договором № 33-1729-Ф від 27.06.2024, стягнення ж з Відповідача неустойки та штрафу у повному розмірі, що становить майже 31% від суми непоставленого товару, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення Відповідачем зобов'язання.
Також господарський суд Миколаївської області зазначив, що Позивачем не було доведено дійсного розміру витрат за послуги подачі машини, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у вигляді витрат Позивача по залученню ТОВ "Персей-Логістик" для перевезення товару у заявленому розмірі.
Не погоджуючись з таким рішенням, Позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 23 січня 2025 року по справі № 915/993/24 скасувати; ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" неустойку у розмірі 20 353,00 грн, 30% штрафу в сумі 661 171,50 грн, збитки - 10 000,00 грн, а всього - 691 524,50 грн, судові витрати за подачу позовної заяви, за подачу апеляційної скарги.
Апелянт вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим в зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права з наступних підстав.
Позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки останній неправильно застосував положення п. 1.1 Договору поставки № 33-1729-Ф щодо кількості товару. Згідно з цим пунктом сторони погодили кількість ріпаку - 300 тонн ±10% за вибором покупця, що свідчить про попереднє погодження кількості на договірному рівні, а не про право покупця самостійно визначати обсяг поставки.
Також судом першої інстанції проігноровано, що сторонами чітко визначено строк поставки товару - з 01.07.2024 по 25.07.2024, а поставка мала здійснюватися згідно з умовами FCA (ІНКОТЕРМС 2010), тобто у погодженому місці, що чітко вказано у договорі.
Крім того, відповідно до п. А4 ІНКОТЕРМС 2010 та ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця вважається виконаним у разі надання товару в розпорядження покупця у належному місці у визначений строк, про що останній має бути повідомлений. Відповідач не надав доказів, що виконав зазначене зобов'язання, зокрема, щодо повідомлення про готовність товару до завантаження та здійснення інших підготовчих дій.
Таким чином, на переконання Позивача, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку щодо належного виконання Відповідачем умов Договору поставки.
Позивач у своїй скарзі зазначає, що протягом дії Договору Відповідач неодноразово ігнорував заявки Позивача, попри отримані листи-претензії від 08.07.2024 та 15.07.2024. 24.07.2024 Позивач направив через електронну пошту заявку на завантаження 25 тонн ріпаку, вказавши всі деталі транспорту, водія та отримувача. Відповідачем було проігноровано дану заявку, у зв'язку з чим завантаження не відбулося, що унеможливило виконання поставки.
Також Позивач планував направити інші автомобілі для вивезення решти ріпаку, однак ігнорування заявок Відповідачем, обґрунтовано зумовило утриматися від подальших витрат.
Наведені обставини свідчать про порушення Відповідачем договірних зобов'язань, що не було належно оцінено судом.
У своїй апеляційній скарзі Позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Відповідачем не було порушено строків поставки товару у кількості 94,130 тонн, оскільки, на переконання Позивача, відповідний перебіг строку розпочався, так як Позивачем було направлено лист-претензію № 25/07 від 25.07.2024 та доведено факт повідомлення Відповідача у попередніх Листах-претензіях про необхідність поставки товару у повному обсязі.
Разом з тим Позивач стверджує, що у місцевого господарського суду були відсутні підстави для зменшення заявленої до стягнення неустойки, оскільки Відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б мали істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема:
-Відповідач не довів свого скрутного фінансового становища;
-не вказано жодних об'єктивних причин порушення зобов'язань;
-не вжив жодних заходів для належного виконання Договору або усунення порушень;
-ігнорував численні листи-претензії Позивача (від 08.07.2024, 15.07.2024, 25.07.2024).
Крім того, суд не врахував фактичні збитки Позивача включно з втраченим прибутком та витратами на закупівлю товару, що не був поставлений. Посилання Відповідача на нібито «відсутність збитків» не має правового значення у контексті застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, де відповідальність не залежить від наявності або доведеності збитків.
У своїй скарзі Позивач зазначає, що місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову про відшкодування збитків у розмірі 10 000 грн через нібито відсутність доказів їх понесення.
Проте, матеріалами справи підтверджено безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями Відповідача та завданими збитками. Зокрема, Договір № Л-1027 від 25.01.2024, специфікація, заявка на перевезення, товарно-транспортна накладна, акт надання послуг, рахунок на оплату, а також дані GPS-трекера свідчать про факт направлення автомобіля на завантаження та підтверджують розмір збитків - 10 000 грн.
Оплата цих послуг відбулася після подання позову (19.08.2024 та 29.08.2024), що об'єктивно не могло бути відображено в початкових доказах, проте, у суді апеляційної інстанції ці докази можуть бути враховані відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України, відповідальність за відшкодування збитків покладається за наявності прямого причинного зв'язку між неправомірними діями сторони і збитками, що підтверджено Позивачем.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні збитків є необґрунтованим і підлягає скасуванню.
Разом з апеляційної скаргою Позивачем було подано клопотання про залучення додаткових матеріалів до справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 по справі №915/993/24; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/993/24.
24.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/993/24.
Крім того, 24.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 по справі №915/993/24.
У своїй апеляційній скарзі Відповідач вважає рішення Господарського суду Миколаївської області від 23 січня 2025 року по справі №915/993/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" незаконним, так як ухвалено з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Відповідач зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів, які могли б доводити обставини, які зазначаються Позивачем, зокрема, що Позивачем було зроблено належним чином Заявки на поставку товару та повідомлено про них Відповідача, а також, що Позивачем було надано автомобілі під завантаження Товаром та Відповідачем здійснено їх недопуск на територію Відповідача.
На переконання Відповідача, наданий Позивачем Акт про відмову від завантаження транспортного засобу не є належним та допустимим доказом у справі в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, адже він складений Позивачем в односторонньому порядку зацікавленими особами без залучення сторонніх незацікавлених осіб, у зв'язку з чим не відповідає порядку складання зазначеного Акту, встановленого розділом 15 "Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363.
Окрім того Відповідач зазначає, що Позивачем не надано доказів наявності підтвердження повноважень фахівця Чухнюка на підписання вищезазначеного Акту про відмову від завантаження та доказів перебування останнього у трудових відносинах з Позивачем на 25.07.2024.
Відповідач акцентує увагу, що на території підприємства відсутній затверджений спеціальний пропуск транспортних засобів, яка є відкритою та має вільний доступ до неї та відсутній особливий порядок проїзду та контрольно-пропускного пункту.
А тому, доводи Позивача щодо недопуску наданих ним транспортних засобів під завантаження є надуманими та непідтвердженими.
Разом з тим Відповідач стверджує, що судом було прийнято в якості доказів скріншоти електронного листування, подані Позивачем, без встановлення їх достовірності, джерела походження, автора та дати створення. Такі матеріали не містять обов'язкових реквізитів електронного документа, зокрема, електронного підпису, що суперечить положенням ст. 96- 97 Господарського процесуального кодексу України, а також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Також Відповідач зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було долучено нові докази, зокрема: відповідь ТОВ "Персей-Логістик" № 291 від 29.10.2024, подорожній лист вантажного автомобіля, скріншот електронного листа з направленням заявки від 24.07.2024. Ці докази були подані Позивачем після спливу встановленого процесуального строку, без обґрунтування причин їх несвоєчасного подання.
Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, докази, не подані в строк, не приймаються судом, крім випадків, коли особа доведе, що вони не могли бути подані з об'єктивних причин. Жодних таких причин Позивачем не наведено, клопотання про поновлення строку - не подано. Відповідач заявляв заперечення щодо прийняття цих доказів, однак суд їх проігнорував.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
31.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" надійшли заперечення на клопотання Апелянта, поданого разом з апеляційною скаргою про залучення додаткових матеріалів.
01.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 по справі №915/993/24, в якій Апелянт надав докази доплати судового збору у розмірі 4542 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 по справі №915/993/24; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 по справі №915/993/24.
03.04.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" надійшов відзив на апеляційну скаргу разом з клопотанням про стягнення судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач заперечує проти її задоволення, вважаючи доводи Позивача такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" зазначає, що доводи Позивача стосовно того, що суд першої інстанції невірно розтлумачив зміст п. 1.1. Договору щодо кількості товару, що поставляється за Договором, не є слушними та не заслуговують на увагу.
Відповідач стверджує, що судом першої інстанції було вірно зазначено, що саме покупець вправі визначати кількість необхідного йому товару, а тому, строк на виконання Відповідачем зобов'язання щодо поставки Позивачу решти кількості ріпаку 119,130 тонн на умовах поставки FCA («франко-перевізник») згідно правил Інкотермс 2010 є таким, що настав лише відносно партії у кількості 25,0 тонн. Відносно поставки іншої кількості ріпаку 94,130 тонн такий строк не настав з огляду на невиконання Позивачем (покупцем) своїх зобов'язань, передбачених ст. В3, В7 умов поставки FCA та умов Договору відносно подачі заявки на вказану кількість ріпаку і забезпечення перевізника для його поставки.
Разом з тим, Відповідач вказує, що Позивач не довів факт належного направлення заявки на відвантаження ріпаку в кількості 119,130 тонн. Натомість єдиним документом, що підтверджує замовлення товару, є Заявка від 24.07.2024, яка стосується лише 25 тонн, окрім того, подані Позивачем листи-претензії не можуть вважатися заявками у розумінні умов Договору, оскільки не відповідають установленим вимогам щодо форми та змісту.
На переконання Відповідача, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до п. 1.1 та п. 2.1 Договору поставки, постачання товару здійснюється за заявками покупця, який визначає обсяг кожної партії. Відповідальність постачальника за порушення строків поставки виникає лише за умови належного виконання покупцем своїх зобов'язань, зокрема, подання заявки із зазначенням кількості, дати та засобу транспортування.
Крім того, Відповідач посилається на норми розділу 10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, згідно з якими заявки подаються у погодженій сторонами формі з обов'язковим зазначенням необхідних реквізитів.
Надані Позивачем документи не містять таких реквізитів та не можуть бути прирівняні до заявки.
Доводи Апелянта про начебто подання заявок у вигляді листів-претензій не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обмеження зобов'язання Відповідача обсягом поставки лише 25 т ріпаку.
Таким чином, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, є обґрунтованими та підтримуються наявними в матеріалах справи доказами, а доводи Позивача у апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення штрафних санкцій у заявленому обсязі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 по справі №915/993/24 призначено до сумісного розгляду на 26.05.2025 о 12-00 год.
02.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві Позивач зазначає, що всі доводи апеляційної скарги Відповідача зводяться переважно до оскарження допустимості та належності доказів, наданих Позивачем, зокрема, документів, що підтверджують факт відмови Відповідача від завантаження товару. Однак такі доводи є необґрунтованими та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Позивач зазначає, що він надав послідовний, взаємопов'язаний комплекс доказів, які в сукупності підтверджують належне виконання ним своїх обов'язків за договором та наявність протиправної бездіяльності Відповідача - зокрема, відмову або ухилення останнього від організації завантаження товару, що є істотною умовою виконання зобов'язань за умовами FCA згідно з Інкотермс 2010.
Окрім того, Позивач стверджує, що Заявка на завантаження, хоча і не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", має доказове значення в межах процесу доказування факту направлення товару до місця поставки та спроби виконати поставку. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував її разом з іншими доказами - зокрема, листуванням сторін, повідомленнями перевізника, виписками з CRM-системи тощо.
На переконання Позивача, Відповідач не надав належних і допустимих доказів на спростування цих обставин. Саме по собі заперечення достовірності окремого документа без надання альтернативної версії подій або доказів, що підтверджують виконання ним своїх обов'язків щодо організації навантаження товару, не може бути підставою для скасування рішення суду.
Також Позивач зазначає, що факт відмови від завантаження - це підтвердження того, що Відповідач не виконує зобов'язання завантажити автомобіль у визначений час і місце. Засвідчення цього факту здійснюється на підставі доказів, які в його сукупності повністю дають змогу довести взаємний зв'язок і переконливо демонструють подію.
Так, наведені Позивачем докази підтверджують факт відмови Відповідача від завантаження, а саме: автомобіль був на місці, вантажовідправник не виконав зобов'язання, відмова мала місце, а Позивач зазнав збитків.
Стосовно доводів апеляційної скарги Відповідача в частині електронних повідомлень, Позивач у своєму відзиві зазначає наступне.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, електронні повідомлення (електронна пошта, месенджери) визнаються належним доказом у справі і оцінюються судом за ст. 86 Господарського процесуального кодексу України на основі внутрішнього переконання та у сукупності з іншими доказами. Суд розглядає такі докази лише за умови встановлення авторства та змісту листування.
24.07.2024 Позивач надіслав Відповідачу електронного листа з заявкою на завантаження товару, що підтверджується електронним листом та скріншотами. Ці докази є достовірними, автентичними та допустимими, що виключає сумніви щодо їх справжності.
Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку доказам, дослідив їх у сукупності та ухвалив рішення з дотриманням норм процесуального права, що спростовує доводи апеляційної скарги.
02.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 по справі №915/993/24 призначено до сумісного розгляду на: 26.05.2025 о 12-00 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
26.05.2025 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явився представник Позивача. Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлений належним чином.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №915/993/24 до: 23.06.2025 року о 14-45 год, розгляд справи №915/993/24 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 призначено на 23.06.2025 року о 14-45 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду в залі судових засідань №5.
23.06.2025 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явився представник Позивача, який підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі та у відзиву на апеляційну скаргу Відповідача. Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлений належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційні скарги, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" (постачальник) було укладено Договір № 33-1729-Ф поставки зерна (форвардний контракт), у відповідності до умов п. 1.1 якого в порядку та на умовах даного Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію врожаю 2024 року (товар), а саме, ріпак в кількості 300 тонн +/- 10% за вибором покупця, попередня ціна за 1 тонну без ПДВ 16228,07 грн; попередня ціна за 1 т. з ПДВ 18500,00 грн; попередня вартість товару без ПДВ 4868421,00 грн; попередня загальна вартість товару з ПДВ 5550000,00 грн.
Згідно з п. 2.1 Договору строк поставки товару - з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року. Товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у строк, встановлений пунктом цього договору. Погодження поставки партії товару здійснюється на підставі заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа.
Відповідно до п. 2.1.1 Договору під «партією товару» сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна.
Підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 Договору визначено, що датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Перехід права власності, а також ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару відбувається в момент відвантаження товару в транспортний засіб та передання товару покупцеві.
Умови поставки: FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська обл., Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6 (п. 2.2 Договору).
Згідно з п. 2.3 Договору поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між покупцем та постачальником видаткової накладної відповідної партії товару на умовах поставки, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.4 Договору при поставці кожної партії товару постачальник забезпечує:
- надання покупцю: оригіналу видаткової накладної (виписується датою поставки товару), належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, рахунок-фактуру на партію товару (пп. 2.4.1 Договору).
- реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (ЄДРПН) податкової накладної та/або розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у відповідності до вимог податкового законодавства (пп. 2.4.2 Договору).
Постачальник зобов'язується завантажити транспортний засіб покупця в день, зазначений у заявці, проте не пізніше 24 годин з моменту прибуття транспортного засобу в місце поставки (пп. 2.4.3 Договору).
Постачальник зобов'язаний поставити відмітку про прибуття транспорту у відповідній товарно-транспортній накладній. У разі відмови постачальника щодо такої відмітки, часом прибуття транспортного засобу є час, визначений перевізником (пп. 2.4.4 Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору ціна за 1 метричну тонну товару з ПДВ складає: 18500,00 грн. Загальна вартість товару з ПДВ складає: 5550000,00 грн.
Відповідно до п. 3.2. Договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на умовах: 15% попередня оплата товару на підставі виставленого рахунку постачальника; залишок вартості товару без ПДВ покупець оплачує постачальнику по факту завантаження відповідної партії товару у транспортний засіб; 14% вартості партії товару покупець оплачує постачальнику протягом 5 банківських днів від дати реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН.
Пунктом 3.3 Договору визначено, що сторони погодились, що остаточний розрахунок з постачальником здійснюється після отримання покупцем від постачальника документів відповідно до п. 2.4., 4.3. та здійснення постачальником дій із реєстрації податкових накладних, зазначених у п. 2.4. цього договору. У разі ненадання зазначених документів (та/або не здійснення дії) або неповного їх надання (та/або здійснення), покупець має право затримати оплату товару або здійснити часткову оплату товару із врахуванням суми збитків покупця.
Згідно з п. 5.1. Договору у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України та/або цим договором.
Відповідно до п. 5.5 Договору у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує на користь покупця неустойку в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару за кожен календарний день прострочення поставки, а у випадку прострочення поставки понад 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 30 % від вартості непоставленого у строк товару.
Пунктом 5.6 Договору встановлено, що у разі затримки відвантаження товару в термін більше 24 години з моменту прибуття транспорту в місце поставки, постачальник зобов'язаний компенсувати покупцеві вартість понаднормового простою транспортного засобу у розмірі, що відповідає вартості транспортних послуг (простою), вказаних у відповідному рахунку-фактурі транспортної компанії (перевізника).
Відповідно до п. 5.8 Договору збитки, завдані постачальником покупцю, стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
В п. 5.10 сторони Договору домовились у письмовій формі про збільшення позовної давності, а саме, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність у три роки.
Цей договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині не виконаних зобов'язань - до повного їх виконання. Після підписання цього договору всі попередні переговори та листування щодо предмету даного договору вважаються недійсними (п. 8.1 Договору).
Припинення дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії (п. 8.2 Договору).
Відповідно до п. 9.6 Договору кожна із сторін договору несе повну відповідальність за правильність вказаних нею в даному договорі реквізитів: (місцезнаходження, банківських реквізитів, номерів телефонів, електронної пошти, назви та організаційно-правової форми юридичної особи, статусу платника податків та іншого) та зобов'язується в дводенний строк з дати внесення змін в реквізити за допомогою електронної пошти повідомити про це іншу сторону, а у випадку неповідомлення, несе ризик настання пов'язаних з цим негативних наслідків.
На виконання умов Договору Позивачем 28.06.2024 було здійснено перерахування грошових коштів попередньої оплати у сумі 747770,00 грн на рахунок Відповідача згідно з платіжною інструкцією № 578698131 з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 ріпак сума 747770,00 грн ПДВ (14%) 91831,40 грн»;
Після внесення Позивачем попередньої оплати згідно з умовами Договору від 27.06.2024 № 33-1729-Ф Відповідачем було здійснено поставку товару у кількості 180,870 тонн на загальну суму 3346094,97 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:
- № 21 від 10.07.2024 на поставку ріпака в кількості 50,23 тонн на загальну суму 929254,99 грн (у т.ч. ПДВ 114119,03 грн);
- № 22 від 11.07.2024 на поставку ріпака в кількості 79,01 тонн на загальну суму 1461684,99 грн (у т.ч. ПДВ 179505,18 грн);
- № 30 від 18.07.2024 на поставку ріпака в кількості 51,63 тонн на загальну суму 955154,99 грн (у т.ч. ПДВ 117299,74 грн).
Також на підтвердження факту перевезення товару Позивачем надано товарно-транспортні накладні № 20 та № 131 від 10.07.2024, № 3, 4, 5 від 11.07.2024 та № 1 та 2 від 18.07.2024.
В свою чергу, Відповідачем було виставлено Позивачу рахунок на оплату товару від 10.07.2024 № 16 на загальну суму 3346094,97 грн (в т.ч. ПДВ 410923,95 грн).
З наявних в матеріалах справи копій платіжних інструкцій вбачається, що Позивачем була сплачена вказана сума в розмірі 3346094,97 грн за поставлений товар, а саме, окрім попередньої оплати, Позивачем здійснені наступні оплати:
- згідно з платіжною інструкцією від 10.07.2024 № 578698312 - на суму 509120,00 грн з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 ріпак сума 509120,00 грн ПДВ (14%) 69523,51 грн»;
- згідно з платіжною інструкцією від 11.07.2024 № 578698398 - на суму 795500,00 грн з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. ріпак сума 795500,00 грн ПДВ (14%) 97692,98 грн»;
- згідно з платіжною інструкцією від 18.07.2024 р. № 578698494 - на суму 795500,00 грн з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. ріпак сума 795500,00 грн ПДВ (14%) 97692,98 грн»;
- згідно з платіжною інструкцією від 25.07.2024 р. № 578698567 - на суму 87281,02 грн з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 р. сума 87281,02 грн ПДВ (14%) 10718,72 грн»;
- згідно з платіжною інструкцією від 01.08.2024 р. № 578698657 - на суму 410923,95 грн з призначенням платежу «згідно договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 ріпак сума 410923,95 грн ПДВ (14%) 50464,35 грн».
24.07.2024 о 09:38 Позивач за допомогою електронної пошти на електронну адресу ТОВ "Альтернатива" (alternat83@gmail.com), вказану в Договорі, направлено електронний лист про завантаження 24.07.2024 орієнтовно об 11:00 товару на авто, вказане в заявці, яку вкладено окремим файлом «Заявка_на_відвантаження_Фенікс_Грейн. pdf».
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що в матеріалах справи міститься скріншот вказаного електронного листа з розгорнутою заявкою від 24.07.2024. Водночас, зі змісту вказаної Заявки № SHP-224791 від 24.07.2024 вбачається, що Позивач просив 24.07.2024 об 11:00 відвантажити ріпак у кількості 25,00 тонн в наступний автотранспорт: авто - НОМЕР_1 , марка - МАN, модель, тип - тягач; причіп - НОМЕР_2 , марка, тип- спеціалізований напівпричіп спеціалізований Н/ПР самоскид Е; водій ОСОБА_1 ; посвідчення водія НОМЕР_3 ; отримувач - ТОВ "Фенікс Грейн", 20300, Черкаська область, Уманський район, м. Умань, вул. Гонти, 3, код ЄДРПОУ 44540408; пункт розвантаження: Одеська область, Одеський район, Одеса, Новотех-термінал, Митна площа.
Також, як вбачається з матеріалів справи, для здійснення перевезення товару між Позивачем - ТОВ "Фенікс Грейн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Персей-Логістик" було укладено Договір № Л-1027 від 25.01.2024. На підставі специфікації №ТКЗ-022006 від 23.07.2024 та заявки № ЗНР-224791 від 24.07.2024 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, 24.07.2024 ТОВ "Персей-Логістик" здійснено подачу авто для завантаження ріпаку, за адресою завантаження: Миколаївська обл., Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. Повне найменування вантажовідправника ТОВ "Альтернатива". Проте, як вказує Позивач, на територію Відповідача автотранспортний засіб не було допущено, посадовими особами Відповідача відмовлено у завантажені поданого автотранспортного засобу, про що було зроблено відмітку у товарно-транспортній накладній № 24 від 24.07.2024 та складено акт про відмову від завантаження транспортного засобу. На підтвердження факту подачі транспортних засобів під завантаження Позивачем до позову надано дані GPS-трекера о 14:00 24.07.2024 , залишене місце поставки у зв'язку з відмовою від завантаження о 14:05 25.07.2024.
25.07.2024 о 09:35 Позивач на електронну адресу ТОВ "Альтернатива" (alternat83@gmail.com), вказану в Договорі, направив електронний лист, в якому нагадав, що у разі необґрунтованої відмови від завантаження згідно Договору № 33-1729-Ф від 27.06.2024 передбачені штрафні санкції. У вкладенні вказаного електронного листа окремим файлом додано «Лист претензія "Альтернатива" ТОВ нова 25.07.2024 pdf.».
Водночас, з наданої до позову копії листа-претензії №25/07 від 25.07.2024, який був направлений Відповідачу поштою, про що свідчать надані копії опису вкладення у цінний лист від 25.07.2024, накладної Укрпошти та фіскального чеку від 25.07.2024, випливає, що Позивачем була пред'явлена Відповідачу вимога виконати у повному обсязі зобов'язання щодо поставки товару, передбачені умовами Договору поставки зерна № 33-1729-Ф від 27.06.2024, та здійснити поставку ріпаку у кількості 119 т 130 кг +/- 10% за вибором покупця по ціні 18500,00 грн за 1 т з ПДВ на умовах поставки FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6. У вказаному листі Позивач попередив, що у випадку невиконання Відповідачем обов'язку по поставці товару у зазначені в договорі строки Позивачем буде реалізоване право на застосування штрафних санкцій в розмірі, що передбачено договором. У випадку прострочення поставки товару понад 10 календарних днів постачальник буде зобов'язаний сплатити штраф 30% від вартості непоставленого у строк товару.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 Господарського кодексу України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судовою колегією було встановлено, що між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки.
Згідно зі ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (Товари), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як було встановлено апеляційним господарським судом, за умовами Договору поставки Відповідач був зобов'язаний поставити у період з 01.07.2024 року по 25.07.2024 року ріпак в кількості 300 тонн, а поставив станом на 25.07.2024 лише 180 тонн 870 кг. Факт поставки Відповідачем 180,870 тонн підтверджуються видатковими накладними: № 21 від 10.07.2024; № 22 від 11.07.2024; № 30 від 18.07.2024 та товарно-транспортними накладними № 20 та № 131 від 10.07.2024, № 3, 4, 5 від 11.07.2024 та №1 та 2 від 18.07.2024. Позивачем за поставлений товар були сплачені грошові кошти в розмірі 3346094,97 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 578698312 від 10.07.2024; № 578698398 від 11.07.2024; № 578698494 від 18.07.2024, № 578698567 від 25.07.2024, № 578698657 від 01.08.2024.
Щодо зазначеної партії поставки товару спір між сторонами відсутній.
Предметом позовних вимог Позивача є порушення Відповідачем строку поставки залишку ріпаку у кількості 119 тонн 130 кг. загальною вартістю 2203905,03 грн, відповідно до чого Позивачем була нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період з 26.07.2024 по 07.08.2024 (13 днів), на суму 20353,00 грн, штраф в розмірі 30% відсотків від вартості непоставленого у строк товару на суму 661171,50 грн за прострочення поставки понад 10 календарних днів, що заявлені до стягнення та заявлено до стягнення в якості збитків суму в розмірі 10000,00 грн.
Стаття 662 Цивільного кодексу України визначає обов'язок продавця передати товар покупцеві. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1) Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).
Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає строк виконання обов'язку передати товар. Відповідно до ч. 1 досліджуваної статті продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У ст. 664 Цивільного кодексу України визначається момент виконання обов'язку продавця передати товар. Відповідно до ч. 1 наведеної статті Кодексу обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України визначено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до п. 2.1 Договору строк поставки товару - з 01.07.2024 по 25.07.2024. При цьому, сторони погодили, що товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений у цьому договорі, має бути поставлений у строк, встановлений пунктом цього договору. Погодження поставки партії товару здійснюється на підставі заявок покупця, переданих за допомогою електронної пошти на електронну адресу, зазначену в даному договорі у вигляді електронного листа.
Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що умови поставки: FСА (згідно ІНКОТЕРМС 2010). Пункт поставки: Україна, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6.
Як зазначено вище, Позивач 24.07.2024 електронною поштою надіслав Відповідачу Заявку № SHP-224791 на завантаження 25 тонн ріпаку, із зазначенням даних перевізника ТОВ "Персей-Логістик", у якій було вказано дані автомобіля та водія.
На підтвердження залучення перевізника надано: договір перевезення № Л-1027 від 25.01.2024, специфікація № TRS-022006, ТТН № 24 від 24.07.2024, акт відмови від завантаження від 25.07.2024, акт наданих послуг № 643 та рахунок № 643 від 30.07.2024.
Зазначений автомобіль о 14:00 24.07.2024 прибув для завантаження ріпаку за адресою завантаження: Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6, що підтверджується даними GPS-трекера.
За умовами п. 2.4.3 Договору постачальник зобов'язався завантажити транспортний засіб покупця в день, зазначений у заявці, проте не пізніше 24 годин з моменту прибуття транспортного засобу в місце поставки.
Відповідно до п. 2.4.4 Договору постачальник зобов'язаний поставити відмітку про прибуття транспорту у відповідній товарно-транспортній накладній. У разі відмови постачальника щодо такої відмітки, часом прибуття транспортного засобу є час, визначений перевізником.
Як було встановлено апеляційним господарським судом, завантаження зазначеного вище автомобіля товаром не відбулося, про що було зроблено відмітку у товарно-транспортній накладній № 24 від 24.07.2024 та складено акт про відмову від завантаження транспортного засобу.
У зв'язку з чим автомобіль залишив місце поставки у зв'язку з відмовою від завантаження о 14:05 25.07.2024, що також підтверджується даними GPS-трекера.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів зазначає, що надані Позивачем докази в сукупності з іншими матеріалами справи, підтверджують факт направлення Відповідачу Заявки на завантаження, а також факт того, що транспортний засіб, який був направлений Позивачем, так і не був завантажений товаром, передбаченим Договором поставки. Відповідач, у свою чергу, не надав жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували вказані обставини, або свідчили про належне виконання ним договірних зобов'язань.
Крім того, судом апеляційної інстанції беруться до уваги й численні претензії, що надсилалися Відповідачу у зв'язку з неналежним виконанням ним зобов'язань за Договором поставки. Зміст вказаних претензій, а також відсутність належного реагування на них з боку Відповідача додатково підтверджують систематичне порушення ним умов договору, зокрема в частині забезпечення своєчасного та належного постачання товару.
Відтак, судова колегія, з урахуванням викладеного вище, дійшла висновку, що Відповідач порушив умови пункту 2.1 Договору поставки, зокрема, в частині дотримання строків постачання товару, та погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині як таким, що є обґрунтованим та відповідає встановленим обставинам справи.
Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо того, що строк виконання зобов'язання Відповідачем (постачальником) з поставки ріпаку настав лише щодо партії обсягом 25,0 тонн, а щодо решти - 94,130 тонн - строк не настав у зв'язку з невиконанням Позивачем (покупцем) умов, передбачених статтями В3 та В7 Інкотермс (умови FCA), а також положень договору в частині подання заявки на відповідну кількість товару та забезпечення перевізника для його вивезення та зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2.1 Договору поставки строк поставки товару - з 01.07.2024 по 25.07.2024, товар може постачатися окремими партіями, проте весь обсяг, погоджений у договорі, має бути поставлений у строк, передбачений цим пунктом. Це свідчить про те, що сторони погодили не лише можливість часткової поставки, а й обов'язковість повного виконання зобов'язання у встановлений строк.
Колегія суддів погоджується з доводами Позивача, викладеними ним у своїй апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції неправильно витлумачив положення пункту 1.1 Договору поставки № 33-1729-Ф щодо кількості товару. Відповідно до цього пункту, сторони погодили поставку 300 тонн ріпаку ±10% на вибір покупця. Це положення визначає граничну межу можливого відхилення в межах погодженого обсягу, але не надає покупцеві права самостійно визначати обсяг поставки на свій розсуд, що є принциповим для правильного тлумачення умов Договору.
Також слід зауважити, що суд першої інстанції необґрунтовано обмежився лише аналізом Заявки на завантаження Позивача від 24.07.2024 щодо постачання 25,0 тонн ріпаку і направлення транспортного засобу під завантаження цієї кількості, хоча Договір містить чітке зобов'язання постачальника поставити весь обсяг товару до 25.07.2024 року.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд погоджується з доводами Позивача щодо того, що строк поставки всього погодженого обсягу товару - 300 тонн ±10% - сплинув 25.07.2024 року. Враховуючи, що фактично Відповідачем було поставлено 180,870 тонн ріпаку, судова колегія доходить висновку про порушення умов Договору в частині строків і кількості товару в розмірі 119,130 тонн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина перша статті 230 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції - це грошові зобов'язання (неустойка, штраф, пеня), які підлягають сплаті у разі порушення суб'єктом господарювання умов зобов'язання.
У свою чергу, частина перша статті 546 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання можуть забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойка (штраф або пеня) - це грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі порушення зобов'язання. Зокрема, пенею є неустойка, що нараховується за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання. Право кредитора на стягнення неустойки виникає незалежно від наявності завданих збитків (частина перша статті 550 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, розмір штрафних санкцій за грошовими зобов'язаннями визначається з урахуванням облікової ставки Національного банку України, якщо інше не передбачено договором або законом.
Як передбачено пунктом 5.5 Договору, у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,1% вартості непоставленого вчасно товару за кожен день прострочення. У разі, якщо прострочення перевищує 10 календарних днів, додатково нараховується штраф у розмірі 30% від вартості такого товару.
Таким чином, передбачені пунктом 5.5 Договору санкції у вигляді пені та штрафу узгоджуються з вимогами чинного законодавства.
Судовою колегією було здійснено розрахунок суми пені та штрафу відповідно до встановлених обставин, який дублюється з розрахунком, наданим Позивачем в апеляційній скарзі,
На підставі вищезазначеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Позивач має право на:
- стягнення неустойки (пені) відповідно до п. 5.5 Договору, виходячи з вартості непоставленого ріпаку в кількості 119,130 тонн, що становить 2 203 905,00 грн (119,130 т Ч 18 500 грн/т), із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ за період з 26.07.2024 по 07.08.2024, що складає 20 353,00 грн (2 203 905,00 Ч 2 Ч 13% / 100% / 366 Ч 13 дн.);
- стягнення штрафу за тим же пунктом Договору за прострочення постачання понад 10 календарних днів, щодо кількості 119,130 тонн ріпаку вартістю 2 203 905,00 грн (119,130 т Ч 18 500 грн/т), у розмірі 30% - 661 171,50 грн.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України, якщо сума штрафних санкцій є надмірною порівняно з розміром збитків кредитора, суд має право зменшити їх розмір. При цьому враховуються ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, а також інші істотні обставини.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У пунктах 7.25.-7.30. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке:
« 7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18:
"п. 7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
п. 7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання Відповідачем зобов'язання, поведінку Відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
п. 7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо)".
У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: « 7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України».
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
З урахуванням наведеного, оцінюючи ступінь виконання Відповідачем своїх зобов'язань - зокрема, порушення умови Договору поставки в частині дотримання строків постачання товару, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, судова колегія вважає, що заявлені до стягнення штрафні санкції підлягають зменшенню на 20% та задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 16 282,40 грн та штрафу в розмірі 528 937,20 грн.
Доводи Відповідача, викладені у його апеляційній скарзі, зводяться до того, що надані Позивачем докази у цій справі на підтвердження своєї позиції, на його думку, не є належними та допустимими в розумінні Господарського процесуального кодексу України, а також були оформлені з порушенням встановленого порядку їх складання, у зв'язку з чим судова колегія зазначає наступне.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2301/14);
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України містить стандарт доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають Позивач і Відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу, іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність;
На переконання Відповідача, судом першої інстанції безпідставно було прийнято як докази скріншоти, подані Позивачем, без встановлення їх достовірності, джерела походження, автора та дати створення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 щодо використання електронних доказів зазначила таке:
« 31. Відповідно до частин першої, другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
32. Згідно зі статтею 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
33. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону №851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
34. Згідно із частиною першою статті 7 Закону №851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України України).
36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами».
З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд відхиляє доводи Відповідача в тій частині, в якій стверджується, що докази, надані Позивачем, є неналежними та не можуть підтверджувати настання відповідних обставин.
Щодо вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків в сумі 10000,00 грн, які є витратами Позивача по залученню ТОВ "Персей-Логістик" для перевезення товару, оцінивши доводи апеляційної скарги Позивача, матеріали справи, а також висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої статті 623 Цивільного кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Частиною першою - третьою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.
У даному випадку Позивач просить компенсувати витрати, пов'язані з подачею транспорту за маршрутом Степківка - Чорноморськ, у розмірі 10 000,00 грн, що включає 8 333,33 грн вартості послуг та 1 666,67 грн ПДВ.
Як встановлено судовою колегією, для доставки товару за договором поставки Позивач залучив перевізника - ТОВ "Персей-Логістик". Згідно з Договором перевезення вантажів автомобільним транспортом № Л-1027 від 25.01.2024, укладеним між ТОВ "Фенікс Грейн" (замовник) і ТОВ "Персей-Логістик" (перевізник), останній зобов'язувався доставити вантаж до пункту призначення, а замовник - оплатити відповідні послуги.
На підтвердження подачі транспортного засобу Позивачем надано наступні документи:
-специфікацію № TRS-022006 від 23.07.2024;
-заявку № 5НР-224791 від 24.07.2024;
-товарно-транспортну накладну № 24 від 24.07.2024;
-акт про відмову від завантаження від 25.07.2024, складений водієм ОСОБА_1 у присутності Чухнюка О.;
-подорожній лист № 24/07 від 24.07.2024.
З зазначених документів вбачається, що транспортний засіб ТОВ "Персей-Логістик" прибув на склад ТОВ "Альтернатива", проте він не був допущений на територію, у завантаженні відмовлено, що підтверджується також GPS-даними: прибуття - 14:00 24.07.2024, виїзд - 14:05 25.07.2024.
На підтвердження вартості послуг подачі авто Позивач надав акт надання послуг № 643 від 30.07.2024, згідно з яким вартість складає 10 000,00 грн (у т.ч. ПДВ - 1 666,67 грн).
Разом з тим, Позивачем разом з апеляційною скаргою подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, у якому заявлено прохання про поновлення строку на подання доказів у справі та приєднання до матеріалів справи платіжних інструкцій № 578698860 від 19 серпня 2024 року на суму 8 333,33 грн та № 578698860 від 29 серпня 2024 року на суму 1 666,67 грн, які, за твердженням Позивача, підтверджують оплату вартості послуг, наданих ТОВ "Персей-Логістик".
За змістом частин 1-3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З наведеного вбачається, що законодавець встановив чіткий порядок та строки подання доказів та подання заяв чи клопотань.
Разом з тим, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - на Позивача).
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач був активним учасником справи в суді першої інстанції.
Наразі ж, єдиною підставою неможливості подання доказів до суду першої інстанції скаржник визначає те, що на момент подачі позовної заяви до суду першої інстанції дані докази були відсутні.
Натомість судова колегія зазначає, що дана справа перебувала у провадженні Господарського суду Одеської області досить тривалий час, під час якого Позивачем не було належним чином реалізовано свої процесуальні права, зокрема, щодо подання доказів на підтвердження своєї позиції в частині стягнення збитків у розмірі 10000 грн.
Водночас судова колегія зазначає, що, подаючи клопотання про приєднання доказів, Апелянт не навів жодних причин, з яких ці докази не були подані під час розгляду справи в суді першої інстанції.
У процесі апеляційного провадження апеляційний господарський суд в силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України має визначені межі перегляду справи, а з огляду на те, що Позивачем обґрунтованих причин неподання зазначених доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції не наведено, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення клопотання скаржника про визнання поважними причин неподання нових доказів та відповідно поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.
Відтак, оскільки апеляційний господарський суд відмовляє у поновленні строку на подання доказів з підстав визнання неповажними причин пропуску такого строку, то додані до апеляційної скарги докази не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду.
Позивач визначив заявлену суму збитків як додаткові витрати на залучення ТОВ "Персей-Логістик" для перевезення товару, тому на нього покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами фактичне понесення таких витрат.
Разом з тим Позивачем не було надано належних та достатніх доказів, які підтверджували б факт сплати за послуги перевезення, що є необхідним для підтвердження понесених ним витрат у справі.
Враховуючи недоведеність факту і розміру понесених витрат, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення збитків у заявленому розмірі.
Доводи апеляційної скарги Позивача не спростовують висновків місцевого господарського суду, зводяться до суб'єктивного тлумачення наданих доказів і не містять нових обставин, що могли б вплинути на висновки суду щодо недоведення Позивачем складових правопорушення, необхідних для стягнення збитків.
Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Позивача підлягає частковому задоволенню, оскільки викладені в ній доводи є частково обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а також відповідають нормам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами Договору поставки.
Водночас доводи Відповідача, наведені ним у своїй апеляційній скарзі, не приймаються судовою колегією, оскільки не спростовують встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, не підтверджені належними та допустимими доказами та жодним чином не впливають на юридичну оцінку правовідносин між сторонами.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про зміну рішення місцевого господарського суду в частині висновків щодо обсягу порушення зобов'язання Відповідачем та застосування санкцій, передбачених договором, із частковим задоволенням апеляційної скарги Позивача.
Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у справі №915/993/24 та зміни рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у справі №915/993/24 з викладенням пункту 2 резолютивної частини в редакції суду апеляційної інстанції, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у справі №915/993/24 залишити без задоволення.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 129, 269, 275, 277 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у справі №915/993/24 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у справі №915/993/24 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у справі №915/993/24 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" (55274, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6; e-mail: alternat83@gmail.com; код ЄДРПОУ 32390326) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1; код ЄДРПОУ 44540408) неустойку в розмірі 16 282,40 грн, штрафу в розмірі 528 937,20 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 10 222,88 грн».
В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2025 у справі №915/993/24 - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернатива" (55274, Миколаївська область, Первомайський район, с. Степківка, вул. Головченко, 6; e-mail: alternat83@gmail.com; код ЄДРПОУ 32390326) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Грейн" (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, 3, е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1; код ЄДРПОУ 44540408) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 15 334,32 грн.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Матеріали справи №915/993/24 повернути до Господарському суду Миколаївської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.06.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош