Справа № 554/5691/24 Номер провадження 22-ц/814/756/25Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
17 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Дряниці Ю.В.
Суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
У травні 2024 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 29 червня 2012 року. Сторони мають протилежні погляди на шлюб та сім'ю, фактично шлюбні стосунки між ними припинено.
Позивач просила суд шлюб, укладений з відповідачем 29.06.2012 року, розірвати.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2024 рокупозов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрований 29 червня 2012 року Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №107.
Із вказаним судовим рішенням не погодилась позивач, оскарживши його до суду апеляційної інстанції.
У доводах апеляційної скарги вказує, що останній час, протягом літа-осені 2024 року, позивач із відповідачем вирішили примиритись та зберегти родину, проживають однією сім'єю, ведуть спільне господарство, підтримують сімейні відносини як подружжя, тому подальше спільне життя із збереженням шлюбу відповідає інтересам кожної із сторін. Вказує, що наполягає на збереженні шлюбу. Просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким надати сторонам строк для примирення.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Місцевим судом встановлено, що 29 червня 2012 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №107.
Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спору про місце проживання дитини між сторонами немає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, позивач та відповідач проживають окремо, спільне господарство не ведуть та збереження шлюбу неможливе і суперечитиме їх інтересам та моральним засадам суспільства.
Згідно статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно частини другої статті 104 та частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини третьої статті 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Такі положення національного законодавства України відповідають статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
Таким чином шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише одного із подружжя продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання його права вимагати розірвання шлюбу.
Згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Ухвалою суду апеляційної інстанції сторонам було надано строк на примирення, оскільки районним судом відповідного строку надано не було. Протягом наданого сторонам строку жодних заяв чи іншої інформації щодо примирення сторін до суду не надходило.
Під час розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_2 відзиву чи заяви щодо визнання обставин викладених у апеляційній скарзі позивача суду не надавав.
Разом з цим, враховуючи принцип добровільності шлюбу, та з огляду на доводи апеляційної скарги про фактичне примирення сторін, яка була подана позивачем, тобто ініціатором процесу розірвання шлюбу, колегія суддів доходить висновку про можливість збереження шлюбу між сторонами.
Оскільки позивачем заяви про відмову від позову надано не було суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити справу в порядку, визначеному п. 3 ч. 1 ст. 374 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовити.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 вересня 2024 року- скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Ю.В. Дряниця
Судді: Л.І. Пилипчук
О.В. Чумак