27 червня 2025 року
м. Київ
справа № 400/3796/24
адміністративне провадження № К/990/17436/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - суддя Стародуб О.П. (доповідач),
судді Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2025 (судді: Скрипченко В.О., Коваль М.П., Осіпов Ю.В.)
у справі №400/3796/24 за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря-Машинопроект" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря-Машинопроект" суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році у розмірі 3 252 553,10 грн.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до здійсненого позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, сформованого та надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за 2023 рік склала 7301 особа, тому середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, визначеного частиною 1 статті 19 Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-ХІІ, має становити 292 особи.
За відповідачем визначено середньооблікову чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 245 осіб.
Відповідно позивачем було здійснено розрахунок розміру адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Заявлена до стягнення сума заборгованості по адміністративно-господарським санкціям підтверджується розрахунком, що міститься в матеріалах справи.
Оскільки відповідач в добровільному порядку не сплатив суму адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з позовом про її стягнення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно- господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році у розмірі 3 252 553,10 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно було нараховано та надіслано для сплати відповідачу розрахунок адміністративно - господарських санкцій.
Щодо посилання відповідача на допущені ним технічні помилки при заповненні звітності, суд виходив з того, що жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставин до суду не надано.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря" -"Машпроект" задоволено.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 скасовано.
Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач ані під час розгляду в суді першої інстанції, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції, будь-яких доказів на підтвердження правомірності спірної вимоги не надав. Судом, в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідних доказів також здобуто не було.
Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, а не беззаперечним доказом вчинення правопорушення у сфері господарювання. Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що доказів проведення перевірки відповідача щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю матеріали справи не містять.
При цьому, покликання позивача на дані податкового розрахунку сум доходу відповідача, на підставі яких, ним був здійснений розрахунок адміністративно-господарських санкцій, суд апеляційної інстанції визнав неспроможним, оскільки це не узгоджується із положеннями статті 19 Закону №875-XII, якою встановлено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, покликається на помилковість висновку апеляційного суду щодо необхідності надання суду акту перевірки про встановлення факту недотримання суб'єктом господарювання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.
Як на підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України скаржник покликається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23 щодо того, що відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності покладається на роботодавця як джерело такої інформації.
Також покликається на те, що несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарські санкції, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності.
Крім того, покликається на те, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки заяві відповідача щодо допущення ним технічної помилки при заповненні встановленої звітності, не з'ясував, чи дійсно ним були допущені такі помилки та чи намагався відповідач виправити їх до накладення санкцій навіть після відкриття провадження у справі. При цьому суд необґрунтовано відхилив дані із офіційних державних реєстрів, які мають автоматизований характер формування.
Також, покликається на те, що висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності проведення перевірки відповідача щодо виконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є безпідставним з огляду на висновки Верховного Суду у вже згаданій вище постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23.
Просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 875-XII) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Нормами статей 18 та 19 Закону № 875-XII встановлено обов'язок підприємств, установ та організацій створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначено норматив таких місць, порядок їх розрахунку, забезпечення умов праці та відповідальність за невиконання цього нормативу.
18.10.2022 прийнято Закон України № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю», який набрав чинності 06.11.2022, яким частину 3 статті 18 та статтю 19 Закону 875-ХІІ викладено в нових редакціях.
Так, відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:
- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;
- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Згідно з частиною 8 цієї статті, отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані (частина 8 статті 19 Закону №875-XII).
Відповідно до частини 11 статті 19 Закону №875-XII фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставини відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок, однак в матеріалах справи відсутні докази проведення територіальним органом Держпраці перевірки, за результатами якої було б встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі №280/3642/23 дійшов наступних висновків:
«…з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8- 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні.
Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70…».
За таких обставин та сформованої практики Верховного Суду висновки суду апеляційної інстанції щодо передчасності звернення позивача до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій не можна визнати обґрунтованими.
Висновки суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок адміністративно-господарських санкцій на підставі даних податкового розрахунку сум доходу відповідача не відповідає приписам частини 6 статті 19 Закону №875-XII також є безпідставним, оскільки згаданою нормою передбачено порядок визначення підприємств, установ та організацій, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, а не порядок розрахунку адміністративно-господарських санкцій.
Водночас, як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції відповідач не погоджувався з розрахунком адміністративно-господарських санкцій, які просить стягнути позивач, покликаючись на технічні помилки при заповненні звітності, однак, відмовляючи в задоволенні позову суд, апеляційної інстанції обмежився висновком щодо передчасності звернення до суду, що зумовило відсутність висновку щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.
В силу визначених статтями 341, 349 КАС України повноважень суду касаційної інстанції та меж касаційного перегляду суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, касаційна скарга у цій справі підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанцій скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Під час нового судового розгляду суду необхідно оцінити доводи відповідача щодо правильності розрахунку адміністративно-господарських санкцій та з врахуванням висновків Верховного Суду ухвалити рішення з дотриманням вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2025 у справі №400/3796/24 скасувати.
Справу №400/3796/24 направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не може бути оскаржена.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук