Справа № 755/17105/21 Головуючий у суді І інстанції Гаврилова О.В.
Провадження № 22-ц/824/9052/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
19 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною,
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про продовження строку дії рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та призначення ОСОБА_2 її опікуном
На обґрунтування заяви посилалась на те, що ОСОБА_1 є її рідною донькою. У зв'язку із тим, що донька має захворювання, що є хронічним, стійким психічним розладом і не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року у цій справі її визнано недієздатною та призначено заявницю її опікуном. Визначений строк дії вказаного рішення суду в два роки закінчується 12 листопада 2024 року. На теперішній час недієздатна ОСОБА_1 , яка є інвалідом ІІ групи, продовжує хворіти та має стійкий психічний розлад, внаслідок чого продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними,
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 рокузаяву ОСОБА_2 задоволено.
Продовжено строк дії рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року про визнання недієздатною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , та призначення над нею опікуна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 2 (два) роки з дня набрання рішенням суду законної сили.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» витрати, пов'язані з проведенням судово-психіатричної експертизи, у розмірі 7 210,40 грн, а також роз'яснено учасникам справи положення статті 300 ЦПК України.
Суд першої інстанції виходив з того, що психічний розлад у ОСОБА_1 продовжується, вона не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що у свою чергу було підставою для визнання її недієздатною, а тому заява її опікуна ОСОБА_2 про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатною є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Оскільки наявні підстави для продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатною, то повноваження ОСОБА_2 щодо опіки над недієздатною також продовжуються і не потребують повторного вирішення питання про призначення опікуна, оскільки остання від виконання повноважень опікуна не звільнялась.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, адвокат Авраменко А.Г. в інтересах ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви щодо продовження строку недієздатності ОСОБА_1 відмовити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, вказує, що оскаржуване рішення прийняте судом з порушенням норм процесуального та матеріального права. Основною умовою продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною є наявність висновку судово-психіатричної експертизи. Проте ОСОБА_1 не погодилась із висновком судово-психіатричної експертизи та її представник адвокат Авраменко А.Г. наполягала в суді першої інстанції на виклик експерта для допиту його в судовому засіданні. Проте суд безпідставно це клопотання проігнорував і поклав в основу свого рішення сумнівний висновок відповідної експертизи.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_1 відчуває себе здоровою, займається спортом, усвідомлює значення своїх дій, чітко називає дати, день, місяць тощо, чітко називає своє ім'я та ім'я доньки, імена інших членів родини, описує відносини із донькою (комунікацію, виховання, походи до магазину, усвідомлює, розуміє, що у доньки підлітковий вік, надає підтримуючі поради тощо), описує обставини, які відбуваються між родичами під час життєдіяльності, розуміє, що хоче працювати, має вищу економічну освіту, хоче працювати дистанційно бухгалтером, закінчила курси по наданню першої домедичної допомоги, проте для працевлаштування потрібно, щоб була дієздатною, що пояснила суду під час надання своїх пояснень. Проте вказані вище обставини суд першої інстанції проігнорував, під час постановлення рішення до уваги не взяв, що є неповним з'ясуванням обставин справи і вказує на упередженість, необ'єктивність та необґрунтованість рішення. Таке рішення, на думку представника, повинно бути скасоване.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надійшли.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - адвокат Авраменко А.Г. повністю підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, а також остання наполягала на виклику та допиті судового експерта.
Заявниця ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомив, а тому колегія суддів дійшла висновку, що його неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 , яка зареєстрована та проживає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року за поданням Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації Хореву Д.О., ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недієздатною тривалістю в два роки з дня набрання рішенням суду законної сили. Опікуном над недієздатною ОСОБА_1 призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 269722 від 06 червня 2024 року ОСОБА_1 є інвалідом другої групи з 01 квітня 2024 року, інвалідність встановлена до 01 квітня 2025 року (а.с. 110).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 1757 від 18 грудня 2024 року Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» у теперішній час ОСОБА_1 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний перебіг, апато-дисоціативний дефект (F20.00 - згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду). На шизофренію параноїдну ОСОБА_1 страждає орієнтовано з 2012 року. За психічним станом у теперішній час ОСОБА_1 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 159-161).
За правилом частин першої, третьоїстатті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України).
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Відповідно до ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).
Відповідно до статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (пункт перший частини другої статті 293 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Особливості розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи вміщено в Главу 2 Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.
Статтею 300 Глави 2 Розділу IV ЦПК України визначено зміст рішення суду у справах про обмеження цивільної дієздатності.
Частиною першою статті 300 ЦПК України встановлено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років (частина шоста статті 300 ЦПК України).
Згідно із частинами сьомою - дев'ятою статті 300 ЦПК України клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п'ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного частиною шостою цієї статті.
Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.
Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому статтею 299 цього Кодексу.
Згідно із статтею 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як передбачено частиною першою статті 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розгляду, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.
Особу може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення його стану здоров'я або видужання (постанова Верховного Суду від 24 січня 2023 року в справі № 756/12598/17).
Оскільки висновком судово-психіатричної експертизи № 1757 від 18 грудня 2024 року, проведеної судовим експертом Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» Мирошниченком О.О., підтверджено факт продовження хронічного, стійкого психічного розладу у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (шизофренія параноїдна, безперервний перебіг, апато-дисоціативний дефект), внаслідок чого вона продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення заяви її опікуна ОСОБА_2 про продовження строку дії рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2022 року про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення над нею опікуна строком на 2 (два) роки з дня набрання рішенням суду законної сили.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Авраменко А.Г. про те, що суд безпідставно відхилив заявлене в судовому засіданні клопотання про виклик експерта для його допиту з приводу проведеної у справі судово-психіатричної експертизи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до вимог частин першої - четвертої статті 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.Експерт зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом та роз'яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи. За відсутності заперечень учасників справи експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).
У відповідності до частини п'ятої статті 102 ЦПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Заявивши клопотання про виклик судового експерта, представник ОСОБА_1 не навела жодних доводів на спростування висновків експерта та необхідності роз'яснення висновку судово-психіатричної експертизи № 1757 від 18 грудня 2024 року, не вказала які саме питання вона вважає за необхідне задати експерту і в чому саме проявляються її сумніви у правильності зроблених експертом висновків щодо психічного стану ОСОБА_1 .
Представник не посилалась на необґрунтованість відповідно висновку експерта або його суперечливість іншим матеріалам справи, а також не зазначала про невідповідність Закону України «Про судову експертизу» та/або Закону України «Про психіатричну допомогу».
Суд першої інстанції правильно відхилив зазначене вище клопотання адвоката Авраменко А.Г. з огляду на те, що у висновку судово-психіатричного експерта № 1757 від 18 грудня 2024 року, який є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України, надані повні та науково обґрунтовані відповіді на всі поставлені судом питання, він повністю узгоджується з іншими матеріалами справи та медичною карткою амбулаторного хворого, дослідженою в судовому засіданні, з якої вбачається, що ОСОБА_1 з 2012 року протягом тривалого часу страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний перебіг, апато-дисоціативний дефект (F20 - згідно з МКХ-10).
Згідно Переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право працівнику на отримання відпустки без збереження заробітної плати на дитину, якій не встановлено інвалідність, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1162, хвороби за кодом F 20.0 (МКХ-10) віднесені до Розділу VI «Тяжкі психічні розлади».
Висновок судово-психіатричного експертаДержавної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» є повним та науково обґрунтованим, таким, що однозначно вказує на те, що наявне у ОСОБА_1 захворювання на даний час позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і не потребує роз'яснення.
Посилання в апеляційній скарзі на пояснення ОСОБА_1 та її представника, які були надані ними в судовому засіданні стосовно того, що наразі стан здоров'я ОСОБА_1 значно покращився, вона відчуває себе здоровою та усвідомлює значення своїх дій, виходячи саме з оцінки пояснень останньої, є голослівними і не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 видужала, а її психічний стан в контексті динаміки діагнозтованої хвороби поліпшився до того рівня, який дозволяє усвідомлювати їй значення своїх дій та (або) керувати ними, тобто бути підставою для відновлення дієздатності внаслідок збігу строку дії відповідного судового рішення про визнання її недієздатною.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлені в справі фактичні обставини та висновки, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди представника скаржниці з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом першої інстанції.
За наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, дослідження наявних у справі доказів і заслуховування пояснень учасників справи в судовому засіданні, колегія суддів в повній мірі погоджується із місцевим судом у тому, що встановлені обставини в цій справи обґрунтовано свідчать про продовження психічного розладу у ОСОБА_1 , внаслідок яких вона не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що є належною підставою для задоволення заяви її опікуна ОСОБА_2 про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатною в розумінні статті 300 ЦПК України.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги.
Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив справу відповідно до закону.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником - адвокатом Авраменко А.Г., необхідно залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року в даній справі - без змін.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником - адвокатом Авраменко Алєксандрою Григорівною, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 рокув даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 червня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній