Номер провадження: 22-ц/813/4623/25
Справа № 501/564/25
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.
Доповідач Кострицький В. В.
24.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Коновалова В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Громовенко А.Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Судакова Валерія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 24 лютого 2025 року, постановлена у складі судді Петрюченко М.І., у приміщенні того ж суду,
у цивільний справі за ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
Короткий зміст рішення суду
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 24 лютого 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Судакова В.В. про забезпечення позову - відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі статтею 81 ЦПК України, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії відповідача спрямовані на відчуження нерухомого майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, представник позивача належним чином не обґрунтував заяву про забезпечення позову в частині того, що існує ризик реалізації вказаного майна під час розгляду справи, або ризик зміни вихідних даних майна, тощо.
При цьому, із вказаної заяви, та доданих до неї документів не вбачається ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження вказаного майна (зокрема продажу, дарування, тощо).
З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на спірне нерухоме майно та заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно спірного нерухомого майна, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з таким судовим рішенням, адвокат Судаков В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 24 лютого 2025 року та ухвалити нову про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ухвала є незаконною та необґрунтованою.
Вважає, що позиція суду створює реальну небезпеку виконанню рішення суду у разі задоволення позову, оскільки у відповідача відсутнє будь-яке інше майно, на яке може бути накладено стягнення.
Не зрозуміло, про яких третіх осіб згадує суд, оскільки не існує осіб, чиї інтереси можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням заходів забезпечення позову.
Посилається на практику Верховного Суду.
Вказує, що інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Явка сторін
Сторони належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, проте до судового засідання не з'явились, причин неявки не повідомили.
Представник позивача просив справу розглядати без його участі.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).
Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії відповідача спрямовані на відчуження нерухомого майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Таким чином, представник позивача належним чином не обґрунтував заяву про забезпечення позову в частині того, що існує ризик реалізації вказаного майна під час розгляду справи, або ризик зміни вихідних даних майна, тощо.
При цьому, із вказаної заяви, та доданих до неї документів не вбачається ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження вказаного майна (зокрема продажу, дарування, тощо).
З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на спірне нерухоме майно та заборони суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно спірного нерухомого майна, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.
Судова колегія погоджується з вказаним висновком з огляду на наступне.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006р., №9 постановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов'язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачам вчиняти певні дії.
Згідно частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Особа, яка подає заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, апелянт не надав, обґрунтованих належним чином, доказів на підтвердження того, що відповідач має намір на здійснення будь яких дій зі своїм майном.
Суд апеляційної інстанції враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Серед передбачених частиною 1 ст. 152 ЦПК України видів забезпечення позову, такий вид як накладення арешту є крайнім заходом забезпечення позову, для застосування якого матеріли справи не містять достатніх даних, обґрунтованих доводів позивачем не надано.
Обраний спосіб забезпечення позову може призвести до необґрунтованого обмеження права власника на реалізацію захищеного права володіння майном.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто повинні бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, бути співмірними заявленим вимогам, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи ціна позову визначена у розмірі 468627,88, проте апелянтом не визначено належним чином вартість майна на яке він просить накласти арешт, зокрема сам апелянт надає відомості, що схожа квартира коштує 1161711,60 гривень.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що вимоги заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не є співмірними відносно позовних вимог, заявлених до відповідача, а потреба у забезпеченні позову обраним позивачем способом є недоведеною, є законними та обґрунтованими.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання можливого майбутнього рішення суду, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви в цій справі.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та суб'єктивного тлумачення скаржником норм права, що регулюють питання забезпечення позову та обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, і не спростовують правильність висновків суду. Правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04)..
Отже, підстави для вжиття обраних заявником заходів забезпечення позову в цій справі відсутні, а тому ухвала суду першої інстанції є законною.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання судом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у скарзі.
У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 24 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 червня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко