Справа №461/1583/25
Провадження №3/461/702/25
26 червня 2025 року суддя Галицького районного суду міста Львова Кітов О.В., за участю представника особи, відносно якої складено протокол - адвоката Мар'яш Л.В., розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
20.02.2025 о 20 годині 12 хвилин на вул. Стуса, 57А у м. Львові, водій ОСОБА_1 , в порушення вимог п. 2.9а Правил дорожнього руху України, керував транспортним засобом марки «Audi A4» д.н.з. НОМЕР_2 , перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, що підтверджується висновком КНП «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» №000385 від 20.02.2025.
Представник особи, відносно якої складено протокол ОСОБА_1 - адвокат Мар'яш Л.В. вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення заперечила та просила закрити провадження у справі, у зв'язку із відсутністю в діях останнього складу інкримінованого адміністративного правопорушення. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що працівники поліції не повідомили ОСОБА_1 причину ніби то зупинки транспортного засобу. Також, працівники поліції не назвали ОСОБА_1 жодних ознак наркотичного сп'яніння, не перевіряли наявності таких ознак, а тому останній не підлягав огляду на стан сп'яніння. Крім цього, зазначає, що працівники поліції не здійснювали направлення на огляд ОСОБА_1 до медичного закладу, оскільки у матеріалах справи відсутнє направлення.
Крім цього, ОСОБА_1 подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В обґрунтування клопотання зазначає, що на даний час він перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_3 та є чинним військовослужбовцем Збройних Сил України. Враховуючи, що він позбавлений можливості приймати участь в розгляді даної справи, просить провадження у даній справі зупинити до моменту його звільнення із військової служби.
Заслухавши доводи представника особи, відносно якої складено протокол, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі , суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Із аналізу норм Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, законодавцем визначено порядок та підстави зупинення провадження лише у справах про адміністративні корупційні правопорушення (ст.277 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Тобто, Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено право чи обов'язку суду (судді) зупиняти провадження у справах про адміністративні правопорушення, які пов'язані із забезпеченням безпеки дорожнього руху, зокрема, за вчинення правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що ч. 2 ст.268 КУпАП не передбачено обов'язкової участі особи, яка притягається до відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ст.130 КУпАП.
Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі.
Нормами діючого КУпАП передбачено можливість зупинення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення лише пов'язаних з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).
За таких обставин, оскільки у Кодексі України про адміністративні правопорушення міститься норма, яка регулює питання щодо зупинення провадження у окремій категорії справ, вважаю, що в даному випадку до застосування аналогія закону із ст.335 КПК України, яка регулює зупинення судового провадження, не підлягає.
Крім цього, відповідно до ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Відтак, ОСОБА_1 не позбавлений можливості реалізувати свої права передбачені ст.268 КУпАП, зокрема, шляхом надання письмових пояснень по суті справи, подання доказів або забезпечення участі у справі захисника для захисту його інтересів під час даного судового розгляду.
Враховуючи наведене, вважаю, що клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно п.2.9А Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров'я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
За вимогами пунктів 6, 7 «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за № 1413/27858 (надалі - Інструкція), огляд на стан сп'яніння проводиться:
- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби);
- лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Пунктами 5, 7 та 10 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103 передбачено, що результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп'яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп'яніння . Підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності. Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. Огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я проводиться в будь-який час доби із застосуванням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність), тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи. У разі позитивного результату тесту обов'язковим є підтвердження наявності наркотичного засобу або психотропної речовини лабораторним дослідженням. Лікар, що проводив у закладі охорони здоров'я огляд водія транспортного засобу, складає за його результатами висновок за формою, яка затверджується МОЗ.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважаю, що в діях ОСОБА_1 наявний склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №252372 від 20.02.2025; висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №000385 від 20.02.2025, згідно якого ОСОБА_1 перебував у стані наркотичного сп'яніння; роздруківкою щодо результатів медичного огляду; відеоматеріалами долученими до протоколу.
Оцінюючи обґрунтованість доводів сторони захисту, наведені у клопотання про закриття провадження у справі, а також озвучені в ході судового розгляду пояснення, виходжу з наступного.
Як вбачається із відеоматеріалів, ОСОБА_1 не заперечував факт керування 20.02.2025 о 20 годині 12 хвилин на вул. Стуса, 57А у м. Львові, транспортним засобом марки «Audi A4» д.н.з. НОМЕР_2
Суд зауважує, що незгода водія із причинами зупинки, або його необізнаність про це, не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, і такий обов'язок не впливає на причину зупинки.
Неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності. Проте, якщо при цьому з'ясувалось, що водій перебував з ознаками сп'яніння чи в іншому неадекватному стані, то факт неправомірної зупинки його працівниками поліції, не звільняє водія від обов'язку виконання вимог п. 2.9.а Правил дорожнього руху України.
Правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Водночас, керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані наркотичного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Твердження сторони захисту про те, що в матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров'я, з метою проходження огляду на стан сп'яніння, чим був порушений порядок проведення огляду, суд також відхиляє, оскільки положеннями Інструкції та ст. 266 КУпАП долучення направлення до матеріалів справи про адміністративне правопорушення не передбачається; таке направлення складається поліцейськими для закладу охорони здоров'я.
Законом не передбачено обов'язкове вручення направлення водію або долучення його до матеріалів справи, оскільки такий документ є лише підставою для проведення огляду в закладі охорони здоров'я та в подальшому надається лікарю вказаного закладу. Недолучення працівниками поліції до матеріалів справи направлення водія для огляду в закладі охорони здоров'я, не може свідчити про порушення останніми порядку проведення огляду.
Суд критично оцінює покликання захисника на те, що працівники полії не виявили у ОСОБА_1 жодних ознак наркотичного сп'яніння, адже висновком КНП «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» №000385 від 20.02.2025 підтверджується те, що ОСОБА_1 перебував в стані наркотичного сп'яніння.
Покликання захисника на те, що медичний висновок про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння було надано без лабораторного дослідження наявності наркотичного засобу, вважаю необґрунтованим, оскільки вказане не підтверджується матеріалами справи. До матеріалів справи долучено висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №000385 від 20.02.2025, згідно якого ОСОБА_1 перебував у стані наркотичного сп'яніння. Вказаний висновок не містить відомостей про те, які методи використовувались при медичному огляді ОСОБА_1 . Також, слід зазначити, що стороною захисту не заявлялось клопотання про витребування з медичного закладу акту медичного огляду, який містить детальні відомості про медичний огляд.
Пунктом 14 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року передбачено право водія на оскарження висновку за результатами медичного огляду.
Водночас, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 чи його уповноважений представник висновок лікаря щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №000385 від 20.02.2025 з підстав його неповноти або неправильності не оскаржував, та дії працівників медичного закладу у встановленому законом порядку не оспорював.
На переконання суду позиція захисту спрямована лише на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не спростовує факту вчинення ним правопорушення.
Оцінюючи доводи сторони захисту та дотримуючись стандартів мотивування судами своїх рішень, суд у даній справі враховує позиції Європейського суду з прав людини неодноразово висловленої у відповідних рішеннях про те, що не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень.
Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах працівниками поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії працівників поліції. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає повністю доведеним факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення.
Таким чином, аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена належними та допустимими доказами.
Беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім у даному випадку є адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Крім того, ст.40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Так, згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з особи яка притягається до відповідальності на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
Керуючись ст.ст. 130, 283, 284 КУпАП, -
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 605 гривень 60 копійок судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня її винесення і набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення пред'являється до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.
У відповідності до ч.1 ст.307 КУпАП штраф правопорушником повинен бути сплачений не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст.308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.
Суддя Олександр КІТОВ