Справа № 420/12324/25
27 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії ,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 22.07.2019 р. по 24.01.2025 р. у військовій частині НОМЕР_1 , розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 22.07.2019 р. по 24.01.2025 р. усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019-2025 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2019-2025 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2019- 2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2019 рік, на 2020 рік, на 2021 рік, на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік, на 2025 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав, що ОСОБА_1 був зарахований 22.07.2019 р. на військову службу до військової частини НОМЕР_1 та 24.01.2025 р. він був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та переведений для подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 . Позивач зазначив, що у квітні 2025 р. він дізнався, що військовою частиною НОМЕР_1 не у повному обсязі здійснювалися нарахування та виплати грошового забезпечення, а порушення військовою частиною НОМЕР_1 щодо невиплати грошового забезпечення у повному обсязі є триваючою бездіяльністю, що є пасивною поведінкою суб'єкта та виражається у формі невчинення дії, яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Так, позивач вказав, що під час нарахування та виплати йому грошового забезпечення за час перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 за період з 22.07.2019 р. по 24.01.2025 р. відповідачем застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. у розмірі 1762,00 грн. Позивач, посилаючись на норми діючого законодавства та практику Верховного Суду зазначив, що військовою частиною НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті належного грошового забезпечення за час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 22.07.2019 р. по 24.01.2025 р. повинно було застосовано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 р., на 01 січня 2019 р., на 01 січня 2020 р., на 01 січня 2021 р., на 01 січня 2022 р., на 01 січня 2023 р., на 01 січня 2024 р. і на 01 січня 2025 р., просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
15.05.2025 та 16.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, згідно яких відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач вказав, що з 29.01.2020 року з дня набрання законної сили рішення у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п. 4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції. Однак, з відновленням дії пункту 4 постанови КМУ №704 у його первісній редакції, слід врахувати, що нею визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, що складає 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року, отже у випадку, коли у календарному році, в якому застосовуються положення пункту 4 постанови КМУ №704 в такій редакції, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року є меншим 50% розміру мінімальної заробітної плати, то розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року як розрахункова величина не застосовується та має бути застосована розрахункова величина 50 % розміру мінімальної заробітної плати. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294- ІХ (зі змінами та доповненнями), встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01 січня 2020 року становить 2102,00 грн. При цьому, мінімальна заробітна плата з 01.01.2020 становила - 4723,00 грн. Отже, як вказав відповідач, при визначенні розміру посадового окладу з урахуванням тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14 в якості розрахункової величини повинна застосовуватися мінімальна заробітна плата, оскільки 50% її розміру (2361,50 грн.) перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений у 2020 році (2102,00 грн.). Проте, згідно з п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, як зазначив відповідач, під час розв'язання правової колізії між нормами п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили. Відповідач наголосив, що застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 27.12.2017 не відповідає вимогам правової визначеності та принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету, а отже, командування військової частини НОМЕР_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі, при здійсненні нарахування належних виплат позивачеві за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму - 1762 гривні, урегульованого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481. Також, відповідач вказав, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019- 2025 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2019- 2025 роки, як учаснику бойових дій, - є безпідставними та необґрунтованими. Так, на момент виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 , станом на 24.01.2025, позивач не набув статусу військовослужбовця, звільненого зі служби у Збройних Силах України, який надає право на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що підтверджується відповідним наказом командира військової частини НОМЕР_1 , так само як і компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2025 роки, а саме: - згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.01.2025 №27 позивач, який перебував на посаді заступника командира зенітного ракетно-артилерійського дивізіону з озброєння військової частини НОМЕР_1 , наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 січня 2025 року №37 був призначений командиром зенітного ракетноартилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 , та вважається таким, що 24 січня 2025 року справи та посаду здав і направлений для подальшого проходження контрактної військової служби до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Також, у наказі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.09.2023 №273 зазначено, що додаткову відпустку учасника бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки у кількості 84 (вісімдесят чотири) доби позивачем не використовувалась та не компенсувалась. Поряд з цим, як зазначив відповідач, позивач не має права на компенсацію грошових коштів за частину щорічної основної відпустки за 2019 рік, так і основної щорічної відпустки за 2022, 2025 рік, а також на компенсацію додаткової відпустки учасника бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2020-2025 роки до звільнення з військової служби, а відпустка за 2025 рік може бути використана позивачем у повному обсязі за новим місцем служби.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 22.07.2019 по 24.01.2025.
Так, наказом командира Військової частини від 24.01.2025 №27 виключено ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , якого призначено наказом Командувача ВМС ЗСУ від 18 січня 2025 №37 на посаду командира зенітного ракетно - артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 (а.с.14).
Позивач, вказавши, що за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 22.07.2019 р. по 24.01.2025 р. йому не виплачувались усі види щомісячного грошового забезпечення та інші виплати за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2019-2025 роки, грошова компенсація за дні додаткової відпустки за 2019-2025 роки, грошова допомога на оздоровлення за 2019- 2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2019 рік, на 2020 рік, на 2021 рік, на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік, на 2025 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, звернувся до суду із цим позовом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
У той же час постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 р. Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Таким чином з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах № 240/19714/21, 120/10498/21-а, № 560/6752/20, № 240/7577/21, № 240/8890/21 та №№ 240/10802/21 від 04.07.22 року.
При цьому відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривні.
Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом № 2262-ХІІ у 2020 році та відповідно і надалі 2021-2023 роках, є більшим ніж в 2018 році.
При цьому, як вбачається з постанови Верховного Суду від 02.08.2022 р. у справі № 440/6017/21, у рішенні суду зроблено наступні висновки: з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Поряд з цим, під час прийняття рішення по справі, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб. Натомість з 20.05.2023 (з дати набрання чинності Постановою № 481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців є незмінною та становить 1762,00 грн.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог позивача шляхом:
- визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , виплачених за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, усіх видів щомісячного грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, щодо вимог позивача в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсації за дні додаткової відпустки, суд наголошує наказом командира Військової частини від 24.01.2025 №27 виключено ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , якого призначено наказом Командувача ВМС ЗСУ від 18 січня 2025 №37 на посаду командира зенітного ракетно - артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 (а.с.14) та з вказаного наказу вбачається, що компенсація за додаткову відпустку, як учасника бойових дій позивачу не виплачувалась, як і за основну відпустку, в частині, в якій вона не була використана, з огляду на подальше продовження контрактної військової служби, і відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення в цій частині.
Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ), виплачених за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, усіх видів щомісячного грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра