Іменем України
27 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1079/25
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Петросян К.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 21 травня 2025 року надійшов адміністративний позов Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з такими вимогами:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не застосування з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року при обчисленні ОСОБА_1 , перерахунок та виплату грошового забезпечення розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням відповідних податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що колишній військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), проходив військову службу з 09 лютого 2007 року по 07 червня 2016 року, відповідно до наказу начальника загону №285-ОС виключений зі списків особового складу частини, у зв'язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , а також з 13 лютого 2020 року по 28 квітня 2023 року, виключений зі списків особового складу частини наказом начальника загону № 206-ОС у зв'язку з переміщенням до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
В період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з 07.06.2016 по 12.02.2020 перебував на фінансовому та інших видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 .
9 травня 2025 року позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 13.02.2020 по 18.07.2022, відповідно до встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.
В свою чергу, відповідач листом від 13 травня 2025 року №9/Б-1579/1678 повідомив позивача, що посадові оклади, оклади за військове звання, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення за вказаний позивачем період нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховувалися виходячи з розміру 1762 гривні та визначалися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 даної постанови.
Позивач вважає, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність, внаслідок чого ОСОБА_1 звернувся до суду.
Ухвалою суду від 26 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача надійшов відзив, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.
Згідно довідки від 06.06.2025 №08/3129 позивач з 09.02.2007 по 07.06.2016 та з 13.02.2020 по 29.04.2023 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . В подальшому вибув для подальшого проходження служби в НОМЕР_3 прикордонний загін. Тобто, з військової частини НОМЕР_1 позивач не звільнявся. Згідно карток грошового забезпечення за 2020-2022 роки позивач перебував на грошовому забезпеченні у відповідача.
Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774- VIII не втратила чинності i за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови КМУ №704, у редакції до внесення змін Постановою КМУ №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідач переконаний, що відсутні будь - які правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мiнiмуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Існування у даному випадку правової колізії між нормами пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII та пунктом 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, вирішується на користь положень Закону, як акта права вищої юридичної сили.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають
Згідно із Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мiнiмуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вимоги позивача стосовно виплати йому грошового забезпечення, яке визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на відповідний тарифний коефіцієнт, вважає безпідставними.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18 був скасований пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, в частині, який стосувався прав військових пенсіонерів та звужував гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, але вказана постанова суду не мала жодного відношення до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
В мотивувальний частині вказаної постанови суду колегія суддів вважала, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», за виключенням змін, що вносяться до пункту 2 частини третьої вказаних змін, а саме: щодо набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» з 01 березня 2018 року, які залишити в силi.
Питання про невідповідність положень пункту Постанови КМУ №704 в редакції Постанови КМУ №103 рішенню Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18 про скасування даної редакції, та питання чинності або не чинності Постанови КМУ №704 в редакції на момент її прийняття, не є компетенцією відповідача під час розрахунку грошового забезпечення позивача.
Маючи право лише виконувати вимоги законодавства, а не його змінювати чи виходити за його рамки, відповідач правомірно застосував положення пункту 4 пункт 4 в редакції Постанови КМУ №103.
3 огляду на вказане, на думку відповідача, в його діях відсутня протиправна складова.
Відповідач вважає, що положення Закону України №1774-VII вказують на те, що при обчисленні грошового забезпечення не застосовується мінімальна заробітна плата (чи її частина), на підставі чого позивачеві й було відмовлено в його проханні, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права в таких випадках.
Отже, розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням були розраховані та виплачені позивачу з урахуванням вимог діючого законодавства, у зв'язку із чим представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від 10.06.2025, згідно з якою позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали електронної справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій.
Згідно з довідкою відповідача від 06.06.2025 № 08/3129 позивач у період з 09.02.2007 по 07.06.2016 та з 13.02.2020 по 29.04.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) Державної прикордонної служби України. Вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, що підтверджено копіями відповідних наказів №63-ОС від 13.02.2020 та №206-ОС від 28.04.2023.
Відповідно до довідки відповідача від 06.06.2025 № 635, посадовий оклад та оклад за військовим званням ОСОБА_1 за період з 13.02.2020 по 18.07.2022 розраховувалися у відповідності до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762,00 грн.
На заяву позивача від 09.05.2025 про перерахунок і виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 18.07.2022, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, затвердженого Законом України «Про Державний бюджет», станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та на 1 січня 2022 року, відповідач листом №09/Б-1579/1678 від 13.05.2025 повідомив про нарахування посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховувалися виходячи з розміру 1762 гривні та визначалися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 даної постанови.
Дослідженням особистих карток грошового забезпечення позивача за 2020-2022 роки встановлено, що позивачу у спірному періоді виплачувалось грошове забезпечення, виходячи з таких складових:
за 2020 рік: посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, таємність, грошова допомога до 05 травня, допомога для оздоровлення, преміювання, надбавка ОПС, винагорода за бойове чергування, індексація, винагорода (2 лінія), додаткова премія;
за 2021 рік: посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, таємність, грошова допомога до 05 травня, допомога для оздоровлення, преміювання, надбавка ОПС, винагорода за бойове чергування, індексація, винагорода (2 лінія), додаткова премія;
за 2022 рік: посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, надбавка за особливості проходження служби, доплата за ОРД АТ, премія від окладу АТ, додаткова премія, винагорода за участь в ООС АТ, винагорода за бойове чергування, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань, допомога для оздоровлення, індексація, разова грошова винагорода ветеранам, додаткова винагорода ПКМ №168 від 28.02.2022 (30000), додаткова винагорода ПКМ № 168 від 28.02.2022 (30000), додаткова винагорода ПКМ № 168 від 28.02.2022 (70000).
Із заяв по суті справи судом з'ясовано, що спірною є правомірність дій відповідача щодо застосування такої розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої третьої статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).
Пунктом 2 Розділу I Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату (пункт 3 Розділу I Інструкції № 558).
Відповідно до пункту 7 Розділу І Інструкції № 558 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі - постанова № 704) (пункт 1 глави першої Розділу ІI Інструкції № 558).
Розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до постанови № 704 (пункт 1 глави другої Розділу ІI Інструкції № 558).
Розділом ІІІ Інструкції № 558 врегульовано порядок, умови та розміри виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за наявності вислуги років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах на місяць: від 1 до 5 років 25 %; від 5 до 10 років 30 %; від 10 до 15 років 35 %; від 15 до 20 років 40 %; від 20 до 25 років 45 %; 25 і більше років 50 % (пункт 1 глави першої Розділу ІІІ Інструкції № 558).
Відповідно до пунктів 1 - 2 глави другої Розділу ІІІ Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Державної прикордонної служби України, щороку Адміністрацією Держприкордонслужби для органів Держприкордонслужби незалежно від покладених на них завдань визначається у відсотках мінімальний розмір надбавки за особливості проходження служби.
Згідно із пунктами 1 - 3 глави чотирнадцятої Розділу III Інструкції № 558 начальники (командири) органів Держприкордонслужби мають право преміювати військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів з числа осіб, які не проходили до зарахування на навчання військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів, та економії фонду грошового забезпечення.
Розміри премії для відповідних категорій військовослужбовців органів Держприкордонслужби щороку встановлюються Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі.
Виплата премій здійснюється щомісяця за місцем штатної служби військовослужбовця або органом, у якому він перебуває на фінансовому забезпеченні, одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Розмір премії у відсотках посадового окладу установлюється наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) - наказами вищих начальників.
Розділом ІV Інструкції № 558 врегульовано порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктами 1, 3 глави 3 розділу ІV Інструкції № 558 визначено, що військовослужбовцям, які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, передбачених Інструкцією про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2015 року № 1261, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1391/27836; екіпажів літаків, вертольотів, кораблів, катерів, що виконують завдання з охорони державного кордону територіального моря та виключної (морської) економічної зони України, за час бойового чергування (бойової служби) виплачується винагорода в розмірі до 20 відсотків посадового окладу, обчисленого в установленому порядку за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704 на місяць.
Винагорода за бойове чергування (бойову службу) виплачується за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказів відповідного начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Підставою для видання наказу є рапорти відповідних начальників (командирів) підрозділів, у яких зазначаються посада, прізвище та ініціали військовослужбовців, які залучалися до несення бойового чергування (бойової служби), кількість чергувань (вилітів) та загальний відсоток для встановлення розміру винагороди.
Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу ІV Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 1 глави 7 розділу ІV Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно із правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
Отже з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні його грошового забезпечення в період з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, обчислених з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року.
В той же час, дії відповідача щодо незастосування при обчисленні грошового забезпечення позивача 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року позивачем не оспорюються.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.
Щодо установлення у статтях 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до положень Закону України від 15.07.1999 № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у цьому Законі є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, зокрема розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 966-XIV, а положення Законів України «Про державний бюджет на 2020, 2021, 2022 рік» вважати загальними нормами.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно у спірному періоді не здійснено нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням позивача виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року.
Оскільки за вищенаведеними положеннями Інструкції № 558 визначено, що щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення визначаються в залежності від розміру посадового окладу, суд також погоджується з твердженнями позивача, що їх нарахування та виплата у спірному періоді також мали здійснюватися з розміру посадового окладу, розрахованого з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року.
Доводи відповідача вищевикладених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.
Щодо твердження відповідача про те, що з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та установлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами до набрання чинності Постановою № 481, суд дійшов висновку, що положення цієї Постанови є незастосовними при розгляді даної справи.
Підсумовуючи вище викладене, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для застосування при обчисленні позивачу грошового забезпечення у період з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року та інших виплат, що обчислюються із них, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є обґрунтованою та підлягає задоволенню із її словесним коригуванням.
Як наслідок задоволення основної вимоги, підлягає задоволенню й позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судовим збором судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_6 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати НОМЕР_6 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 13 лютого 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян