про залишення позовної заяви без розгляду
м. Вінниця
27 червня 2025 р. Справа № 120/13612/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що відповідачем протиправно не нарахував та не виплатив позивачу в періоди з 29 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою від 16.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою від 04.06.2025 суд, після відкриття провадження у справі, залишив позовну заяву без руху та запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску такого строку.
10.06.2025 представник позивача подала до суду заяву на виконання вимог ухвали від 04.06.2025, в якій, просила поновити строк звернення до суду із цим позовом. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, заявник зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.01.2023 (справа № 460/17052/21).
Окрім того, просила взяти до уваги позицію Верхового Суду, викладену у постанові від 20 листопада 2023 року по справі №160/5468/23, а саме: до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, представник позивача вказує, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, зважаю на таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Варто вказати, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Отже, застосування судом наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформулював висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Отже, Верховний Суд в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19 липня 2022 року застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.
У зв'язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
З матеріалів справи слідує, що у відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідач листом від 06.05.2024 повідомив позивача про те, що для обчислення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 в спірний період було використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений законом станом на 01.01.2018.
Виходячи з цього, з урахуванням висновків Верховного Суду наведених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, суд вважає, що саме дата отримання інформації про розмір грошового забезпечення, наведена у листі від 06.05.2024, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Однак, за вирішенням трудового спору позивач звернувся до суду лише 10.10.2024 (дата подання позовної заяви до відділення поштового зв'язку), тобто з пропущенням строку звернення, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Водночас у поданій заяві представниця позивача, зазначила, що її довірителем не було одержано письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів 29.01.2023 по 20.05.2023, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у %, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 29.01.2023 по 20.05.2023.
При цьому, остання не заперечила того, що відповідна інформація їй, як представнику Дихтяра В.С., стала відома з листа відповідача від 06.05.2024, наданого на її адвокатський запит.
Таким чином, з 06.05.2024 позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
За таких обставин слід дійти висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2023 року по 20 травня 2023 року, адже про порушення своїх прав останній мав можливість дізнатись з листа відповідача від 06.05.2024, натомість до суду з даним позовом представниця позивача звернулася лише 10.10.2024, тобто з пропуском тримісячного строку звернення.
Суд акцентує увагу, що спірні правовідносини стосуються виплат грошового забезпечення військовослужбовцю, які включають період після набрання чинності новою редакцією статті 233 КЗпП України. З 19.07.2022 діє тримісячний строк звернення до суду, який поширюється на всі правовідносини, які виникли після цієї дати або продовжувалися після набрання законом чинності. Факт подання позову 10.10.2024 свідчить про пропуск цього строку. Нові положення закону зобов'язують осіб, які вважають свої права порушеними, звертатися до суду не пізніше ніж через три місяці з моменту набрання чинності законом або з дня, коли стало відомо про порушення права.
Варто вказати, що за усталеною позицією Верховного Суду поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 зазначила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
У розглядуваному випадку позивач не навів аргументів, які б переконливо вказували на те, що він протягом такого тривалого часу дійсно не міг звернутися до суду, а зробив це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося.
Згідно із частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За нормами частин 15 статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Відповідно до пунктів 7, 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище, а також враховуючи те, що позивачем не надано доказів наявності поважних причин, які б унеможливлювали його звернення до суду, у строк визначений Законом, суд дійшов висновку, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 294 КАС України, -
Підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, наведені представником позивача визнати неповажними.
Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна