м. Вінниця
26 червня 2025 р. Справа № 120/14944/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачки зазначив, що його довірителька перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
20 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28 лютого 2024 року № 023830027016 позивачці відмовлено у здійсненні відповідної виплати, оскільки її страховий стаж становить 25 років 02 місяці, якого недостатньо для виплати такої грошової допомоги.
При цьому у листі Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21 травня 2024 року йшлося про те, що до страхового стажу позивачки не зараховано зокрема період роботи в державному підприємстві "Вінницький авіаційний завод" з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року та період навчання в аспірантурі та догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року.
Позивачка вважає рішення пенсійного органу від 28 лютого 2024 року протиправним, тому й звернулася до суду з цим позовом з вимогою зобов'язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу згадані вище періоди, а також виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою від 12 листопада 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
04 грудня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж: жінки - 30 років на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Обчислення стажу, що дає право на виплату зазначеної допомоги здійснюється відповідно до Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191. Право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначається органом, що призначає пенсію, при призначенні особі пенсії за віком, зокрема, з урахуванням факту роботи на відповідних посадах в закладах та установах державної або комунальної форми власності на відповідних посадах на день досягнення пенсійного віку за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що до страхового стажу, що визначає право на призначення грошової допомоги зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909.
Як зазначає представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області далі, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 встановлено, що долучені до заяви документи свідчать про те, що страховий стаж останньої становить 25 років 02 місяці, якого недостатньо для призначення вищевказаної грошової допомоги.
Саме тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві 28 лютого 2024 року прийнято рішення № 023830027016, яким заявниці відмовлено в призначенні грошової допомоги.
За наведених обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 09 грудня 2024 року до участі у справі як співвідповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Цією ж ухвалою встановлено цьому відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали від 09 грудня 2024 року надіслано до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 11 грудня 2024 року о 13 год. 21 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак копію ухвали від 09 грудня 2024 року слід вважати врученою Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві.
При цьому відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на адресу суду в строк, визначений ухвалою від 09 грудня 2024 року, не надійшов.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року.
Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (записи № 11-13) ОСОБА_1 в період з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року працювала лікарем-педіатром медико-санітарної частини на заводі № НОМЕР_2 (Вінницький авіаційний завод).
Відповідно до архівної довідки від 29 листопада 2023 року № 21/1-2373, що видана Вінницьким національним медичним університетом імені М.І. Пирогова, ОСОБА_1 з 01 вересня 1993 року зарахована до клінічної ординатури з фаху "Педіатрія (інфекційні хвороби)" на кафедру дитячих інфекційних хвороб цього ж університету. 01 травня 1995 року ОСОБА_1 надана академічна відпустка для догляду за дитиною, яка продовжена з 21 серпня 1996 року по 15 серпня 1997 року. З 10 грудня 1997 року ОСОБА_1 надано академічну відпустку для догляду за дитиною. З 27 вересня 1998 року ОСОБА_1 приступила до занять після академічної відпустки для догляду за дитиною, а з 01 липня 1999 року відрахована з клінічної ординатури у зв'язку з виконанням індивідуального плану і закінченням терміну навчання.
20 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо нарахування та виплати грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28 лютого 2024 року № 023830027016 позивачці відмовлено в нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком, оскільки страховий стаж заявниці становить 25 років 02 місяці, якого недостатньо для призначення такої грошової допомоги.
При цьому з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21 травня 2024 року слідує, що до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано наступні періоди:
- роботи з 01 вересня 1981 року по 31 серпня 1983 року у Вінницькому медичному інституті імені М.І. Пирогова;
- роботи з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року в державному підприємстві "Вінницький авіаційний завод";
- навчання в аспірантурі та догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року;
- отримання допомоги по безробіттю з 09 липня 1999 року по 19 серпня 1999 року.
Підставою для відмови у зарахуванні згадуваних вище періодів до страхового стажу слугувало те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 не передбачено можливості зарахування таких періодів до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Надаючи правову оцінку рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, суд зважає на таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 44 Закону № 1058-IV, зокрема частиною 1, визначено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV).
Водночас постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.1 Порядку № 22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
При прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (пункт 4.2 Порядку № 22-1).
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що рішення пенсійного органу зокрема й про відмову у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій має бути обґрунтованим, тобто із зазначенням конкретних причин відмови, а такі причини мають бути зазначені у такому рішенні.
Так, судом установлено, що ОСОБА_1 20 лютого 2024 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо нарахування та виплати грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду такої заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 023830027016 від 28 лютого 2024 року заявниці відмовлено в призначенні грошової допомоги в розмірі десяти пенсій з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.
Водночас слід звернути увагу на те, що оскаржуване у цій справі рішення не містить конкретних підстав незарахування певних періодів роботи, які дають право на призначення та виплату спірної у цій справі грошової допомоги, а лише констатує той факт, що стаж ОСОБА_1 становить 25 років 02 місяці, якого недостатньо для призначення такої допомоги.
За наведених вище обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 023830027016 від 28 лютого 2024 року слід визнати протиправним та скасувати з огляду на його необґрунтованість.
Щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року в державному підприємстві "Вінницький авіаційний завод", а також періоду навчання в аспірантурі та догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року, то тут слід врахувати наступне.
Доводи пенсійного органу зводяться до того, що позивачка не має права на зарахування згадуваних вище періодів до страхового стажу з огляду на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 не передбачено можливості зарахування таких періодів до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
З приводу правомірності підстав незарахування до страхового стажу періоду роботи з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення 55-річного віку, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 01 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше 25 років 6 місяців.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 було затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік).
За змістом розділу 2 Переліку № 909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно- епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.
У рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 585/1498/17 зроблено висновок, що Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, розділом 2 «Охорона здоров'я» якого передбачено, що право на пенсію за вислугою років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), що працюють у таких закладах охорони здоров'я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, діагностичні центри.
У примітці № 2 до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Визначення поняття "заклад охорони здоров'я" наведено в статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801 -XII, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком, зараховується, зокрема, робота у закладах та на посадах, визначених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909.
Також варто звернути увагу на те, що Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» не містить поняття "лікарняний заклад", а надає визначення "закладу охорони здоров'я", що у розумінні вказаного нормативно-правового акту є загальним визначенням всіх закладів, які надають медичні послуги, наведених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909.
Отже, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» не ставить віднесення закладів до закладів охорони здоров'я у залежність від визначення форми їх власності, як і Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, не ставить право на зарахування стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, у залежність від форми власності закладу охорони здоров'я, визначеного цим вказаним Переліком.
Іншими словами, відсутність у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, не нівелює характер виконуваної позивачкою таких робіт, з яким законодавство пов'язує право особи на зарахування до спеціального стажу відповідного відпрацьованого часу, що надає право на пенсію за вислугу років.
Поміж тим, право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом "е" частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пов'язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, а, насамперед, з посадою, яку обіймає працівник - лікарі та середній медичний персонал.
Як свідчить запис № 11 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , в період з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року остання працювала лікарем-педіатром медико-санітарної частини № 421 ГА (в подальшому перетворено у Вінницький авіаційний завод), а тому виконувана позивачкою робота надає їй право на зарахування до спеціального стажу такого періоду роботи.
Таким чином, незарахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року з огляду на відсутність місця її роботи у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, є таким, що порушує її конституційні права на соціальний захист, гарантовані державою, а тому є протиправними.
Що ж стосується незарахування до страхового стажу періоду навчання в ординатурі та догляду за дітьми з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року, то суд враховує таке.
Згідно з приписами Положення про клінічну ординатуру, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 12 від 29 січня 1998 року:
- клінічна ординатура є вищою формою підвищення кваліфікації лікарів спеціалістів з певного фаху, зокрема, у клінічних науково-дослідних інститутах;
- клінічні ординатури в межах робочого часу виконують лікувально-діагностичну роботу в профільних відділеннях, на яких базується клініка, в обсязі 25% від розрахункової норми навантаження лікаря відповідної спеціальності, що передбачається індивідуальними планами їх підготовки;
- термін навчання в клінічній ординатурі зараховується лікарю до його загального трудового стажу роботи за фахом.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII клінічний ординатор - це особа, яка має ступінь магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських спеціальностей і навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня компетентності лікаря - спеціаліста.
Основним завданням клінічної ординатури є поглиблення професійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста за його лікарським фахом з метою підготовки висококваліфікованого лікаря для самостійної роботи в закладах охорони здоров'я.
Відповідно до пункту "д" частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту - КЗпП України) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Частиною 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема, пунктом "ж" вказаної норми встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною другою статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю. Тобто вказаний період зараховується до роботи у сфері охорони здоров'я, який, у свою чергу, зараховується до стажу роботи за вислугу років.
Відтак Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно не зараховано до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, періоду навчання в ординатурі та догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області слід зобов'язати зарахувати до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій періоди її роботи з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року, а також період навчання в ординатурі та догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року.
Визначаючись із тим, чи набула позивачка право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону № 1058-IV, суд зауважує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві встановлено, що страховий стаж заявниці, що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, складає 25 років 02 місяці.
При цьому право на отримання згадуваної вище допомоги виникає у жінки, яка має страховий стаж 30 років.
Водночас за умови зарахування до страхового стажу позивачки усіх незарахованих пенсійним органом періодів її роботи та навчання тоді її страховий стаж становитиме більше 30 років, що свідчить про набуття права на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону № 1058-IV.
З огляду на те, що суд дійшов висновку зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону №1058-IV.
Водночас відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов'язання цей пенсійний орган виплатити позивачці спірну у цій справі допомогу, оскільки права ОСОБА_1 на отримання такої допомоги порушено саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а тому саме цей орган Пенсійного фонду повинен здійснити нарахування та виплату грошової допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані представником позивачки, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 04 листопада 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивачки, суд зважає на те, що позивач звернулася до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1211,20 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.
А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивачки слід пропорційно стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви до суду судовий збір у розмірі по 302,80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 023830027016 від 28 лютого 2024 року.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій періоду її роботи з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року включно, а також періоду навчання в ординатурі та догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, який дає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій періоду її роботи з 04 червня 1991 року по 31 серпня 1993 року включно, а також періоду навчання в ординатурі та догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 01 вересня 1993 року по 08 липня 1999 року включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 302 (триста дві) гривні 80 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 302 (триста дві) гривні 80 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368)
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Рішення суду в повному обсязі складено 26.06.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович