Справа № 607/18275/24Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/471/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
23 червня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
апелянтки - ОСОБА_1 ,
представник апелянтки - ОСОБА_2 ,
представника позивачів - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/18275/24 апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 13 лютого 2025 року) в справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на спадкове майно,
У серпні 2024 року ОСОБА_7 (далі - позивачка 1), ОСОБА_8 (далі - позивач 2), в інтересах яких діяв адвокат Семененко Сергій Михайлович, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка, апелянтка), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на спадкове майно.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивачів, ОСОБА_9 . Після її смерті відкрилася спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира належала ОСОБА_9 та її колишньому чоловікові - ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності, в рівних частках. При житті, а саме 13 лютого 2017 року ОСОБА_9 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто ще до відкриття спадщини. Позивачі, як спадкоємці за заповітом, прийняли спадщину, про що у визначений законом шестимісячний строк подали у нотаріальну контору свої письмові заяви. Проте, під час розгляду заяв позивачів, державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З.З. виявлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про те, що право власності на спірну квартиру зареєстроване не за померлою ОСОБА_9 , а за відповідачкою на підставі договору довічного утримання від 24 червня 1994 року. Відтак, 12 серпня 2024 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом у зв'язку із відсутністю правовстановлючого документу на спірну квартиру. Також позивачі зазначають, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2016 року у справі №607/5116/16-ц, яке набрало законної сили, розірвано вищевказаний договір довічного утримання. Відтак, ОСОБА_9 , в силу вимог частини першої статті 756 ЦК України, фактично повторно набула право власності на належну їй частку квартири АДРЕСА_1 . Однак, зважаючи на свій похилий вік та стан здоров'я, спадкодавець ОСОБА_9 за життя не змогла повторно оформити своє право власності після скасування судом договору довічного утримання на частку у вказаній квартирі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Оскільки на даний час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про реєстрацію за відповідачкою права власності на 1/1 частку в спірній квартирі, позивачі, як діти померлої ОСОБА_9 та спадкоємці за заповітом, позбавлені можливості реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальному порядку.
У зв'язку із викладеним позивачі просили суд:
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 10 травня 2012 року за №7365 (реєстраційний номер майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 36617265) на підставі договору довічного утримання від 24 червня 1994 року №1-2663;
- визнати за ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_8 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 23.5 кв.м., житловою 14.1 кв.м., реєстраційний номер майна: 36617265, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 10 травня 2012 року, підстава виникнення права власності: договір довічного утримання, що укладений у частині між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 24 червня 1994 року, посвідчений нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 1-2663.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іщук Костянтин Валентинович, подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2016 року №607/5116/16-ц вирішено питання виключно про розірвання договору довічного утримання у частині, що укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , однак не ухвалено рішення про визнання права власності чи скасування реєстраційних прав за відповідачкою.
Натомість, за час свого життя, починаючи з дня набрання вищевказаним рішенням суду сили, покійна ОСОБА_12 не вчинила жодних дій для визнання себе власником (співвласником) спірної квартири шляхом скасування державної реєстрації речових прав відповідачки - ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації такого права, тому, на думку сторони апелянта, на час смерті спадкодавець ОСОБА_9 не була власником (співвласником) спірної квартири.
Також судом першої інстанції не взято до уваги і те, що позивачі заявляли вимогу про визнання права власності на 1/2 частки спірної квартири, посилаючись на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2016 року у справі №607/5116/16-ц. Тобто, скасовуючи державну реєстрацію права власності відповідачки на усю спірну квартиру (частка 1/1), суд першої інстанції позбавив останню права власності на 1/2 частки, яка не оспорюється позивачами та яка перейшла до відповідачки за договором довічного утримання, укладеного із ОСОБА_10 .
Крім того, у даній справі суд не вирішив спір між сторонами, а навпаки, ускладнив спірні правовідносини, зокрема виникла ситуація, при якій власник нерухомого майна невідомий.
У зв'язку з наведеним просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.
В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її адвокат Іщук К.В. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Представник позивачів - адвокат Алексенко С.Л. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду.
Апеляційна скарга подана лише в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності, а тому в іншій частині рішення суду не переглядається.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , видане повторно 31 жовтня 2023 року Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 10 липня 1965 року Тернопільським міським відділом ЗАГСу.
Батьками позивачів є ОСОБА_14 та ОСОБА_9 .
27 лютого 1981 року після реєстрації шлюбу ОСОБА_13 присвоєно прізвище « ОСОБА_15 ».
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2016 року у справі №607/5116/16-ц, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання. Розірвано договір довічного утримання, укладений 24 червня 1994 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 . У задоволенні вимог про розірвання договору довічного утримання між ОСОБА_10 і ОСОБА_1 відмовлено.
Як вбачається із означеного судового рішення судом встановлено, що «…24 червня 1994 року між ОСОБА_16 і ОСОБА_10 , непрацездатними за віком, та ОСОБА_1 було укладено договір пожиттєвого утримання, посвідчений нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Василишин С.Й. за реєстровим №1-2663. Згідно з п.1 договору ОСОБА_16 і ОСОБА_10 передали у власність ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їм на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого і зареєстрованого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 23 травня 1994 року за реєстровим №7365. Відповідно до зазначеного свідоцтва вказана квартира належить ОСОБА_9 і ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтво видано згідно з розпорядженням (наказом) від 20 травня 1994 року №7228...». «…Оскільки суд на підставі зібраних у справі доказів прийшов до переконання, що ОСОБА_1 не виконує належним чином своїх обов'язків пожиттєво повністю утримувати ОСОБА_9 , договір довічного утримання, укладений 24 червня 1994 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_1 підлягає до розірвання відповідно до ч.1 ст.755 ЦК України».
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, у даній не підлягають доказуванню обставини щодо виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за договором довічного утримання, який був укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 .
13 лютого 2017 року ОСОБА_9 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла - ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , видане 17 жовтня 2023 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 12 серпня 2024 року №00046461879, ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
14 листопада 2023 року Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №736/2023 за заявами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за №2102 та №2103 відповідно.
Постановою державного нотаріуса Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Попіль З.З. від 12 серпня 2024 року, відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відсутністю державної реєстрації на ім'я спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12 серпня 2024 року за № 390606966, право власності на квартиру АДРЕСА_1 (частка 1/1) зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 24 червня 1994 року, посвідченого нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори за №1-2663.
Згідно довідки №675, виданої 04 квітня 2024 року ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», згідно обліку технічної інвентаризації, станом на 29 грудня 2012 року квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання, посвідченого 24 червня 1994 року за реєстровим №1-2663, право власності на яку зареєстровано ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 10 травня 2012 року за №7365.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
Таким чином, вказана стаття передбачає застосування наслідків лише у разі розірвання договору довічного утримання.
Правонаступник відчужувача має право набути вказане нерухоме майно у власність не на підставі статті 756 ЦК України, а у порядку спадкування в позасудовому порядку або у судовому порядку, якщо судом буде встановлено у нього таке право.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 310/5175/15-ц.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покликалися на те, що за ОСОБА_1 протиправно зареєстровано право власності цілу квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору довічного утримання від 24 червня 1994 року.
У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого і зареєстрованого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 23 травня 1994 року за реєстровим №7365.
24 червня 1994 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_10 , непрацездатними за віком, та ОСОБА_1 укладено договір пожиттєвого утримання, згідно якого відчужувачі передали у власність набувачу ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 листопада 2016 року у справі №607/5116/16-ц розірвано договір довічного утримання, укладений 24 червня 1994 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_1 . У задоволенні вимог про розірвання договору довічного утримання між ОСОБА_10 і ОСОБА_1 , відмовлено.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про те, що згідно договору довічного утримання від 24 червня 1994 року ОСОБА_1 належить право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . При цьому, інша 1/2 частки на вищевказану квартиру належить ОСОБА_9 підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 травня 1994 року.
Разом з тим, на день розгляду справи за відповідачкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цілу квартиру АДРЕСА_1 , розмір частки: 1/1, реєстраційний номер майна: 36617265 (а.с.15).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що існують правові підстави для скасування державної реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1, реєстраційний номер майна: 36617265.
Доводи апелянта про те, що покійна ОСОБА_12 не вчинила жодних дій для визнання себе власником 1/2 частки спірної квартири, колегія суддів відхиляє, оскільки після розірвання договору довічного утримання від 24 червня 1994 року остання набула у власність частку в квартирі, яка їй належала згідно свідоцтва про право власності на житло від 23 травня 1994 року, як це передбачено положеннями статті 756 ЦК України.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції позбавив останню права власності на 1/2 частку, яка неоспорюється позивачами, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки відповідачка не позбавлена можливості зареєструвати за собою право власності на 1/2 частку в квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 24 червня 1994 року, укладеного із ОСОБА_10 .
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 27 червня 2025 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: М.В. Хома
Н.М. Храпак