Справа № 463/10533/24 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/3876/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
25 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Підлужного В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2024 року,-
у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання ним позову до Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького про визнання незаконним та скасування наказу.
В обґрунтування заяви покликається на те, що з 12 жовтня 1999 року працює на посаді доцента кафедри терапевтичної стоматології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького за трудовою угодою, яка неодноразово продовжувалася. 08 жовтня 2024 року звернувся до ректора із черговою заявою про продовження дії строкового трудового договору (контракту) на новий термін, однак наказом ректора Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького №428/кз/тр від 08 жовтня 2024 року його звільнено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Вважає, що вищезазначений наказ є неправомірним та виданий з грубим порушенням норм трудового законодавства, а його незаконне звільнення пов'язане з наміром відповідача якнайшвидше прийняти на його місце іншого працівника. Прийняттю оскаржуваного наказу передував наказ ректора Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького від 30 серпня 2024 року № 799/к/тр «Про розподіл педагогічного навантаження науково-педагогічним працівникам ЛНМУ ім. Данила Галицького на 2024-2025 навчальний рік», згідно з яким йому встановлено розмір посадового окладу - 0.25 % доцента кафедри, який ним оскаржено у справі № 463/10274/23. Вищезазначені дії відповідача щодо його звільнення свідчать про намір ускладнити чи унеможливити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 463/10274/23.
З наведених підстав просить зупинити дію наказу ректора ЛНМУ імені Данила Галицького від 08 жовтня 2024 року № 428/кз/тр «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » до моменту набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що відсутність у поданій ним заяві про забезпечення позову посилань на те, що незупинення дії наказу ректора Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького №428/кз/тр від 08 жовтня 2024 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду за його позовом про визнання вказаного наказу незаконним та його скасування, а також ненадання додаткових доказів на підтвердження необхідності забезпечення позову, не можуть бути підставою для відмови у забезпеченні позову, оскільки необхідність забезпечення позову ґрунтується на обґрунтованих припущеннях про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки всім фактичним обставинам та доводам, наданих ним у заяві про забезпечення позову, у зв'язку з чим дійшов неправильного висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову. Виконання оскаржуваного наказу впливає на його права та створює реальну загрозу втрати можливості поновлення його на посаді та захисту його трудових прав. Крім того, цивільне процесуальне законодавство не передбачає імперативної вимоги щодо надання доказів, які підтверджують необхідність забезпечення позову. Обставини, якими суд першої інстанції аргументував своє рішення щодо відмови у забезпеченні позову є вимогами до форми і змісту заяви про забезпечення позову, наслідком яких може бути лише повернення заяви заявнику, а не відмова у забезпеченні позову. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
.Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову не містить доказів того, що незупинення дії наказу ректора ЛНМУ ім. Данила Галицького від 8 жовтня 2024 року №428/кз/тр «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду за його позовом про визнання вказаного наказу незаконним та його скасування, або може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав, за захистом яких він мав намір звернутися до суду з вказаним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2024 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про забезпечення позову до подання ним позову до Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького про визнання незаконним та скасування наказу ректора ЛНМУ імені Данила Галицького від 08 жовтня 2024 року № 428/кз/тр «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » до моменту набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Стаття 150 ЦПК України передбачає види забезпечення позову.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Вказане відповідає правовому висновку висловленому Верховним Судом 25 вересня 2019 року у справі N 320/3560/18.
З матеріалів заяви про забезпечення позову вбачається, що наказом ректора ЛНМУ імені Данила Галицького від 08 жовтня 2024 року № 428/кз/тр «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » ОСОБА_1 , доцента кафедри терапевтичної стоматології звільнено у зв'язку з закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не погоджується із вказаним вище наказом, до подання позовної заяви до суду про визнання незаконним та скасування даного наказу, звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного наказу.
В поданій заявником заяві про забезпечення позову, ОСОБА_1 покликалася на те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і не сприятиме ефективному захисту, поновленню його порушених прав та інтересів, за захистом яких він звертається до суду.
Відповідно до ч.10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову зазначив про те, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не містить жодних посилань на те, що незупинення дії оспорюваного наказу ректора ЛНМУ ім.. Данила Галицького від 08 жовтня 2024 року №428/кз/тр може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду за його позовом про визнання вказаного наказу незаконним та його скасування, або може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення його порушених чи оспорюваних прав, за захистом яких він мав намір звернутися до суду з вказаним позовом.
Аналізуючи подану ОСОБА_1 заяву про вжиття заходів забезпечення позову, зазначені ним у заяві позовні вимоги, про задоволення яких він має намір звернутися з позовом до суду, колегія суддів вважає відсутніми підстави вважати, що ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів ОСОБА_1 стане неможливим без вжиття таких заходів забезпечення позову, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, що це ускладнить чи унеможливить виконання можливого рішення суду про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи поданої заяви зводяться виключно до незаконності, на думку ОСОБА_1 , дій ректора Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького щодо винесення вказаного наказу, оцінку яким не може бути надано судом під час розгляду справи по суті, та такі можуть братись судом до уваги лише під час розгляду справи по суті.
Перевірка наявності обставин порушення оспорюваним наказом прав та законних інтересів ОСОБА_1 є обов'язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду клопотання про забезпечення позову такі дії є фактично наданням судом правової оцінки оспорюваному наказу до ухвалення рішення по суті, а постановлення ухвали про забезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, не відповідає меті інституту забезпечення позову.
Лише незгода заявника з наказом ректора та звернення до суду з позовом про визнання наказу незаконним, не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що виконання оскаржуваного наказу порушує його права та створює реальну загрозу втрати можливості поновлення його на посаді та захисту його трудових прав не заслуговують на увагу, оскільки відсутні підстави вважати, що незабезпечення позову в обраний заявником спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову суд повинен пересвідчитися в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, і не вправі досліджувати питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, обґрунтованість яких досліджується судом під час розгляду справи по суті.
Відповідно до роз'яснень пунтку 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» у справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов'язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.
Колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів заявника, а тому заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у спосіб, про який він просить, задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 03 грудня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 25.06.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк