Справа № 461/2719/24 Головуючий у 1 інстанції: Кітов О.В.
Провадження № 22-ц/811/3542/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
27 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
за участю: представника АТ «Ідея-Банк» - Михашули Є.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
АТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 258 734,92 грн.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 20.09.2021 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту та страхування № Е08.00203.008686516 (надалі - Кредитний договір). Згідно Кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 148 960,00 грн, зі сплатою 10,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів. 20.09.2021 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки, за яким Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником ( ОСОБА_1 ) в повному обсязі зобов'язань, що випливають з Кредитного договору №Е08.00203.008686516 від 20.09.2021.
АТ «Ідея Банк» повністю виконало свої зобов'язання за Кредитним договором. Однак, відповідачі не виконують свої зобов'язання, передбачені договором кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 258 734,92 грн, підтверджується випискою по особовому рахунку та довідкою-розрахунком заборгованості. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідачі продовжують ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашають заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16.10.2024 позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 166 550,61 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 1249,13 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ідея Банк» суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 1249,13 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначають, що суд не дослідив додаток № 3 до позову - договір кредиту та страхування від 20.09.2021, на останній сторінці якого перед підписом позичальника зазначено, що позичальник має наступне місце проживання: АДРЕСА_1 , а не зазначене в рішенні місце проживання: АДРЕСА_2 . Не надав оцінки тому, що адреса: АДРЕСА_2 не є адресою позичальника, зазначеною у кредитному договорі. В той час як п.18 кредитного договору, який застосував суд, передбачав відправку листів саме на адресу позичальника, зазначену у договорі. Такою адресою є: АДРЕСА_1 . Не надав оцінки тому, що до позовної заяви не були додані докази одержання вимог відповідачами. Не зазначив у мотивувальній частині рішення мотивованої оцінки аргументів представників ОСОБА_1 про те, що відсутність накладних та описів вкладення унеможливлює достовірне встановлення адрес, на які позивач направив вимоги до відповідачів. Не зазначив у мотивувальній частині рішення мотивованої оцінки відхилення аргументів представників ОСОБА_1 про нікчемність пункту 18 кредитного договору (про можливість визнання повідомлення отриманим без його отримання) на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України № 1734-VIII, оскільки цей пункт 18 кредитного договору обмежує права відповідачів порівняно з правами споживача, встановленими ч.4 ст.16 Закону № 1734-VIII, яка встановлює 30-денний строк на дострокове повернення кредиту з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.
Просять рішення суду в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 166 550,61 грн, стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» суми понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 1249,13 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Ідея Банк» суми понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 1249,13 грн - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині. В частині відмови у задоволенні решти позовних вимог залишити без змін.
Від АТ «Ідея Банк» надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник АТ «Ідея-Банк» - Михашула Є.І. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, покликаючись на доводи, викладені у відзиві на скаргу. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 20.09.2021 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту та страхування № Е08.00203.008686516.
Згідно Кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 148 960,00 грн зі сплатою 10,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.
На забезпечення виконання вказаного кредитного договору 20.09.2021 між банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки, за яким ОСОБА_2 поручилася перед кредитором за виконання боржником в повному обсязі зобов'язань, що випливають з Кредитного договору № Е08.00203.008686516 від 20.09.2021.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого АТ «Ідея Банк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № Е08.00203.008686516 від 20.09.2021 станом на 08.03.2024 становить 258 734,92 грн, з яких: 141 242,04 грн - прострочений борг, 25 308,57 грн - прострочені проценти; 92 184,31 грн - прострочена плата за обслуговування кредиту.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог АТ «Ідея Банк» та стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 166 550,61 грн, з огляду на таке.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог банку, відповідачі покликалися на те, що банк належним чином не виконав свій обов'язок досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за кредитним договором, а в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачами відповідних вимог банку.
Однак, колегія суддів вважає вказані доводи апеляційної скарги необґрунтованими з таких підстав.
10.06.2017 набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10.06.2017).
Отже, регулювання правовідносин банку із споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, застосовується також Закон України «Про захист прав споживачів».
Статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла -60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» у редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «Суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10.06.2017, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначила, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10.06.2017, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».
Разом з тим, колегія суддів враховує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) стосуються позовних вимог кредиторів, які були заявлені до 10.06.2017.
У цій справі встановлено, що кредитний договір укладено між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено 20.09.2021.
Позов у справі пред'явлено 01.04.2024, коли норма частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», правильне застосування якої було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 638/13683/15-ц, втратила чинність, а тому звернувшись до суду з цим позовом у квітні 2024 року, позивач як кредитор змінив строк виконання зобов'язань відповідачів за кредитним договором, оскільки такими діями фактично пред'явив вимогу про дострокове повернення кредиту.
Подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.11.2023 у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-1565св23)
З огляду на вказане покликання відповідачів на те, що у них не виник обов'язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було направлено на адреси відповідачів вимогу про дострокове повернення кредиту, є неправильними.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 27.06.2025
Головуючий
Судді