Справа № 309/189/20
Провадження № 2/309/691/20
23 червня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Кемінь В.Д.
з участю секретаря судових засідань: Плиска А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та стягнення моральної шкоди, суд -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним, зазначивши, що 12 листопада 2019 року випадково у себе вдома знайшов конверт з повісткою, з якої йому стало відомо, про розгляд цільної справи про стягнення боргу за договором позики від 22 квітня 2012 року між відповідачами - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_2 нібито надала у борг ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 40 000 (сорок) тисяч доларів США, для придбання земельної ділянки та будівельних матеріалів для будівництва будинку. Грошові кошти ОСОБА_3 зобов'язалася повернути на протязі п'яти років до 31.12.2018 року.
На час укладення оскаржуваного договору позики ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , перебували у шлюбі зареєстрованому 02 червня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області, про що зроблено актовий запис за №124, який 02 листопада 2018 року рішенням Хустського районного суду Закарпатської області розірвано.
Про розгляд цивільної справи про стягнення боргу йому як позивачу - ОСОБА_1 стало відомо під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: виконком Хустської міської ради, про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання права особистої приватної власності на частину спільно набутого майна під час шлюбу.
ОСОБА_1 стверджує, що кошти від ОСОБА_2 в сумі 40 000 (сорок тисяч) доларів США ніколи не отримував, про укладання будь якого договору позики від 22 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та його колишньою дружиною ОСОБА_3 і отримання нею будь яких грошових коштів взагалі не було відомо.
Будинок, що побудований на придбаній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 будувався за спільно зароблені та накопичені грошові кошти ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 під час заробітків у Чеській республіці.
Оспорюваний договір позики укладений з порушенням форми укладення та унеможливлює ідентифікувати особу Позикодавця. Також ОСОБА_1 вважає за необхідне проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи фізико-хімічним методом давності документа.
Договір позики на думку ОСОБА_1 який підтверджується наданою розпискою від 22.04.2012 року між рідними сестрами є фіктивним, який не вчинявся взагалі, грошові кошти не надавалися, а надана розписка як підтвердження укладення договору має на меті лише зменшення розміру спільного майна яке підлягає розподілу. А тому, просить визнати недійсним договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму 40 000 (сорок тисяч) доларів США у формі боргової розписки від 22.04.2012 року та стягнути моральну шкоду в сумі 120 000 (сто двадцять) тисяч гривень.
ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позові про що надав додаткове письмове пояснення. Розгляд справи просив здійснити за його відсутності.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися. Правом відзиву на позовну заяву Відповідачі не скористалися. В судове засідання 13.05.2025 року та 23.06.2025 року учасники справи не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У зв'язку з неявкою сторін та відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні судом встановлено, що обґрунтовуючи та підтримуючи позовні вимоги ОСОБА_1 до справи надав письмові пояснення, в яких стверджує, що 02 червня 2009 року між ним та ОСОБА_4 , був зареєстрований шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області, про що зроблено актовий запис за №124.
В період шлюбу за спільні грошові кошти придбано земельну ділянку загальною площею 0,0512 га, кадастровий номер земельної ділянки - 2110800000:01:065:0110 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та побудовано будинок по АДРЕСА_1 . 20 квітня 2017 року було здійснено реєстрацію права власності на спірний будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 вже за новим паспортом серії НОМЕР_1 .
16 квітня 2019 року позивач звернувся до суду про визнання права власності на половину спільно нажитого майна під час шлюбу, а саме будинок АДРЕСА_1 , господарські будівлі і споруди та земельну ділянку кадастровий номер 2110800000:01:065:0110. 12 листопада 2019 року йому стало відомо, про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 (рідна сестра його колишньої дружини) до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення боргу. Вказані позовні вимоги полягали в тому, що нібито 22.04.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є рідними сестрами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 надала у борг ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 40 000 (сорок тисяч) доларів США. Звертає увагу суду на сам текст розписки. В договорі позики у вигляді розписки від 22.04.2012 року міститься номер паспорту позикодавця зазначений як « НОМЕР_2 » в супереч отриманому паспорту серії НОМЕР_3 виданий Хустським РВ УМВС України в Закарпатській області 25 грудня 1998 року, що не є паспортом ні Позикодавця ні Позичальника. Що є порушенням форми договору позики та унеможливлює ідентифікувати особу Позикодавця.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 09.12.2020 року було призначено судово-почеркознавчу експертизу, яка ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2021 року була змінена назва на судово-технічну експертизу, на вирішення якої було поставлено наступні питання: - яка давність нанесення рукописного тексту розписки і чи відповідає даті її написання, а саме 22 квітня 2012 року, якщо ні, то в який період часу він був виготовлений? - чи є присутні ознаки виконання рукописного тексту в розписці, представленої на експертизу в період 2018-2019 років? - чи не піддавався рукописний текст в розписці штучному старінню шляхом інтенсивного впливу світла та температури, або другого умисного (штучного) зістарювання документа?
Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України про за відомо неправдивий експертний висновок; за відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Витрати пов'язані з проведенням даної експертизи, покладено на Позивача. На час проведення експертизи, провадження в справі зупинено.
Висновком експертів від 23.04.2021 року за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 1609/21-34 зазначено наступне:
Записи та підпис у розписці, датованій 22.04.2012 р., виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору.
Попередньо встановлено, що на розписку, датовану 22.04.2012 р., здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання записів та підпису, що міститься у розписці.
Вище викладене виключає можливість використання вище вказаних методик [1.4, 1.7, 2.3-2.5] із встановлення часу виконання записів та підпису у досліджуваному документі. Отже відповісти на питання: «Яка давність нанесення рукописного тексту розписки і чи відповідає даті її написання, а саме 22 квітня 2012 року, якщо ні, то в який період часу він був виготовлений », «Чи є присутні ознаки виконання рукописного тексту в розписці, представленої на експертизу в період 2018-2019 років ?» не видається можливим з причин впливу сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів.
Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2023 року було призначено додаткову фізико-хімічну експертизу та доручено її виконання Київському експертно-дослідному центру (01601 м. Київ пров. Рильський, 10 офіс, 14 Тел. +38 (044) - 362 - 29 - 45. E-mail: info@kedc.kiev.ua). На розгляд експерта поставлено невирішені питання:
- яка давність нанесення рукописного тексту розписки і чи відповідає даті її написання, а саме 22 квітня 2012 року, якщо ні то в який період часу він був виготовлений ?;
- чи є присутні ознаки виконання рукописного тексту в розписці, представленої на експертизу в період 2018-2019 років ?
Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України про за відомо неправдивий експертний висновок; за відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Витрати пов'язані з проведенням даної експертизи, покладено на позивача. На час проведення експертизи, провадження в справі зупинено.
Згідно висновку від 21 лютого 2024 року №15201 «Київського експертно-дослідного центру» за результатами проведення фізико-хімічної експертизи, давність виконання рукописного тексту розписки, датованої 22 квітня 2012 року, від імені ОСОБА_6 про отримання в борг 40000 доларів США не відповідає вказаній даті. Рукописний текст розписки виконано не раніше 2019 року, та має ознаки штучного зістарення.
Будинок введено в експлуатацію 20.04.2017 року та було здійснено реєстрацію права власності, але згідно експертного висновку на момент написання розписки «не раніше 2019 року» спірний будинок вже був побудований і введений в експлуатацію.
Свідок ОСОБА_7 будучи попередженою про відповідальність за статтею 384 КК України «Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу», у своєму нотаріально посвідченому поясненні вказала, що позивач ОСОБА_1 є її сином, а відповідач ОСОБА_3 колишня невістка. З часу реєстрації їхнього шлюбу вони не мали особистого і власного житла, а тому їхньою спільною метою було вирішення питання забезпечити себе як сім'ю власним житлом, зокрема придбати будинок. З того часу, а саме приблизно з 2010 року вони перебували у Чеській Республіці на заробітках. Періодично приїжджали та залишали грошові кошти у неї зберіганні. Так продовжувалося на протязі 5 - 7 років.
Грошові кошти свідок зберігала в себе в будинку у спальній кімнаті в старому синьому чемодані її покійного чоловіка під ліжком. Коли син ОСОБА_8 та колишня невістка ОСОБА_9 приїжджала неодноразово в її присутності докладали грошові кошти та перераховували їх. Там в них було на той час приблизно 35 000 $ (тридцять п'ять тисяч) доларів США. Всі грошові кошти вони тримали і іноземній валюті зокрема в доларах США та Євро. Приблизно в 2014 році до свідка додому приїхав наш знайомий ріелтор ОСОБА_10 , який повідомив, що він знайшов необхідну земельну ділянку для купівлі і будівництва будинку та йому необхідні грошові кошти в сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США. Все це відбувалося з погодженням сина ОСОБА_8 та колишньої невістки ОСОБА_11 . Особисто їй подзвонила ОСОБА_9 і сказала, щоб свідок віддала вище зазначену суму із грошових коштів, що вони накопичували ріелтору ОСОБА_10 для купівлі земельної ділянки. ОСОБА_10 придбає їм земельну ділянку за довіреністю.
Тоді свідок зразу взяла 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США з накопичувальних грошових коштів сина та колишньої невістки та в присутності пасинка ОСОБА_12 віддала їх ріелтору ОСОБА_10 . Будинок вони будували за грошові кошти які накопичували із заробітків у Чеській Республіці та які залишали на зберіганні у свідка. Про будь які позичені грошові кошти колишньою невісткою ОСОБА_13 від своєї сестри ОСОБА_14 свідку взагалі нічого невідомо, та і не було необхідності позичати гроші для будівництва будинку так як у них були грошові кошти спільно зароблені в Чеській Республіці.
У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступних висновків.
Частиною першою статті 4 ЦПК України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним", що в дійсності означає, що будь-яка особа може розраховувати на реальну можливість захистити свої інтереси, оскільки таке право в першу чергу гарантується Конституцією України.
Рішенням Конституційного Суду №9-зп від 25.12.1997 р. визначено, що ч.1 ст.55 Конституції України треба розуміти так, "що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку і суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод".
Згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (BelesandOthers v. theCzechRepublic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами із договору позики від 22.04.2012 року. Як зазначив позивач про існування договору позики він дізнався після звернення до суду з позовом про розподіл майна подружжя, 12 листопада 2019 року, з позовом про визнання договору позики недійсним позивач звернувся в січні 2020 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_15 ( ОСОБА_6 ) з 02 червня 2009 року по 02 листопада 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Згідно з розпискою від 22.04.2012 року ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт НОМЕР_4 виданий 16 липня 2009 року отримала в борг 40 000 (сорок тисяч доларів США ) від громадянки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 ідентифікаційний код. НОМЕР_5 для придбання земельної ділянки та будівельних матеріалів для забудови будинку, які зобов'язалася повернути на протязі п'ять років а саме до 31.12.2018 року.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Ухвалою суду від 09.12.2020 року у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручалося Київському науково-дослідному інституту судових експертиз / м.Київвул.Смоленська №6/. На виконання ухвали суду експертною установою проведено дослідження тексту договору позики, про що складено експертний висновок №1609/21-34 від 23.04.2021 року. Однак у даному висновку експертів не надано відповіді на всі питання, що ставилися експертам.
Висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у цивільній справі №309/189/20 від 23.04.2021 року №1609/21-34 зазначено наступне: Записи та підпис у розписці, датованій 22.04.2012, виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору. Попередньо встановлено, що на розписку, датовану 22.04.2012 р., здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання записів та підпису, що міститься у розписці.
Вище викладене виключає можливість використання вище вказаних методик [1.4, 1.7, 2.3-2.5] із встановлення часу виконання записів та підпису у досліджуваному документі.
Отже відповісти на питання:
«Яка давність нанесення рукописного тексту розписки і чи відповідає даті її написання, а саме 22 квітня 2012 року, якщо ні, то в який період часу він був виготовлений ,»
«Чи є присутні ознаки виконання рукописного тексту в розписці, представленої на експертизу в період 2018-2019 років ?»,
не видається можливим з причин впливу сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів.
У зв'язку з наведеним позивач ОСОБА_1 22.09.2021 року подав до суду клопотання про призначення у справі додаткової фізико-хімічної експертизи, з метою встановлення давності нанесення рукописного тексту у боргову розписку від 22 квітня 2012 року. На розгляд та вирішення експерта поставити невирішені питання а саме:
- яка давність нанесення рукописного тексту розписки і чи відповідає даті її написання, а саме 22 квітня 2012 року, якщо ні то в який період часу він був виготовлений ?;
- чи є присутні ознаки виконання рукописного тексту в розписці, представленої на експертизу в період 2018-2019 років?
Проведення експертизи просив доручити Київському експертно-дослідному центру (01601 м. Київ пров. Рильський, 10 офіс, 14 Тел. +38 (044) - 362 - 29 - 45. E-mail: info@kedc.kiev.ua). В клопотанні позивач також зазначив, що не заперечує проти можливого часткового незначного пошкодження документу що підлягає експертному дослідженню, яке можливе під час його опрацювання експертами.
Ухвалою суду від 09 червня 2023 року призначено додаткову фізико-хімічну експертизу, з метою встановлення давності нанесення рукописного тексту у боргову розписку від 22 квітня 2012 року, проведення якої доручити Київському експертно-дослідному центру (01601 м. Київ пров. Рильський, 10 офіс, 14 Тел. +38 (044) - 362 - 29 - 45. E-mail: info@kedc.kiev.ua)
На розгляд та вирішення експерта поставлено наступні питання:
- яка давність нанесення рукописного тексту розписки і чи відповідає даті її написання, а саме 22 квітня 2012 року, якщо ні то в який період часу він був виготовлений ?;
- чи є присутні ознаки виконання рукописного тексту в розписці, представленої на експертизу в період 2018-2019 років?
Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України, про за відомо неправдивий експертний висновок; за відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Витрати пов'язані з проведенням даної експертизи, покладено на позивача ОСОБА_1 ,.
На час проведення експертизи, провадження в справі - зупинено. Згідно з висновком експерта №15201 від 21 лютого 2024 року давність виконання рукописного тексту розписки, датованої 22 квітня 2012 року, від імені ОСОБА_6 про отримання в борг 40000 доларів США не відповідає вказаній даті. Рукописний текст розписки виконано не раніше 2019 року, та має ознаки штучного зістарення.
Таким чином, висновком експерта, спростовано доводи відповідачів про те що, 22 квітня 2012 року ОСОБА_6 укладала з ОСОБА_2 договір позики у формі боргової розписки, а відтак, кошти в розмірі 40 000 (сорок тисяч) доларів США за вказаним договором від 22.04.2012 року для придбання земельної ділянки та будівельних матеріалів для забудови будинку, від ОСОБА_2 не отримувала. Належних і допустимих доказів на спростування відомостей, зазначених у даному висновку експертів, сторона відповідачів не надала і таких не встановлено під час судового розгляду.
В провадженні Хустського районного суду Закарпатської області перебуває справа №309/1172/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: виконком Хустської міської ради, про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання права особистої приватної власності на частину спільно набутого майна під час шлюбу , предметом судового розгляду якої є земельна ділянка загальною площею 0,0512 га, кадастровий номер земельної ділянки - 2110800000:01:065:0110 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,та побудований будинок по АДРЕСА_1 .
Боргова розписка укладається у довільній письмовій формі, але має обов'язково включати в себе наступне: ОСОБА_16 (розписка, боргова розписка); Повні дані того, хто отримує кошти (Прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, паспортні дані або/та податковий код, адреса проживання/реєстрації). Повні дані того, хто надав кошти. (Прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, паспортні дані або/та податковий код, адреса проживання/реєстрації).
В розписці що надана суду як доказ, серія і номер паспорта зазначено не Позичальника, а сторонньої особи. Одночасно аналіз змісту наявної в матеріалах розписки доводить відсутність точних ідентифікуючих відомостей позикодавця, такі як серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової карти платника податків, крім прізвища особи, яке повністю складається із прізвища імені та по батькові не може бути ототожнено з особою Позичальника внаслідок наявності багатьох осіб з таким прізвищем як значиться в розписці.
Дані обставини, у їх сукупності, суд розцінює як спробу відповідачів приховати від суду дійсні обставини справи, зокрема умислу на введення суду в оману під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: виконком Хустської міської ради, про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, визнання права особистої приватної власності на частину спільно набутого майна під час шлюбу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №520/15284/17, провадження №61-2368св21 зазначив, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах(частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р (II)/2021у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України, або у випадках, передбачених статтями 216, 1167 ЦК України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Частиною другою, третьою статті 216 ЦК України передбачено, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено,особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Неправомірними діями Відповідачів також завдано Позивачу немайнових втрат, спричиненням моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у життя Позивача: щоденні думки про наслідки психотравмуючих подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога емоційні та тілесні реакції при згадуванні виниклого надуманого недійсного боргу; важкість виконання повсякденних обов'язків, фіксованість уваги на проблемі матеріального забезпечення, переживання психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниження гідності, побоювання щодо майбутнього психологічного стану здоров'я. Вище зазначені негативні обставини суттєво впливають на утриманні та веденні домашнього господарства. В зв'язку з надуманим недійсним боргом, що складає частку у солідарній заборгованості більше півмільйона гривень, створено важкі матеріальні наслідки так як він перевищує більше як у двісті п'ятдесят разів суму прожиткового мінімуму, що встановлена ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Враховуючи всі обставини справи, проаналізувавши надані сторонами письмові докази, зокрема спірну боргову розписку, та надавши їм належну правову оцінку, висновки експертів, суд вважає, що позові вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,81,141,263-265, ЦПК України, ст.13,15,202,235,1046,1047 ЦК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати недійсним договір позики укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на суму 40000 (сорок тисяч) доларів США у формі боргової розписки від 22.04.2012 року.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення судово-технічної експертизи документів від 23.04.2021 року №1609/21-34 в сумі 6 864,40 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири), 40 грн., за проведення судової фізико-хімічної експертизи від 21.02.2024 року №15201 в сумі 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн. та 2041 ( дві тисячі сорок одну) гривню витрат понесених на сплату судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 35000 (тридцять п'ять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 27.06.2025 року.
Суддя Хустського
районного суду: Кемінь В.Д.