Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1393/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (місцезнаходження: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд.10; код ЄДРПОУ: 42206328
до Приватного підприємства "Парус-Максі" (місцезнаходження: 61121, м. Харків, вул. Нескорених (Героїв Праці), буд.68-А, кв.126; код ЄДРПОУ: 32029539)
про стягнення 99 644,22 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Парус-Максі" (відповідач) про стягнення 3% річних у сумі 26 740,41 грн. та інфляційних втрат у сумі 72 903.81 грн., за договором про постачання елктричної енергії споживачу №17286,01 від 01.01.2019.
Ухвалою Господарського суду Харківсько області від 28.04.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1393/25. Справу № 922/1393/25 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
13.05.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№11573 від 13.05.2025), в якому останній зазначає таке. По-перше, відповідач стверджує, що розрахунок інфляції і 3% річних зроблений позивачем невірно, відповідач надає власний контррозрахунок. По-друге, відповідач вважає заможливе списання 3% річних та індексу інфляції, у зв'язку з тим, що місце розташування відповідача є територія, яка була тимчасово окупована з 24.02.2022 по 12.09.2022, після деокупаціївказаної території відповідач фактично не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував прибутку. При цьому, відповідач здійснював поступове погашення заборгованості та не відмовлявся від її сплати. Крім того, відповідачем погашено заборгованість на виконанн рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1393/25. По-третє, відповідач зазначає, що не здійснював споживання електричної енергії за період березень 2022, з личстопада 2022-березеень 2023, оскільки між ним, ВЧ НОМЕР_1 та Харківським КЕВ укладено договір спільного тимчамового безоплатного користування нерухомим майном від 21.03.2023, а тому на думку відповідача обовзяок щодо здійснення відшкодування за спожиту електричну енергію покладається на Харківський КЕВ Рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/3758/24 позовні вимоги ПП "Парус-Максі" задоволено повністю, після винесення вказаного рішення відповідач почав отримувати кошти та погашати наявну заборгованість, у тому числі перед позивачем. У зв'язку з наведеним, враховуючи поведінку відповідача, його складне економічне становище та воєнний стан, відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
16.05.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№11873 від 16.05.2025), в якій останній заперечує проти позиції відповідача та зазначає, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, які передбачені ст.625 ЦК України (3% річних та інфляційні витрати) не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому не можуть бути зменшені на пфдставі ст. 233 ГК України. Крім того, позивач вказує, що він також здійснює свою діяльність в умовах воєнного стану та має правомірні очікування на виконання контрагентом своїх господарських зобов'язань. Також позивач констатує, що наявність договору безоплатного користування, укладеного між відповідачем та ВЧ не стосується вирішення спору у вказаній справі, оскільки позивач не має будь-яких договірних зобов'язань з ВЧ, а тому факт укладання договору між відповідачем і ВЧ не має жодного значення для позивача, а укладання такого договору між відповідачем і ВЧ не припиняє дію договору №17286,01 від 01.01.2019 та не змінює його умов. На підставі зазначеного, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
22.05.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№12340 від 22.05.2025), в яких відповідачем фактично продубльовано позицію викладену ним у відзиві на позов.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертоюстатті 240 Господарського процесуального кодексу Українивизначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/1393/25 в межах строку, встановленогостаттею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З 01.01.2019, у зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функції постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017, у відповідності до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.10.2018 № 1268 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих непобутових споживачів постачальнику електричної енергії, на якого відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" покладається виконання функції універсальної послуги на закріпленій території» Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" є постачальником універсальних послуг на території Харківської області.
Позивач, як постачальник універсальних послуг, здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 у порядку, визначеному "Правилами роздрібного ринку електричної енергії", затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 та на умовах постачання універсальних послуг.
На виконання п.13 розділу ХVІІ Закону України "Про ринок електричної енергії" під час здійснення заходів з відокремлення було створено електропостачальника - Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут", а Акціонерна компанія "Харківобленерго" виконує функції з розподілу електричної енергії на території Харківської області та є оператором системи розподілу.
Відповідно до абзацу 5 п.13 р. ХVІІ Закону України "Про ринок електричної енергії" фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальних послуг та/або факт споживання електричної енергії.
Разом з тим, у відповідності до п.13 Перехідних положень Закону України "Про ринок електричної енергії" передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу не потребує отримання згоди та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних і вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересах з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.
Публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг розміщений на офіційному сайті позивача.
Приватне підприємство "Парус-Максі" (відповідач) з 01.01.2019 приєдналось до умов договору постачання електричної енергії споживачу № 17286,01 на умовах комерційної пропозиції № 1/23Р, шляхом підписання даного договору та заяви-приєднання до нього.
Відповідно до розділу 1 Договору, цей договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього договору.
За умовами п.2.1 договору, за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п.5.4 п.5.5 договору, розрахунковий період за цим договором зазначений у комерційній пропозиції та, як правило, становить календарний місяць і відповідає розрахунковому періоду за договором споживача з оператором системи розподілу/передачі.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії або через постачальника, або безпосередньо оператору системи. Спосіб оплати за послугу з розподілу(передачі) електроенергії зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком до цього Договору (п.5.9 договору).
За умовами п.4 публічної комерційної пропозиції № 1/23Р передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата електричної енергії здійснюється відповідачем один раз за фактичний обсяг спожитої електричної енергії, визначений за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу, в якому зазначаються суми до сплати за спожиту електричну енергію.
У разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності в платіжному документі в реквізиті "Призначення платежу" посилань на період, за який здійснюється оплата, або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані відповідачем за електричну енергію, позивач має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення.
У разі зміни тарифу надлишок (переплата) оплаченої, але не спожитої електричної енергії, зараховується відповідачу на його особовий рахунок як попередня оплата за новими тарифами в наступному розрахунковому періоді.
Рахунок за спожиту електричну енергію, за умовами п.5 комерційної пропозиції надається відповідачу до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка відповідачем. Рахунки на оплату надаються відповідачу у відповідних структурних підрозділах позивача, або направляються через систему електронного документообігу у разі укладання відповідної додаткової угоди до договору. В разі неотримання відповідачем рахунків позивач направляє рахунки відповідачу поштовим зв'язком. У такому випадку рахунки вважаються отриманими відповідачем з дня їх відправлення.
Відповідно до п.6.2 договору відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору.
Пунктом 8 комерційної пропозиції № 1/23Р у разі порушення відповідачем строків оплати електричної енергії, передбачених п.5 та п.4 даної комерційної пропозиції позивач проводить нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати:
- пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочки;
- 3% річних з простроченої суми.
При цьому сума грошового зобов'язання за договором повинна бути оплачена відповідачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Суми пені, 3% річних, інфляційних зазначаються у розрахунковому документі окремим рядком та повинні бути оплачені протягом 5 робочих днів від дня його отримання відповідачем.
Відповідно до п.13 комерційної пропозиції № 1/23Р договір діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до їх повного виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не пізніше ніж за 20 днів до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії.
На підставі переданих даних від Акціонерного товариства "Харківобленерго" відповідачу проведено нарахування та за результатами розрахункового періоду сформовано та виставлено рахунки за спожиту електричну енергіюю Рахунки за містяться в матеріалах справи.
Акти приймання-передачі та рахунки за вказаний період надсилались позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв'язку, що підтверджується відповідними доказами, наявними у справі.
При цьому, заборгованість за спожиту електричну енергію за період березень 2022, з листопада 2022 - березень 2023 визнана рішенням Господарського суду у справі №922/4130/23 не є предметом розгляду у цій справі.
Відповідач за спожиту електричну енергію розрахувався несвоєчасно, позивачем на суму основного боргу було здійснено нарахування 3% річних в розмірі 26 740,41 грн та збитків від інфляції в розмірі 72 903.81 грн, виставлені відповідні рахунки, які відповідачем не оплачені.
Обставини зі несвоєчасної оплати відповідачем суми основної заборгованості, стали підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частина 1 ст.202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону (ч.6 ст.276 Господарського кодексу України).
Частиною 7 ст.276 Господарського кодексу України визначено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд зазначає, що укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії на суму 206 347,79грн у встановлений договором строк не виконав.
Факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи. Обставини, викладені позивачем у позові відповідачем не спростовано.
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Крім того, суд керується положеннями ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Разом з цим, заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, відповідачем до суду надано контррозрахунок, відповідно до якого інфляційні втрати складають 53 549,08 грн. , а 3% річних складає 26 740,41 грн.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та процентів річних, суд погоджується з контррозрахунком відповідача та вважає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 53 549,08 грн. та 3% річних у розмірі 26 740,41 грн., оскільки такі нарахування є обґрунтованими та арифметично вірними. Втім, в частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат у розмірі 19 354,73 та 3% річних у розмірі 39,84 грн. суд вважає за необхідне відмовити, як в безпідставно нарахованих.
Розглядаючи клопотання відповідача щодо зменшення відсотків річних та інфляційних втрат на 100% (тобто їх списання), суд виходить з наступного.
Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, інших обставин, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідністю розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18.
Однак, в даній справі відповідачем не було доведено, що належні до сплати відсотки річні та інфляційні надмірно великі, а також те, що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання.
При цьому, суд приймає до уваги, що юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, укладає господарські договори та відповідає за наслідки їх невиконання.
Скрутне фінансове становище Відповідача, наявність у нього договору безоплатного користування приміщенням укладеного з ВЧ є насамперед результатом господарської діяльності Відповідача, як самостійного суб'єкта господарювання, а, тому, вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для зменшення (списання) розміру відсотків річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню за прострочення виконання Договору № 17286,01 від 01.01.2019.
Позивач і Відповідач є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Тому, несвоєчасне невиконання Відповідачем зобов'язань з оплати за за Договором "17286,01 від 01.01.2019 також несе негативний вплив на діяльність підприємства Позивача.
Враховуючи вищевказане, а також значне прострочення виконання зобов'язання з боку Відповідача та відсутність будь-яких дій, націлених на зменшення суми заборгованості, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення (списання) відсотків річних та інфляційних втрат.
За змістом ст. 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду справи передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Верховний Суд зауважує, принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського Суду від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Верховний Суд також звертає увагу, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості.
Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відтак, підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 26700,57 грн. (3% річних), 53549,08 грн. (інфляційні втрати), а всього - 80249,65 грн.
В частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 39,84 грн. та інфляційних втрат у розмірі 19 354,73 грн. - суд відмовляє.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частинами першою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, судовий збір в мінімальному розмірі, що визначений Законом України "Про судовий збір" (з урахуванням понижуючого коефіціенту 0,8) - 2 422,40 грн. покладається судом на відповідача, з вини якої виник спір, та підлягає стягненню на користь позивача у даній справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73-80, 86, 129, 231, 236-238, 247, 251, 252, Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Парус-Максі" (місцезнаходження: 61121, м. Харків, вул. Нескорених (Героїв Праці), буд.68-А, кв.126; код ЄДРПОУ: 32029539) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (місцезнаходження: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд.10; код ЄДРПОУ: 42206328) 80249,65 грн. з яких: 26700,57 грн. (3% річних), 53549,08 грн. (інфляційні втрати), а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
В частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 39,84 грн. та інфляційних втрат у розмірі 19 354,73 грн. - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "26" червня 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/1393/25