Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
24 червня 2025 року м. ХарківСправа № 922/1024/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків
до Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків (адреса: АДРЕСА_1 )
про стягнення 36640,63 грн
за участю представників:
стягувача - Пономарьова Н.В. (адвокат, довіреність №01-40/10/4 від 02.01.2025);
боржника (заявника) - не з'явився.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.05.2025 року стягнуто з Фізичної особи ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" заборгованість в сумі 36640,63грн, з яких: 36090,95 грн - заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з лютого 2022 року по квітень 2023 року; 225,68 грн - абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2021 року по вересень 2023 року; 324,00 грн - технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором за період з липня 2022 року по вересень 2023 року, крім того, 2422,40 грн судового збору.
13.06.2025 року на виконання вищевказаного рішення судом було видано відповідний наказ.
12.06.2025 року до суду надійшла заява Фізичної особи ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2025 року по справі № 922/1024/25.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.06.2025 року прийнято до розгляду заяву боржника про розстрочку виконання рішення суду та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.06.2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 24.06.2025 року заперечував проти задоволенні заяви боржника про розстрочення виконання рішення суду, просив суд відмовити у задоволенні заяви.
Боржник (заявник) в судове засідання 24.06.2025 року не з'явився, про час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.
В обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду Фізична особа ОСОБА_1 зазначає, що приміщення, до якого постачалась теплова енергія, було істотно пошкоджене внаслідок вибухової хвилі та пограбоване в м. Харків 06.03.2022, у зв'язку з чим його подальше використання за призначенням стало неможливим та ризикованим. Також заявник зазначає, що з березня 2022 року покинула територію Україна та перебуває за кордоном як вимушено переміщена особа, (біженець). Крім того, у жовтні 2024 року припинила підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, оскільки не мала можливості вести господарську діяльність в умовах війни.
Заявниця також зазначає, що на момент подання цієї заяви вона досягла пенсійного віку, що істотно обмежує її матеріальні можливості, оскільки основним джерелом її існування буде пенсія та соціальні виплати. За таких обставин зазначає, що не має змоги сплатити всю суму боргу одночасно, проте готова погашати борг рівними частинами щомісяця, протягом 12 місяців, починаючи з 15.07.2025.
Розглянувши заяву Фізичної особи ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За змістом ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012 року).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 року, невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.
За умовами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до положень частин 1, 3, 4 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 ГПК України.
Таким чином, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Частиною 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Боржник у заяві просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2025 року у справі №922/1024/25 строком на 12 місяців, а також визначити початок дії розстрочки з 15.07.2025.
В обґрунтування обставин для надання розстрочки виконання рішення, зокрема, на підтвердження свого скрутного становища, боржник надав до суду копію паспорта, на якому по даті народження видно, що заявниця досягла пенсійного віку, копію документа, що підтверджують статус біженця, скріншот з Дії про припинення підприємницької діяльності, та копію судового рішення.
Як встановлено судом, ані під час розгляду справи, ані до звернення до суду з позовом Фізична особа ОСОБА_1 не зверталась до стягувача з приводу виниклої заборгованості (гарантією оплати боргу, із заявою про відстрочення (розстрочення) сплати боргу, укладення мирової угоди, тощо).
Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки та/або розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.
У даному випадку посилання відповідача на скрутне становище, припинення підприємницької діяльності у зв'язку з початком бойових дій, не можуть бути підставою для покладення фінансового тягаря на стягувача, оскільки останній знаходиться з боржником у рівних економічних умовах (правовий режим воєнного стану) і в одній державі.
Окрім того, суд зазначає, що боржник несе економічну відповідальність за свої дії та ризики, а відстрочення виконання рішення суду зачіпає інтереси стягувача.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Також, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, на підставі ст.331 ГПК України, господарським судом враховано матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує також матеріальні інтереси позивача та може призвести до негативних наслідків для нього.
Також суд звертає увагу, що боржником (заявником) у даній справі не надано жодного доказу на підтвердження скрутного фінансового становища.
На час розгляду заяви боржником не сплачено навіть частини боргу, який виник ще з грудня 2021 року.
Крім того, як свідчать матеріали справи, судове рішення у даній справі ухвалено 23.05.2025 року, а відтак запропонований заявником строк 12 місяців, з визначенням початкової дії розстрочки з 15.07.2025 перевищує імперативний річний процесуальний строк, в межах якого можливе було б розстрочення виконання рішення суду.
Отже заявник вказав строк, за яким він просить встановити розстрочення рішення, поза межами 1 річного строку встановленого ч.5 ст.331 ГПК України, а саме 12 місяців з 15.07.2025 року, що також є наслідком відмови у задоволенні заяви.
З наданого боржником графіку також вбачається, що заявник фактично просить суд відстрочити виконання рішення суду, оскільки вбачається відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому.
Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд виходить з того, що відповідач ані під час розгляду справи, ані після ухвалення рішення не сплачує борг, а позивач заперечує проти надання розстрочки виконання рішення.
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви боржника про розстрочення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2025 року по справі №922/1024/25.
При цьому суд зазначає, що боржник не позбавлений права звернутися до стягувача з пропозицією добровільного виконання рішення суду шляхом укладення мирової угоди на стадії виконання.
Керуючись статтями 234, 235, 331 ГПК України, суд -
В задоволенні заяви боржника ппро розстрочення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2025 року у справі №922/1024/25 (вх.№13976 від 12.06.2025) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду в порядку статей 254 - 257 ГПК України.
Повну ухвалу складено 27.06.2025
Суддя К.В. Аріт
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.