27 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/496/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Слободін М.М.,
розглянувши в порядку спрощеного (без виклику представників сторін) провадження
апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вх.№1091Х/1) на рішення ухвалене Господарським судом Харківської області у складі судді Буракової А.М. 10.04.2025 (повний текст складений 15.04.2025) в порядку спрощеного провадження у справі №922/496/25
за позовом Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
до Товариства з обмеженою відповідальністю "LEGIO"
про стягнення коштів,
Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "LEGIO" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 138710,55грн неустойки (штрафу) за прострочення поставки товару. Також, позивач просить суд відшкодування судових витрат покласти на відповідача.
В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем з 30.11.2024 по 09.12.2024 було допущено прострочення поставки продукції за договором №279 від 12.09.2024 на суму 15412284,00грн, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний сплатити позивачу неустойку (штраф) на загальну суму в розмірі 138710,55грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.04.2025 у справі №922/496/25 позов задоволений частково.
Ухвалено стягнути з В "LEGIO" на користь Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій 69355,28грн неустойки за прострочення поставки товару та 3028,00грн судового збору.
В решті заявлених вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення місцевий господарський суд прийняв до уваги, що прострочення виконання зобов'язання з боку відповідача є незначним, а також суд врахував причини порушення відповідачем зобов'язань. З огляду на зазначене, місцевий господарський суд задовольнив клопотання відповідача частково та зменшив розмір заявленої неустойки на 50%.
До Східного апеляційного господарського суду 08.05.2025 надійшла апеляційна скарга Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, яка надіслана засобами поштового зв'язку 02.05.2025. У скарзі просить суд:
1. прийняти апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
2. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2025 у справі №922/496/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апелянт вважає, що місцевим господарським судом безпідставно частково задоволено клопотання відповідача та не обґрунтовано зменшено розмір заявлених штрафних санкцій.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 08.05.2025 справу №922/496/25 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/496/25.
Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, до надходження матеріалів справи.
15.05.2025 справа №922/496/25 надійшла до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2025 апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2025 року у справі №922/496/25 залишено без руху та встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати докази направлення копії апеляційної скарги ТОВ "LEGIO" з урахуванням положень статті 42 ГПК України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2025 року у справі №922/496/25; установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; установлено строк для подання заяв та клопотань до 18.06.2025.
Справу постановлено розглядати без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 ст.263 ГПК України унормовано, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалу Східного апеляційного господарського суду 28.05.2025 було доставлено в електронні кабінети учасників справи того ж дня, тобто 28.05.2025 о 16:19 год.
Отже ухвала Східного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 вважається врученою всім учасниками справи 28.05.2025, з урахуванням чого останнім днем для подання відзиву на апеляційну скаргу є12.06.2025 включно.
13.06.2025 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "LEGIO" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення в оскаржуваній частині - без змін.
Апеляційний господарський суд враховує, що відзив ТОВ "LEGIO" на апеляційну скаргу подано з пропуском встановленого судом строку. При цьому питання щодо поновлення строку на подання відзиву заявником не порушується. Враховуючи наведене, означений відзив підлягає залишенню без розгляду.
Судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які суд вважає достатніми для можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Згідно ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що ціна позову у даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Східний апеляційний господарський суду встановив наступне.
12.09.2024 між Управлінням забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (замовник, позивач), з однієї сторони, та ТОВ "LEGIO" (відповідач, постачальник) з іншої сторони було укладено договір № 279 від 12.09.2024 про поставку підкаснику (пожежний захисний) згідно коду ДК 021:2015-35110000-8 Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання на загальну суму 15412284,00грн (надалі - договір).
Пунктом 3.2. договору передбачено, що продукція має бути поставлена замовнику у повному обсязі до 30.11.2024 включно.
Відповідно п.п. а) п. 7.2. договору, відповідач зобов'язувався передати продукцію у власність позивачу разом з усіма необхідними документами, у порядку та строки, визначені в договорі.
Згідно п. 8.3. договору, за порушення строків виконання зобов'язань зазначених у пункті 3.2. цього договору з відповідача стягується неустойка у розмірі 0,1% вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення строку поставки продукції нарахування неустойки починається з наступного дня після визначеної цим договором дати поставки продукції за весь період прострочення зобов'язання.
У відповідності до п. 8.10. договору, сторони домовилися, що за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за цим договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється в день наступний за днем фактичного виконання відповідачем зобов'язань за цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач порушив умови договору та поставив позивачу продукцію 09.12.2024, що підтверджується видатковою накладною № 251 від 09.12.2024 та актом № 251/1 приймання-передачі продукції від 09.12.2024.
Враховуючи те, що відповідачем було допущено прострочення поставки продукції за договором на суму 15412284,00грн на 9 днів, позивачем була нарахована відповідачу неустойка у розмірі 138710,55 грн.
Пунктом 9.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. До обставин непереборної сили належать обставини, визначені у Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні".
Відповідно до п. 9.2. договору, сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або її регіональними представництвами постраждалій стороні за цим договором (п. 9.3. договору).
Згідно п. 14.9. договору, усі повідомлення, будь-яке листування тощо за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, якщо вони письмово оформлені та надіслані відповідним листом (рекомендований лист, цінний лист з описом вкладення, передача листа посильним). У будь-якому разі замовник вважається повідомленим з моменту фактичного отримання листа, а постачальник з моменту направлення замовником відповідного листа (передання до поштового відділення зв'язку та отримання фіскального чеку, поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання постачальником).
В матеріалах справи наявний лист ТОВ "LEGIO" №64 від 18.11.2024, яким ТОВ "LEGIO" повідомляє Управління забезпечення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій про настання 13.11.2024 обставин непереборної сили за договором № 279 від 12.09.2024 та зазначає, що сертифікат про форс-мажорні обставини буде наданий після його отримання у встановленому порядку. При цьому постачальник гарантує постачання продукції за договором.
Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази направлення зазначеного листа у спосіб, узгоджений сторонами в п.14.9 договору (зокрема, докази передання до поштового відділення зв'язку та отримання фіскального чеку, поставлення на копії документа будь-якої відмітки, що свідчить про його отримання).
Згідно претензії №1 від 12.12.2024 №7601-4068/760350 Управління повідомило ТОВ "LEGIO" про необхідність сплати неустойки за порушення строків виконання зобов'язань за договором №279 від 12.09.2024 у сумі 123298,27грн за період з 30.11.2024 по 09.12.2024 (8 днів).
У відповіді на претензію ТОВ "LEGIO" висловило свою незгоду з вимогами претензії та зазначило, що затримка поставки продукції відбулась у зв'язку з обставинами непереборної сили, про що постачальник отримав відповідний Сертифікат№3200-24-2318 від 17.12.2024 Київської обласної ТТП. Крім того зазначено, що про обставини непереборної сили постачальник повідомляв замовника листом від 18.11.2024 №64. В додатках до відповіді на претензію зазначено копію Сертифіката ТТП від 17.12.2024 та копія листа від 18.11.2024 №64.
Проте, відповідачем не надано доказів направлення зазначеної відповіді на претензію у спосіб, узгоджений сторонами в п.14.9 договору.
Східний апеляційний господарський суд зауважує, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору" (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Згідно статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
На підтвердження існування форс-мажорних обставин відповідач надав до суду копію сертифікату № 3200-24-2318 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17.12.2025, наданий Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою. У сертифікаті зазначено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 13.11.2024; дата закінчення - 09.12.2024.
При цьому відповідач зазначає, що він направив сертифікат позивачу після його отримання, отже він повністю дотримався умов укладеного договору та звільняється від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Як зазначалося вище, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення на адресу позивача як листа від 18.11.2024 №64, так і Сертифіката ТТП від 17.12.2024.
Судом встановлено, що зазначеним сертифікатом засвідчено наступні форс-мажорні обставини: військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, продовження дії правового режиму воєнного стану, як наслідок: загальна військова мобілізація, військові дії, введення комендантської години, постійні масовані ракетні та артилерійські обстріли, пошкодження об'єктів енергетичної інфраструктури, що спровокувало дефіцит енергопотужностей та вимушене обмеження споживання електроенергії, збільшення кількості та тривалості повітряних тривог в зв'язку з цим, унеможливлення виконання роботи тривалий час, що стало перешкодою для здійснення виробничих процесів, сповільнення (призупинення) здійснення господарської діяльності та унеможливлення виконання зобов'язань за укладеними договорами
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
З наданого відповідачем сертифікату № 3200-24-2318 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 17.12.2025 вбачається, що дані обставини настали 13.11.2024. Відповідач посилається на те, що він повідомив позивача про дані обставини листом №64 від 18.11.2024. Проте, в матеріалах справи відсутні належні докази направлення даного листа позивачу та докази отримання даного листа позивачем. При цьому з матеріалів справи вбачається, що заява про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб'єктів господарювання/фізичних осіб за договірними зобов'язаннями (Вих № 1/16-12-24) була подана відповідачем до Київської обласної торгово-промислової палати тільки 16.12.2024 - більше чим через місяць після настання вказаних обставин та вже після отримання відповідачем претензії №1 від 12.12.2024 про сплату неустойки.
Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем порушено положення п. 9.2. та п. 14.9. умов договору в частині повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили, у зв'язку з чим відповідач не може посилатися на дані обставини.
Крім того, як зазначалося вище, пунктом 9.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору.
Наведені в Сертифікати обставини непереборної сили (зокрема військова агресія рф, введення воєнного стану, військові дії, введення комендантської години, постійні масовані ракетні та артилерійські обстріли, пошкодження об'єктів енергетичної інфраструктури, повітряні тривоги) не мають раптового або первинного характеру оскільки існували на час укладання договору.
Відповідач також не надав суду доказів того, що підприємство у період з 13.11.2024 по 09.12.2024 зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, та доказів того, що пошкодження об'єктів енергетичної інфраструктури спровокувало дефіцит енергопотужностей та вимушене обмеження споживання електроенергії на підприємстві відповідача.
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання за укладеним договором.
Разом з тим, відповідачем в суді першої інстанції заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки на 90%, яке обґрунтоване наступним.
- не дотримання постачальником відповідної процедури щодо форс-мажору не впливає на вирішення судом питання наявності існування загальновідомих обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки.
- у цьому спорі відсутні факти заподіяння позивачу збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі через незначне прострочення поставки товару по договору. Незначні порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси.
- ТОВ "LEGIO" позиціонується як добросовісний постачальник оскільки зобов'язання виконане у повному обсязі.
- зразки товару були надані позивачу до дати поставки, що у сукупності свідчить про добросовісне відношення до спірної ситуації.
На думку відповідача, враховуючи виконання ним зобов'язань за договором з незначним простроченням поставки товару, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності свідчить про наявність підстав реалізації судом його дискреційних повноважень, визначених ст. 231 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Дослідивши наведені відповідачем доводи щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки на 80% суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення заявленої до стягнення неустойки на 50%.
Господарський суд Харківської області дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін врахував господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної поставки продукції і його ступінь вини, а також відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та настання інших негативних наслідків для позивача через простроченням відповідачем поставки позивачу товару за договором на 9 днів.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Аналогічні норми містить і стаття 526 ЦК України.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За приписами частини другої статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК.
Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд апеляційної інстанції відмічає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності,на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 ГПК України).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
З обставин цієї справи вбачається, що така оцінка була проведена судом першої інстанції, а відповідна мотивація викладена в оскаржуваному рішенні. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.
Східний апеляційний господарський суд зауважує, що аргументи апеляційної скарги є намаганнями скаржника спонукати суд апеляційної інстанції до здійснення нової оцінки установлених обставин справи (поведінки боржника, можливості виконання ним умов спірного договору) і переоцінки наявних у матеріалах справи доказів.
З матеріалів справи вбачається, що поставка здійснювалася на умовах післясплати, тобто позивач не сплачував ніякої попередньої оплати за товар, гроші з його володіння не вибували.
Позивач приймав товар, поставлений пізніше строку, встановленого договором, без зауважень щодо прострочення. Поставка товару мала здійснюватися повністю за рахунок відповідача. Позивач до отримання товару не несе ніяких витрат, а натомість отримує значне відстрочення оплати за рахунок відповідача.
При цьому, зменшення розміру штрафних санкцій не є дискримінаційним по відношенню до позивача, оскільки у даних правовідносинах його інтереси достатньо захищені зокрема сплатою гарантії.
Так, відповідно до п.13.1. договору, Постачальник забезпечує виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 3% від суми договору гарантією від 09 вересня 2024 № КНАС3323/0/41, виданою АТ «ПУМБ» на суму 462 368.52 (чотириста шістдесят дві тисячі триста шістдесят вісім гривень 52 копійки).
Крім того, з інформації, наявної в матеріалах справи, не вбачається, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки не є оцінкою правомірності позовних вимог, а є правом суду, за результатами здійсненої оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
При цьому зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення неустойки має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених Господарським судом Харківської області фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, Східний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2025 року у справі №922/496/25 - без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Управління забезпечення Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2025 року у справі №922/496/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2025 року у справі №922/496/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.А. Шутенко
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін