вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" лютого 2025 р. Справа№ 910/11635/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. І." на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 (повний текст підписано 21.06.2024)
у справі №910/11635/23 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни
до Фізичної особи-підприємця Лебедєва Богдана Андрійовича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Товариство з обмеженою відповідальністю "К. С. І."
про усунення перешкод у користуванні майном,-
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни з вимогами до Фізичної особи-підприємця Мазуренко Оксани Леонідівни про усунення перешкод у користуванні майном.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України створює перешкоди в користуванні позивачем, як володільцем, своїм майном, шляхом протиправного розміщення незаконного зведеного приміщення та здійснення підприємницької діяльності.
Під час розгляду справи судом першої інстанції замінено відповідача - Фізичну особу-підприємця Мазуренко Оксану Леонідівну на належного відповідача - Фізичну особу-підприємця Лебедєва Богдана Андрійовича, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "К. С. І." в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/11635/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, вважає його прийнятим за неповного та неналежного з'ясування всіх обставин справи, неналежного дослідження та оцінки доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.
Основною підставою для відмови в позовних вимогах судом зазначено про неефективний спосіб захисту.
Позивач наголошує, що жодного спору про право власності немає. Право власності на приміщення, яке є предметом розгляду у даній справі належить позивачу і належним чином підтверджується. Усі сумніви, про які вказує третя особа, жодним чином не впливають та не спростовують презумпцію права власності позивача. Щодо способу захисту, то позивач вважає, що усунення перешкод у користуванні майном є найбільш ефективним та єдиним способом відновити порушені права, інші способу захисту відсутні.
Позивач зазначає, що відповідач своїми незаконними діями перешкоджає позивачу користуватися своїм майном,тим самим позбавляючи його права користування. Правові підстави у відповідача для користування власністю позивача, а саме займаним приміщенням - відсутні, оскільки відсутні жодні договори з позивачем чи інші документи, які б надавали право користування відповідачу незаконно зайнятим приміщенням.
Позивач як законний власник нежитлового приміщення, яким безпідставно користується відповідач, просить суд поновити порушені права та усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення відповідача.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення, шляхом виключення з неї висновку суду першої інстанції, викладеного в прохальній частині апеляційної скарги.
Апелянт вказує, що судом залишено поза увагою позицію третьої особи, фактично самостійно проведено експертизу та зроблено помилковий висновок про те, що приміщення на першому поверсі з цільовим призначенням «хол», яке перебуває у власності позивача та третьої особи та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі, та про те, що має місце подвійна реєстрація одного і того ж об'єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.
Просив доповнити мотивувальну частину правильним висновком, про те, що в дійсності приміщення, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі, перебуває виключно у власності третьої особи та не перебуває у власності позивача; приміщення за адресою: м.Київ, вул. Жмеринська,30 та за адресою: м.Київ, вул.Академіка Кіпріанова, будинок 8 фізично є іншими різними приміщеннями; позивач не довів, що саме він є власником будь-яких приміщень за адресою: м.Київ, вул. Жмеринська,30; подвійна реєстрація одного і того ж об'єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та саме окремі поштові адреси відсутня, у позивача має місце подвійна реєстрація одного і того ж об'єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери за адресою: м.Київ, вул. Жмеринська,30 з територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради (право власності за якою зареєстровано раніше позивача).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Розпорядженням Керівника апарату у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці з 19.08.2024, справу №910/11635/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 справу №910/11635/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Гончарова С.А., Хрипуна О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/11635/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 16.07.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "К.С.І." на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/11635/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Згідно витягів з останнього протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/11635/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. І." на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/11635/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Під час апеляційного провадження до матеріалів справи отримано відзиві відповідача на апеляційну скаргу третьої особи, в якому він підтримав апеляційну скаргу ТОВ «К.С.І» та просив її задовольнити.
Отримано також відзиви позивача та третьої особи на апеляційну скаргу один одного, в яких вони наполягали на доводах своїх апеляційних скарг.
Клопотання представника позивача про доручення до справи доказів колегією суддів задоволено виходячи з його обґрунтованості.
Явка представників сторін
В судовому засіданні апеляційної інстанції 17.02.2025 представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову. У задоволенні апеляційної скарги третьої особи просив відмовити.
В судовому засіданні 17.02.2025 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом виключення з неї помилкових висновків суду першої інстанції, зазначених в апеляційній скарзі, в решті рішення суду залишити без змін.
Відповідач в судове засідання 17.02.2025 не з'явився, про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 17.02.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
З матеріалів справи вбачається, що Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна вказує, що є власником нежитлового приміщення № 25 на першому поверсі з цільовим призначенням "хол", групи приміщень № 11 площею 60,6 кв.м. за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 30.
На підтвердження права власності позивач посилається на наступні документи: технічний паспорт група нежитлових приміщень № 15, 11 (інвентаризаційна справа № 1127/07/20) від 27.07.2020, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 218846926 від 03.08.2020, технічний паспорт група нежитлових приміщень, які є самостійним об'єктом нерухомого майна № 259/09/23 від 12.09.2023.
Тож, як вказує позивач, він є власником нежитлового приміщення № 25 на першому поверсі з цільовим призначенням "хол", групи приміщень № 11 площею 60,6 кв.м. за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 30 .
У позовній заяві Фізична особа-підприємець Зінькевич Галина Миколаївна посилається на те, що у вказаному холі площею 60,6 кв.м., що належить на праві власності позивачу, знаходиться самовільно зведене та зайняте приміщення, в якому здійснює свою діяльність Фізична особа-підприємця Лебедєв Богдан Андрійович без належних на те правових підстав. На підтвердження здійснення відповідачем господарської діяльності позивач надає фотографії будівлі та приміщення вхідної групи у будівлю за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 30 .
Отже, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що безпідставне перебування вказаного приміщення у фактичному володінні та користуванні Фізичної особи-підприємця Лебедєва Богдана Андрійовича грубо порушує права позивача на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з чим позивач просить суд усунути перешкоди у здійсненні Фізичною особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни своїх прав щодо користування майном, а саме нежитловим приміщенням № 25 на першому поверсі з цільовим призначенням "хол" , групи приміщень № 11 площею 60,6 кв.м. за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 30 , шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Лебедєва Богдана Андрійовича з безпідставно займаного приміщення.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що здійснює свою господарську діяльність (заклад Ізі Кава) в приміщенні за адресою вулиця Кіпріанова, будинок 8, право користування яким останньому надано на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 20 площею 14,7 м.кв. відокремленої групи приміщень № 3 на першому поверсі приміщення, що знаходиться за адресою вулиця Кіпріанова, будинок 8, та не порушує прав та інтересів позивача.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного апелянтами в їх апеляційних скаргах
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Необхідно враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі "Артіко проти Італії", пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України"), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Як визначено статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Законодавець у частинах першій та другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановив, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосудця, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
За приписами статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
З урахуванням предмета та підстав позову суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Обрання позивачами неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
У даній справі, позивач просить суд усунути перешкоди у здійсненні Фізичною особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни своїх прав щодо користування майном, а саме нежитловим приміщенням № 25 на першому поверсі з цільовим призначенням "хол" , групи приміщень № 11 площею 60,6 кв.м. за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 30 , шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Лебедєва Богдана Андрійовича з безпідставно займаного приміщення.
При цьому позивач зазначає, що його право та інтерес порушені, оскільки Фізична особа-підприємець Лебедєв Богдан Андрійович незаконно та без належних правових підстав здійснює свою господарську діяльність у приміщенні (на площах), що належить на праві власності позивачу
Відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має необмежене право витребувати власне майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Наведеною нормою права передбачено вичерпний перелік умов, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких умов є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Тож можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Під час розгляду даної справи, відповідно до протоколів огляду доказів за їх місцезнаходженням від 26.03.2024, при огляді приміщень за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 30 та за адресою: м. Київ, вул. Академіка Кіпріанова, будинок 8, та дослідженні, наданих позивачем та третьою особою технічних паспортів № 259/09/23 від 12.09.2023 та № 1040/23 від 09.10.2023, судом встановлено, що приміщення на першому поверсі з цільовим призначенням "хол", яке перебуває у власності Фізичною особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни та Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. І." та по суті юридично знаходяться за різними адресами, фізично є одним і тим же приміщенням, спір щодо витребування якого із володіння відповідача є предметом розгляду у даній справі.
Вказане свідчить про те, що має місце подвійна реєстрація одного і того ж об'єкту, якому присвоєні окремі індивідуальні номери та поштові адреси.
Таким чином судом встановлено, що заявлений до відповідача позов про усунення перешкод у користуванні майном не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення прав володіння, користування та розпорядження спірним майном, оскільки за встановлених судом обставин по суті третьою особою не визнається право власності позивача на вказане приміщення.
Виходячи з наведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про усунення перешкод у користуванні майном задоволенню не підлягає у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянтів про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладеним у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про відмову в позові.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
В той же час доводи апелянта - третьої особи про необхідність зміни мотивувальної частини рішення колегією суддів відхиляються з підстав необґрунтованості, як такі що не ґрунтуються на письмових доказах, що містяться в матеріалах справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача та третьої особи, викладені в їх апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові, в той же час доводи третьої особи про необхідність зміни мотивувальної частини рішення колегією суддів відхиляються з підстав необгрунтованості.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянтів.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Зінькевич Галини Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/11635/23 залишити без задоволення.
2.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. І." на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/11635/23 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/11635/23 залишити без змін.
4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянтів.
5. Матеріали справи №910/11635/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 26.06.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко