ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
24 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/169/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Ярош А.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Алієва К.О.,
за участю представників учасників справи:
від прокуратури - Пендей А.В.,
від Миколаївської ОВА - не з'явився,
від Держгеокадастру - Шкапенко Т.А.,
від Вознесенської міської ради - не з'явився,
від ДП «Ліси України» - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024, ухвалене суддею Адаховською В.С., м. Миколаїв, повний текст складено 28.11.2024
у справі № 915/169/23
за позовом: Керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації
до відповідачів:
1) Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області;
2) Вознесенської міської ради;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про: визнання незаконними та скасування наказу та рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки,
У лютому 2023 року Керівник Вознесенської окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) (далі Миколаївська ОВА) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі Держгеокадастр) та Вознесенської міської ради (далі Рада), в якій просив суд:
- визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Миколаївській області від 10.02.2015 № 755-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га (далі земельна ділянка) у власність Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ (далі наказ Держземагенства від 10.02.2015 № 755-сг);
- визнати незаконним і скасувати рішення Вознесенської міської ради від 15.02.2019 №2 «Про затвердження передавального акту Новогригорівської сільської ради», зі змінами внесеними рішенням від 21.06.2019 № 1 «Про внесення змін до передавального акту Новогригорівської сільської ради», яким передавальний акт доповнено додатком 4 переліком земельних ділянок, в частині передачі земельної ділянки у комунальну власність правонаступнику територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради;№
- скасувати вчинену 09.12.2014 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка на час інвентаризації та передачі у комунальну власність, як і на теперішній час, частково належать до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування ДП «Вознесенське лісове господарство».
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 у справі №915/169/23 позов прокурора задоволено повністю.
Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Не погодившись з рішенням суду, Держгеокадастр подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу Держземагенства, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки, ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Держгеокадастр зазначає наступне:
- вимога про визнання незаконним і скасування наказу Держземагенства є неефективним способом судового захисту, як того вимагає ст. 5 ГПК України, а також вона є такою, яка заявлена державою до самої себе. Суд першої інстанції здійснив неправильну кваліфікацію спірних правовідносин;
- вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки також не підлягає задоволенню. Суд не врахував набуття у такому разі спірною земельною ділянкою статусу архівної та залишив поза увагою, що обраний прокурором спосіб захисту також є неефективним, оскільки задоволення таких позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом;
- оскільки витребування (чи повернення) у власність держави спірної земельної ділянки є неможливим в силу конкретних обставин, належним способом захисту інтересів держави може бути лише звернення до суду із негаторним позовом;
- окремо скаржник наголошує, що позов у даній справі є таким, що поданий прокурором не в інтересах держави, а фактично в інтересах ДП «Ліси України», як користувача земель лісового фонду, на які накладається спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення. Останнє у справі виступає лише в статусі третьої особи;
- також безпідставним є посилання прокурора на «неможливість формування облдержадмiнiстрацiєю земель лісового фонду», оскільки це є процесом, яке на час звернення із позовом ще не розпочато. Тобто прокурор хоче захисти інтерес держави на майбутнє, чого ГПК України не допускає.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.) зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України, а в подальшому, у зв'язку з невиконанням вимог вказаної ухвали, ухвалою суду від 24.02.2025 повернуто на підставі ч. 2 ст. 260 та ч. 4 ст. 174 ГПК України.
05.03.2025 Держгеокадастр повторно подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 у справі № 915/169/23.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Ярош А.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 Держгеокадастру поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 у справі № 915/169/23, за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 28.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено дану справу до розгляду на 29.04.2025 о 14:30 год. та зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 у справі № 915/169/23.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечує проти її задоволення, зазначаючи, серед іншого, наступне:
- обставини справи вочевидь свідчать про те, що пред'явлений позов не є позовом проти держави, оскільки його метою є поновлення інтересів держави шляхом відновлення становища, яке існувало до порушень;
- спірний наказ прийнято з порушенням законодавчого механізму та компетенції по розпорядженню земель лісогосподарського призначення, тобто поза волею держави;
- матеріали справи та встановлені судом обставини чітко вказують на незаконність зміни цільового призначення спірної землі (в межах її накладені на лісові землі) та вибуття цієї ділянки із державної у комунальну власність;
- отже позов прокурора спрямований не проти держави, а навпаки - на захист її порушених інтересів;
- справа, на яку посилається скаржник, стверджуючи про неможливість заявлення позову держави до неї самої, не повинна бути врахована судом, оскільки вона не є подібною з даною справою;
- якщо Держгеокадастр юридично не наділений правом розпоряджатися землями лісового фонду, то вочевидь виникає порушення його компетенції та виникає спір про право, який не може бути вирішений жодним іншим шляхом окрім як розгляду у суді, що узгоджується зі статтею 158 Земельного кодексу України;
- прокурором визначено сторін судового процесу з дотриманням норм процесуального права;
- незаконне формування спірної земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення, у відповідності до ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», є підставою для скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки.
- доводи скаржника про неефективність обраного прокурором способом судового захисту є безпідставними та необгрунтованими.
Інші учасники справи відзив не подали.
22.04.2025 від Держгеокадастру надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні 29.04.2025 о 14:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 28.04.2025 задоволенена.
29.04.2025 від Миколаївської ОВА надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника.
В судове засідання 29.04.2025 в режимі відеоконференції з'явився представник Держгеокадастру, в приміщені суду - прокурор. Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів в судовому засіданні оголосила перерву, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України, у розумний строк, та повідомлено учасників справи № 915/169/23, що розгляд апеляційної скарги Держгеокадастру на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 відбудеться 10.06.2025 на 14:15 год.
Між тим, 10.06.2025 о 14:15 год судове засідання не відбулося у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі суду та проведенням евакуації відвідувачів та працівників суду, про що Південно-західним апеляційним господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 учасників справи № 915/169/23 повідомлено про те, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Держгеокадастру на рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 відбудеться 24.06.2025 о 13:15 год. Одночасно надано можливість представнику Держгеокадастру (Шкапенко Т.О.) взяти участь у судовому засіданні 24.06.2025 о 13:15 год. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку «EasyCon».
20.06.2025 від прокуратури надійшли письмові пояснення, в який прокурор просив суд апеляційної інстанції врахувати, що навіть відмова у позові не може покладати на прокуратуру тягар у вигляді сплати судового збору, адже порушення закону були допущені саме Держгеокадастром.
Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.
В судове засідання 24.06.2025 в режимі відеоконференції з'явився представник Держгеокадастру, в приміщені суду - прокурор. Представники інших учасників справи в судове засідання знову не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідоммимлм, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду прави за їх відсутності.
В судовому засіданні представник Держгеокадастру просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду в оскаржуваній частині, ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову.
Прокурор заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).
Враховуючи приписи вищевказаної норми, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 у справі № 915/169/23 лише в частині задоволення позову прокурора про:
- визнання незаконним і скасування наказу Держземагенства (в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність сільської ради);
- про скасування вчиненої державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.
Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час пред'явлення позову) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Таким чином, оскільки Миколаївська ОВА, відповідно до ст. 84, 122, 149 ЗК України, є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності, отже має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду.
Прокуратурою 24.01.2022 за №53-483вих-22 був скерований до Миколаївської ОВА лист із зазначенням конкретних порушень законодавства при прийнятті спірних наказів та рішень, і звернуто увагу на необхідність вжиття облдержадміністрацією, як розпорядником земель державного лісового фонду, заходів до скасування таких рішень.
Водночас, Миколаївською ОДА листом від 02.02.2022 №05-67/360/5-22 прокурора повідомлено про відсутність наміру самостійно звернутись з відповідним позовом до суду через відсутність у кошторисі витрат коштів на сплату судового збору.
30.01.2023 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Миколаївській ОВА відповідне повідомлення та 06.02.2023 звернувся до суду із цим позовом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у даному випадку прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.
Щодо суті спору.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, наказом Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 01.10.2014 №1904-сг надано дозвіл територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 160,0 га земель сільськогосподарського призначення (пасовищ) для передачі їх у комунальну власність з метою розташування громадських пасовищ.
Наказом Головного управління Держземагентства у Миколаївській області від 10.02.2015 №755-сг:
1) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі у комунальну власність територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ в межах території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області;
2) надано територіальній громаді сіл в особі Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в комунальну власність земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби (код КВЦПЗ 01.08) із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області з метою подальшого розміщення на ній громадських пасовищ:
- з кадастровим номером 4822083200:01:000:0189 на площу 4,9027 га пасовищ;
- з кадастровим номером 4822083200:07:000:0214 на площу 34,7320 га пасовищ;
- з кадастровим номером 4822083200:06:000:0018 на площу 34,1176 га пасовищ;
- з кадастровим номером 4822083200:02:000:0120 на площу 37,6729 га пасовищ;
- з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 на площу 24,8136 га пасовищ;
- з кадастровим номером 4822083200:06:000:0006 на площу 17,5147 га пасовищ.
Як вбачається з листа ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.02.2021 №10-14-0.2-6922/2-22, на підставі розробленого проекту землеустрою, згідно з наказом від 01.10.2014 №1904-сг, на замовлення Новогригорівської сільської ради, було сформовано та зареєстровано у державному земельному кадастрі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в т.ч. земельну ділянку площею 24,8136 га (кадастровий номер 4822083200:06:000:0012, дата реєстрації 09.12.2014), розташовану в межах Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
На підставі цього наказу та акту приймання-передачі б/н від 18.02.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.02.2015 було зареєстровано право комунальної власності Новогригорівської сільської ради на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24.8136 га, про що вчинено запис №8922440.
В подальшому, у зв'язку з приєднанням Новогригорівської сільської ради до територіальної громади м. Вознесенська з адміністративним центром у м. Вознесенську та переданням територіальній громаді м. Вознесенська усіх прав та обов'язків, а також майна територіальних громад сіл Новогригорівка та Ракове, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 07.02.2020 за № 35424427 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 було зареєстроване право комунальної власності територіальної громади м. Вознесенська (як ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби).
Водночас, згідно з матеріалами топографічної зйомки, проведеної 28.07.2022 спеціалістом-землевпорядником за участі фахівця ДП «Вознесенське лісове господарство» під час огляду земельної ділянки у рамках кримінального провадження №42022152040000038, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України, встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково накладається на землі державного лісового фонду, загальною площею 3,6010 га, а саме:
- ділянка 1 площа накладення становить 2,2109 га;
- ділянка 2, площа накладення становить 1,3901 га.
Як вбачається з листа ДП «Вознесенське ЛГ» від 19.01.2022 №50, земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 частково сформована за рахунок земель державного лісового фонду Прибузького лісництва у кварталі 106, виділах 1,16, що також підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 04.05.1970 № 52, виданого Вознесенському лісгоспзагу, та матеріалами базового лісовпорядкування Прибузького лісництва 2014 року.
Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства листом від 11.02.2022 №124 повідомило аналогічні відомості та додало планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Вказане, на переконання прокурора свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час інвентаризації, передачі у комунальну власність та на теперішній час частково належать до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування ДП «Вознесенське лісове господарство».
Предметом позову у даній справі (в оскаржуваній частині) є вимоги прокурора: визнати незаконним і скасувати наказ Держземагенства в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільської ради, а також скасувати вчинену державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Як вже зазначалось, задовольняючи позов в цій частині, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову прокурора та зазначає наступне.
Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
При цьому варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19.
У вказаній справі № 446/478/19 розглядалися вимоги АТ «Укрзалізниця» до Кам'янка-Бузької міської ради та фізичної особи про визнання недійсним рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06.06.2011, виданого фізичній особі, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», частково накладається на земельну ділянку, надану у власність фізичній особі.
У пунктах 78- 81 вказаної постанови від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що: «усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
Оскаржуване рішення Кам'янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.
Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)).
Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).
Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.
Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 зазначила, що: «у справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким фізичній особі передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним».
Крім того, у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин справи № 446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності фізичної особи».
Як вже зазначалось, на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4822083200:06:000:0012, площею 24,8136 га) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 07.02.2020 за № 35424427 було зареєстроване право комунальної власності територіальної громади м. Вознесенська (як ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби).
Водночас, як встановлено місцевим господарським судом, висновок якого в цій частині не оскаржується, ця земельна ділянка (кадастровий номер 4822083200:06:000:0012, площею 24,8136 га) частково накладається на землі державного лісового фонду, а саме: загальною площею 3,6010 га.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що оскільки у даній справі спір стосується земельної ділянки, яка частково накладається на землі державного лісового фонду, належним способом захисту права позивача у даному випадку є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, власником якої є держава.
При цьому, вимоги про скасування наказу Держземагенства від 10.02.2015 № 755-СГ (в частині, що стосується спірної земельної ділянки) та про скасування вчиненої у Державному земельному кадастрі державної реєстрації цієї земельної ділянки є неефективними способами захисту, адже задоволення таких вимог не поновить порушене право та законний інтерес позивача, а навпаки призведе до втручання у права відповідача в частині земельної ділянки щодо якої не має спору.
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
Отже оскільки задоволення вимог про скасування наказу Держземагенства від 10.02.2015 № 755-СГ (в частині, що стосується спірної земельної ділянки) та про скасування вчиненої у Державному земельному кадастрі державної реєстрації цієї земельної ділянки, не призведе до відновлення порушених прав держави на спірну земельну ділянку, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення в позові у цій частині є передчасним.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 915/102/24, обставини якої є подібними до обставин даної справи.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частинами 1, 2 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, ч. 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Господарський суд Миколаївської області в оскаржуваному рішенні, керуючись приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання прокурором позову поклав на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, оскільки дійшов висновку, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій саме Держгеокадастру.
Рішення суду в цій частині не оскаржується.
Щодо витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалось, судовим рішенням у даній справі було встановлено, що спірна земельна ділянка була незаконно сформована за рахунок земель державного лісового фонду під час інвентаризації земель як ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, з огляду на що незаконно передана у комунальну власність.
Вищевказані висновки суду скаржником не спростовані.
Отже, за змістом ухваленого судового рішення спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, що призвело до необхідності звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
Та обставина, що апеляційним господарським судом було скасовано судове рішення першої інстанції в частині вимог щодо визнання незаконними і скасування наказу та скасування вчиненої у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з мотивів обрання позивачем неефективного способу захисту не спростовує висновків суду щодо неправильності дій Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, що стали причиною спору.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Враховуючи викладений вище висновок Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені судом обставини та мотиви задоволення позову у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України та покладення судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 у справі № 915/169/23 в частині задоволення позову про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагенства у Миколаївській області від 10.02.2015 № 755-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га у власність Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ та про скасування вчиненої 09.12.2014 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га. - скасувати. Ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2024 у справі № 915/169/23 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена 27.06.2025.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді А.І. Ярош
Н.М. Принцевська