Дата документу Справа № 317/825/25
запорізький апеляційний суд
Провадження №33/807/702/25Головуючий у 1-й інстанції Каряка Д.О.
Єдиний унікальний №317/825/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.
Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП
13 червня 2025 року м.Запоріжжя
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., за участі захисника Хараїм О.В. (в режимі відеоконференції), діючої в інтересах ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Рвачова Олексія Олександровича на постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 24 квітня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає у АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП,
Згідно з постановою суду, 03.02.2025 року о 23 год. 13 хв. на 513 км автомобільної дороги Н-08 Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volvo FH12» н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.9 «а» Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст.130 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
В апеляційній скарзі захисник Рвачов О.О. просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Свої вимоги мотивував тим, що постанову суду винесено без врахування усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Водночас апелянт зазначає, що ОСОБА_1 за викладених у протоколі обставин діяв в стані крайньої необхідності, адже він, будучи військовослужбовцем ЗСУ, виконував службові обов'язки та прямував до місця призначення за бойовим наказом.
Крім того, захисник вказуючи про необхідність застосування за аналогією закону положень ст.69 КК, просив змінити оскаржувану постанову судді в частині накладеного адміністративного стягнення та не призначати ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, адже він є військовослужбовцем ЗСУ та обіймає посаду командира відділення автомобільного взводу продовольства, речового та військово-технічного майна. Відсутність у ОСОБА_1 права керування транспортними засобами протягом одного року позбавить його можливості виконувати службові обов'язки.
До судового засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з'явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги його було повідомлено у відповідності до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 року за №28, через додаток «Viber». Згідно із ч.6 ст.294 КУпАП неявка ОСОБА_1 до суду не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за його відсутності в судовому засіданні.
Заслухавши захисника Хараїм О.В., діючу в інтересах ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні; перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконано вимоги ст.ст.280, 283 КУпАП, повно та всебічно розглянуто обставини справи, дотримано вимоги щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.
Рішення суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується відомостями, які зазначені у
- протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №227876 від 03.02.2025 року, відповідно до якого водій ОСОБА_1 у зазначений час керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння; підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, наявний;
- акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціального технічного приладу «Alcotest Drager 6820», в якому перелічено виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, зазначено позитивний результат з показником 1,94‰ алкоголю;
- роздруківці результатів приладу «Alcotest Drager 6820» серійний номер ARHE-0225, тест №2716, з яких вбачається, що водій ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного приладу, а результат тестування склав 1,94 ‰ алкоголю;
- долученим до матеріалів справи відеозаписом.
Вказані докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими у розумінні ст.251 КУпАП.
У зв'язку наведеним, у апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини дійсно мали місце.
Таким чином, всупереч протилежним доводам апеляційної скарги, відомості протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не є єдиним доказом у справі, оскільки судом першої інстанції враховано та надано правову оцінку за сукупністю усіх встановлених у даній справі обставин, з якими закон пов'язує можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх оформленні, не встановлено.
Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст.256 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС №1395 від 07.11.2015 року.
В ньому зазначено дату та місце його оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, суть вчиненого адміністративного правопорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про дії ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності, апеляційний суд виходить з наступного.
Аргументи захисника про вказані обставини вчинення адміністративного правопорушення водієм були предметом перевірки суду першої інстанції, який не встановив підстав для визнання дій ОСОБА_1 такими, що вчиненні в стані крайньої необхідності, як це передбачено нормами чинного КУпАП. З чим погоджується й апеляційний суд.
Так, відповідно до положень ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише за наявності наступних обставин (ознак): небезпеку не може бути усунуто іншим шляхом, окрім як заподіянням шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Заподіяна в стані крайньої необхідності шкода повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої не може бути виправдано станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від фактичних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинно бути покладено як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги захисника про наявність в діях ОСОБА_1 передбаченої ст.18 КУпАП обставини, що виключає адміністративну відповідальність, є неприйнятними та недоведеними.
Змістом наявного в матеріалах справи відеозапису об'єктивно зафіксовано, що на вимогу поліцейського ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу, водій з отриманими результатами із показником 1,94 ‰ алкоголю погодився. При цьому ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу про наявність жодних обставин крайньої необхідності уповноваженим особам не повідомляв.
Дослідивши та проаналізувавши сукупність зібраних доказів, в тому числі і зміст відеозапису, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання дій ОСОБА_1 такими, що були вчинені в стані крайньої необхідності у розумінні ст.18 КУпАП.
На переконання апеляційного суду, версія сторони захисту, що під час події від 03.02.2025 року водій ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності нічим не підтверджена.
Доказів того, що саме 03.02.2025 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння матеріали справи не містять. В апеляційній скарзі не йдеться про жодну небезпеку, що загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, яку ОСОБА_1 потрібно було усувати. Не йдеться в апеляційній скарзі й про те, що хтось інший, ніж ОСОБА_1 , який фактично не маючи законних підстав для свого увільнення, вживав алкогольні напої на службі під час виконання військового обов'язку, не мав змоги доправити останнього до місця призначення.
За таких обставин, позиція сторони захисту про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, не узгоджується з вимогами закону та не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з усуненням передбаченої ст.18 КУпАП небезпеки.
Враховуючи вищевикладене, такі доводи апелянта суд апеляційної інстанції розцінює як спрямований на ухилення від встановленої законом відповідальності спосіб захисту.
Що стосується застосування за аналогією закону положень ст.69 КК, на що посилався захисник у своїй апеляційній скарзі в обґрунтування вимоги змінити оскаржувану постанову судді в частині накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення та не призначати останньому стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст.2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що норми КК до сфери національного законодавства про адміністративні правопорушення у розумінні ст.2 КУпАП не віднесено, а тому під час розгляду справ про адміністративне правопорушення та їх апеляційного перегляду норми кримінального права застосуванню не підлягають.
Крім того, відповідно до наданих Запорізькому апеляційному суду роз'яснень згідно інформаційного листа Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду №109/0/158-24 від 23.02.2024 року висвітлено аналогічну позицію щодо застосування під час розгляду справ про адміністративне правопорушення як норм кримінального права, так і викладених у постановах Верховного Суду правових висновків щодо їх застосування.
Відтак, враховуючи обґрунтовану вище неможливість застосування норм кримінального права під час розгляду справ про адміністративне правопорушення та їх апеляційного перегляду, з огляду на те, що передбачене санкцією ч.1 ст.130 КУпАП адміністративне стягнення, як за своїм видом, так і розміром, є безальтернативним, суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом'якшення накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення з урахуванням підстав, на які посилався захисник.
Таким чином, у контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, доводи апеляційної скарги захисника про скасування судового рішення на зазначених у ній підставах.
Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанова прийнята судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи. Досліджені судом докази є належними і допустимими для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинене ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху узгоджується з вимогами ст.33 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Істотних порушень законодавства, що тягнуть скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника Рвачова Олексія Олександровича залишити без задоволення.
Постанову судді Запорізького районного суду Запорізької області від 24 квітня 2025 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.С. Гончар