Дата документу 23.06.2025 Справа№ 331/5241/24
Єдиний унікальний № 331/5241/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/587/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 307 КК України
23 червня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, українець, громадянин України, маючий середню спеціальну освіту, не працюючий, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирався.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за наступних обставин.
ОСОБА_7 , перебуваючи на програмі замісної підтримувальної терапії для наркозалежних, отримав 1 блістер з 10-ма таблетками препарату «Метадон-ЗН», який зберігав та вживав за місцем свого мешкання.
24 липня 2024 року, ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, направленим на незаконний збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено, у місця позбавлення волі, попередньо домовившись під час телефонної розмови з ОСОБА_10 , яка є співмешканкою останнього, про збут їй наркотичного засобу, з метою приховання від працівників пенітенціарної служби, подрібнив 4 таблетки «Метадон-ЗН», після чого, додавши до них води, змінив агрегатний стан останніх на рідину, яку за допомогою медичного шприца помістив до начиння двох хлібобулочних виробів, які поклав у передачу для ув'язненої ОСОБА_11 , яка утримується в одній камері ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» з ОСОБА_10
24 липня 2024 року, приблизно о 13.45 годині, ОСОБА_7 , знаходячись у приміщенні прийому передач ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перша Ливарна, буд. 36, будучи попередженим про персональну відповідальність за вміст передачі, заповнив заявку № 024518 на ім'я ув'язненої ОСОБА_11 та передав на ім'я останньої пакунок, в ході огляду якого працівниками ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» в двох хлібобулочних виробах, у начинні було виявлено порошок білого кольору.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/108-24/13938-НЗПРАП від 26.07.2024 р. у складі наданих чотирьох фрагментів хлібобулочних виробів з начинкою виявлено наркотичних засіб, обіг якого обмежено - метадон, маса якого склала 0,0152 грама в перерахунку на основу.
Таким чином, ОСОБА_7 збув наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», тобто в місця позбавлення волі.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не навів конкретних підстав для застосування положень ст. 75 КК України, не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та спосіб, а лише формально зазначив про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Крім того, суд послався на одні й ті самі обставини щодо одночасного застосування статей 69, 75 КК України, чим допущено подвійне врахування та оцінку зазначених обставин, що призвело до невиправданого пом'якшення покарання.
Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна, а в іншій частині вирок залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати, та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_7 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом'якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, визнав щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення за обставини, що пом'якшують покарання, встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання, врахував дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має постійне місце проживання, має на утриманні матір похилого віку, має хронічне захворювання, є пацієнтом програми замісної підтримувальної терапії для наркозалежних.
Також суд першої інстанції взяв до уваги об'єм обвинувачення, фактичні обставини справи, факт добровільного повідомлення співробітників слідчого ізолятора про наявність у передачі наркотичних засобів, відсутність корисливого мотиву.
Проте, суд першої інстанції, звільнивши ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, не в повній мірі врахував обставини кримінального провадження, цінність суспільних відносин, на які здійснено посягання, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, суспільну небезпеку та характер вчиненого протиправного посягання, що полягає у збуті наркотичних засобів, що у своїй сукупності свідчить про перевагу суспільного інтересу над принципом поваги до особистої свободи.
Зазначене свідчить про те, що покарання з випробуванням не досягне своєї мети, визначеної ст. 50 КК України, - виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і вказує на те, що підстави для застосування ст. 75 КК України відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції свого рішення в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.
Отже, звільнивши ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що вирок в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування з випробуванням підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Разом з тим, призначаючи ОСОБА_7 покарання, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на наступне.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.
У відповідності до ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнані дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, відсутність обставин, що обтяжують покарання, повне визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також дані про особу обвинуваченого, з огляду на що колегія суддів приходить до висновку, що ці обставини, а також інші дані про особу ОСОБА_7 , у своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та свідчать, що призначене йому покарання за ч. 2 ст. 307 КК України навіть у мінімальному розмірі, встановленому в санкції вказаної частини статті, буде явно недоцільним і несправедливим.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, буде обґрунтованим та таким, що ґрунтується на положеннях ст.ст. 50, 65 КК України та відповідатиме принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації покарання.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна, з його реальним відбуванням, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України та у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року у відношенні ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без конфіскації майна.
Строк відбування покарання рахувати з дня фактичного затримання засудженого.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4