Номер провадження: 11-кп/813/1873/25
Справа № 521/4165/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
захисників - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому виділені матеріали кримінального провадження №12024163470000222 від 25.03.2024року за апеляційними скаргами прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_9 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22.05.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.313, ч.3 ст.28, ч.2 ст.317, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.313, ч.3 ст.307 КК України,
встановив:
На розгляді Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та інших, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених передбачених ч.3 ст.313, ч.3 ст.28, ч.2 ст.317, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України.
Оскарженоюухвалою суду задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 у виді тримання під вартою, строком до 20.07.2025 року, без визначення розміру застави. А також частково задоволено клопотання прокурора щодо обвинуваченого ОСОБА_8 та останньому продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави та покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд послався на врахування даних про особи обвинувачених;тяжкість інкримінованих обвинуваченим злочинів; продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 та прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , або визначити розмір застави.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на необґрунтованість висновків суду про продовження існування ризиків, які прокурор у судовому засіданні не довів, а тільки послався на те, що існування ризиків було раніше встановлено судом. Захисник вважає, що суд мав підстави для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, з урахуванням наявності у останнього постійного місця проживання, міцних соціальних зв'язків.
Прокурор просить скасувати ухвалу місцевого суду в частині визначення розміру застави ОСОБА_8 та постановити нову, якою задовольнити його клопотання, та продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою, без визначення розміру застави. В іншій частині прокурор просить оскаржену ухвалу залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що місцевим судом не враховано вчинення обвинуваченим особливо тяжких кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів та не обґрунтовано рішення про визначення обвинуваченому розміру застави. Прокурор зазначає, що місцевий суд безпідставно послався на наявність у обвинуваченого малолітніх дітей та стан його здоров'я, оскільки останній не має дітей та не потребує ургентної допомоги поза межами слідчого ізолятору та за станом здоров'я може утримуватися під вартою в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор».
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Захисник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі порушувала питання про проведення розгляду за її участю та участю обвинуваченого, проте, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилась, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала. Обвинувачений ОСОБА_10 не заявляв клопотання про здійснення розгляду за його участю.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_10 .
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 ; захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; дослідивши виділені матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг та провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина 1 ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
На теперішній час у кримінальному провадженні №12024163470000222 мають бути здійсненні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема суд має безпосередньо допитати свідків, дослідити всі письмові докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_10 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні, в тому числі, умисних особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.313 КК України, відповідальність за який передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 9 до 12 років та від 5 до 12 років, з конфіскацією майна, відповідно. Тому, у разі визнання обвинувачених винуватим, до останніх не може бути застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, що свідчить про існування ризику переховування останніх від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
Аналізуючи характер та обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що у випадку не застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на початковій стадії судового розгляду, коли свідки ще не допитувались, обвинувачені матимуть реальну можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи.
Ризик, передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України також не виключається.
Крім того, на думку колегії суддів, не можна визнавати недоведеним існування ризиків, визначених п.п. 4, 5 ч.1 ст.177 КПК, оскільки згідно матеріалів провадження, обвинувачені здійснюючи інкриміновані їм дії вочевидь розуміли їх протиправність, що дає підстави припускати, що перебуваючи на свободі обвинувачені можуть перешкоджати кримінальному провадженню та продовжувати вчиняти нові злочини.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачені обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачені мають міцні соціальні зв'язки, не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , та дозволить під час судового розгляду запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК, які на теперішній час продовжують існувати.
За таких обставин, доводи сторони захисту щодо недоведеності існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу надається оцінка сукупності всіх обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Щодо нездатності більш м'яких запобіжних заходів запобігти існуючим ризикам, апеляційний суд зазначає таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є: а) особисте зобов'язання; б) особиста порука; в) застава; г) домашній арешт.
У п.62 рішення по справі «Боротюк проти України» (Khayredinov v. Ukraine) Європейський Суд з прав людини вказав, що у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
Домашній арешт та тримання під вартою є ізоляційними запобіжними заходами, проте рівень ізоляції особи за ними суттєво відрізняється з огляду на умови, пов'язані з позбавленням (обмеженням) волі підозрюваного, обвинуваченого. У цьому контексті домашній арешт є менш жорсткою формою ізоляції особи та, зокрема, не запобігає можливості вільного спілкування обвинуваченого як особисто, так і за допомогою засобів телекомунікації з іншими обвинуваченими та свідками, з метою схилити їх змінити свої показання в суді, для уникнення або мінімізації можливої кримінальної відповідальності за інкриміноване кримінальне правопорушення.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді домашнього арешту не зможе ефективно запобігти зазначеним ризикам.
Колегією суддів враховується те, що у обвинувачених є постійне місце проживання та стійкі соціальні зв'язки, однак такі обставини, з урахуванням суті обвинувачення, на переконання колегії суддів, не є беззаперечними стримуючими факторами порушення процесуальних обов'язків з боку обвинувачених у випадку застосування до них більш м'якого запобіжного заходу.
Враховуючи викладене, доводи захисника ОСОБА_9 про наявність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту або визначення розміру застави є необґрунтованими.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК.
Разом з цим, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції продовжуючи обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою безпідставно визначив розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу, не мотивувавши свого рішення належним чином, а також послався на характеризуючи дані щодо обвинуваченого, які не відповідають дійсності.
Так, ч.3 ст.183 КПК передбачає обов'язок слідчого судді або суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Поряд із цим, законодавцем встановлена низка випадків, які надають право слідчому судді або суду не визначати розмір застави.
Зокрема, згідно приписів п.5 ч.4 ст.183 КПК, слідчий суддя або суд мають право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визначивши обвинуваченому ОСОБА_8 заставу не врахував фактичні обставини даного кримінального провадження, зокрема той факт, що судовий розгляд перебуває на початковій стадії, а також положення ч.4 ст.183 КПК.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні низки епізодів особливо тяжких кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зокрема за ст.ст.307, 313 КК України. Тому, з урахуванням існуючих ризиків, тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та тяжкості можливого покарання, даних про його особу, колегія суддів вважає, що місцевий суд на початковій стадії судового розгляду не мав достатніх підстав для визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
При цьому, висновки місцевого суду щодо наявності підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у виді застави є необґрунтованими та не відповідають матеріалам судової справи.
Так, в обґрунтування можливості визначення обвинуваченому ОСОБА_8 застави, місцевий суд послався на наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, що не відповідає дійсності, оскільки обвинувачений спростував в апеляційному суді наявність у нього дітей.
Крім того, посилання місцевого суду на наявність у ОСОБА_8 тяжкого захворювання не підтверджується належними медичними документами.
Таким чином, слід констатувати, що місцевий суд не зазначив в ухвалі будь-яких переконливих мотивів, які б свідчили про те, що на даному етапі змінилися обставини, які дозволяли суду зробити висновок про зменшення ризиків, або змін в житті обвинуваченого, в тому числі стану його здоров'я, що унеможливлює його подальше перебування під вартою.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд вважає, що на даному початковому етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 та запобігатиме існуючим ризикам.
Місцевий суд наведеним вище обставинам належної оцінки не дав, чим допустив неповноту судового розгляду під час розгляду клопотання сторони обвинувачення про продовження застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 , а висновки суду в цій частині не відповідають матеріалам справи.
Статтею 410 КПК України встановлено, що неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Допущена місцевим судом неповнота судового розгляду перешкодила суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що відповідно до положень ст.ст. 407, 409, 410 КПК є підставою для скасування оскаржуваної ухвали в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу, якою в даному випадку необхідно залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , задовольнити апеляційну скаргу прокурора та продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Скасовуючи ухвалу суду та приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 без визначення застави, апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання щодо повернення внесеної за обвинуваченого застави відповідно до ухвали місцевого суду, оскільки сторона захисту не надала суду банківських документів, які підтверджують факт внесення застави, тому це питання може бути вирішене за клопотання сторони захисту судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 409, 410, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 травня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначенням розміру застави та обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави - скасувати в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою з визначенням розміру застави.
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою до 20 липня 2025 року, без визначення розміру застави в ДУ «Одеській слідчий ізолятор».
В іншій частині оскаржену ухвалу залишити без змін.
Обвинуваченого ОСОБА_8 взяти під варту в залі суду
Організацію виконання ухвали в частині доставки обвинуваченого ОСОБА_8 до ДУ «Одеській слідчий ізолятор» покласти на прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4