Номер провадження: 11-сс/813/1183/25
Справа № 522/7402/25 1-кс/522/3620/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 03.06.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12025163510000219 від 27.03.2025 року, щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Мерсін, громадянина Республіки Туреччина, турка за національністю, неодруженого, офіційно не працюючого, маючого одну малолітню дитину, без реєстрації місця проживання на території України, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України,
встановив:
СВ ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12025163510000219 від 27.03.2025 року за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, скоєного за наступних обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в період часу з 15.03.2015 року по 16 год. 05 хв. - 26.03.2025 року ОСОБА_9 тимчасово мешкав та перебував у приміщенні квартири АДРЕСА_2 .
Маючи намір на викрадення чужого майна та переслідуючи ціль незаконного збагачення з корисливих мотивів, ОСОБА_9 , вирішив вчинити крадіжку цінного майна, яке перебувало у квартирі АДРЕСА_2 , шляхом відкриття сейфу, який знаходився в одній із спальних кімнат вказаної квартири та за допомогою ключів до якого у останнього був вільний доступ.
З метою реалізації свого злочинного умислу, з корисливих мотивів, ОСОБА_9 , у невстановленому досудовому розслідуванні часу та місці, отримавши ключі від сейфу, який знаходився в одній із спальних кімнат вказаної квартири АДРЕСА_2 , 26.03.2025, в період часу з 15:14 по 16:05 год., знаходячись у приміщенні зазначеної квартири, переконавшись в тому, що в спальній кімнаті квартири нікого немає та його дії залишаються непомітними для сторонніх осіб, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді неправомірного заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, шляхом відкриття сейфу ключами, який знаходився у квартирі АДРЕСА_2 , звідки забрав цінне майно, що належить ОСОБА_10 , а саме з сейфу у спальній кімнаті викрав грошові кошти в сумі 180000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26.03.2025 року становило 7505082 гривень, та 3000 Євро, що за курсом НБУ станом на 26.03.2025 року становило 135416,7 гривень.
У подальшому, ОСОБА_9 з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденими коштами на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_10 матеріальний збиток в особливо великих розмірах на загальну суму 7640498,7 гривень.
08.04.2025 року ОСОБА_9 затриманий в порядку ст.615 КПК України.
09.04.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, вчинена в особливо великих розмірах.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 09.04.2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , погоджене прокурором Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 , та обрано підозрюваному ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеській слідчий ізолятор», строком до 06.06.2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 242240 грн. (двісті сорок дві тисячі двісті сорок гривень 00 коп.), з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України (справа №522/7402/25, провадження №1-кс/522/2489/25).
10.04.2025 року ОСОБА_9 звільнений з під-варти у зв'язку з внесенням застави.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 23.05.2025 року, у зв'язку із порушенням підозрюваним зобов'язань, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, задоволено клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_6 , звернено в дохід держави заставу, внесену на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області за підозрюваного ОСОБА_9 , відповідно до ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 09.04.2025 року, у розмірі 242240 грн, яку зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України. Крім того, змінено підозрюваному ОСОБА_9 запобіжний захід на тримання під вартою з визначенням застави у якості альтернативного запобіжного заходу у розмірі 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 7570000 (сім мільйонів п'ятсот сімдесят тисяч) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України (справа №522/7402/25, провадження №1-кс/522/3401/25).
Постановою керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_12 від 30.05.2024 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025163510000219 від 27.03.2025 року продовжено до трьох місяців, тобто до 09.07.2025 року.
02.06.2025 року старший слідчий СВ ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 , за погодженням із прокурором Приморської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 до трьох місяців, в межах строку досудового розслідування, а саме до 09.07.2025 року, із визначенням застави у розмірі 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 7570000 (сім мільйонів п?ятсот сімдесят тисяч) грн.
Клопотання мотивоване обґрунтованістю підозри та існуванням ризиків, визначених ст.177 КПК України, а саме підозрюваний може: переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Також слідчий посилається на те, що у кримінальному провадженні необхідно здійснити ряд слідчих процесуальних дій, які неможливо вчинити до закінчення попередньої ухвали слідчого судді про тримання підозрюваного під вартою.
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого та підозрюваному ОСОБА_9 продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Одеській слідчий ізолятор», строком на 37 (тридцять сім) днів, але в межах строку досудового розслідування, тобто до 09.07.2025 року включно. Також підозрюваному визначена застава у розмірі 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 7570000,00 (сім мільйонів п'ятсот сімдесят тисяч) гривень та покладено строком до 09.07.2025 року обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора в розумні строки; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; не відлучатися з міста Одеси без дозволу слідчого, прокурора або суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт, інші документи, що дають право на виїзд/в'їзд з України; утримуватись від спілкування з потерпілим ОСОБА_10 та свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Мотивуючи прийняте рішення слідчий суддя послався на продовження існування ризиків.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою частково задовольнити клопотання слідчого, продовжити підозрюваному ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 09.07.2025 року включно, та визначити заставу у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 242240 грн.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник посилається на недоведеність прокурором існування ризиків у кримінальному провадженні, неврахування даних про особу підозрюваного, а також визначення непомірного розміру застави.
Також захисник посилається на наступне:
-слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_9 є іноземцем, недостатньо володіє українською мовою, у зв'язку із чим він невірно зрозумів зміст покладених на нього обов'язків відповідно до ухвали слідчого судді від 09.04.2025 року, оскільки вважав, що має отримувати дозвіл від слідчого, прокурора та суду виключно для виїзду за межі України, а не за межі м. Одеси, тому виїхав у м. Київ;
-ОСОБА_9 є інструктором Національної академії безпеки України, бере активну участь у реалізації освітніх програм Академії, зокрема в проведенні тренувань із стресостійкості, а в період з 17.05.2025 року по 19.05.2025 року брав участь у курсах інструкторської підготовки, проведених Національною академією безпеки України;
-виїзд ОСОБА_9 до м. Києва також був обумовлений потребою відвідати малолітнього сина, який з 15.05.2025 року по 20.05.2025 року знаходився на амбулаторному лікуванні;
-з моменту внесення застави та звільнення з-під варти, та до 16.05.2025 року, підозрюваний не допускав порушень, покладених на нього обов'язків;
-слідчий суддя в ухвалі продублював мотивування ухвали слідчого судді від 23.05.2025 року, без зазначення належних підстав для продовження тримання під варто та визначення застави, яка у 8 разів перевищує встановлений ч.5 ст.182 КПК граничний розмір застави для особи, яка підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді не оскаржена.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності захисника ОСОБА_8 , який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду, в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд апеляційної скарги за його відсутністю.
Апеляційний розгляд також проведено за відсутності підозрюваного ОСОБА_9 , оскільки клопотання про розгляд апеляційної скарги в присутності підозрюваного не заявлялось.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали справи; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою.
З матеріалів судового провадження вбачається, що на стадії розгляду слідчим суддею питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , останній обґрунтовано підозрюється в скоєні злочину, передбаченого ч.5 ст.185 КК України.
Питання обґрунтованості підозри детально досліджувалось при обранні слідчим суддею запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного, в ході якого було встановлено, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для продовження відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
При цьому, апеляційний суд констатує, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість та обґрунтованість пред'явленої на даній стадії досудового розслідування ОСОБА_9 підозри, яка була пред'явлена у відповідності до вимог Глави 22 Кримінального процесуального закону України, необхідність завершення досудового розслідування, а також існування ризиків, а саме те, що: підозрюваний, перебуваючи на свободі, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у разі доведеності його вини у вчиненні особливо тяжкого злочину, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду; здійснити незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню шляхом не виконання обов'язків, покладених на нього як на підозрюваного у кримінальному провадженні; виправдовує необхідність продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_9 та дає апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість оскарженої ухвали слідчого судді.
Доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі, апеляційний суд визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Підставою застосування та продовження застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується та продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати її до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Питання щодо існування ризику переховування підозрюваного ОСОБА_9 детально досліджувалось при обранні відносно останнього запобіжного заходу, а тому з урахуванням обставин інкримінованого злочину, тяжкості можливого покарання та особи підозрюваного, станом на даний час ризик переховування підозрюваного, на думку апеляційного суду, не знизився та продовжує існувати.
Обставини даного кримінального провадження, дані про особу підозрюваного, на думку колегії суддів, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_9 , який на теперішній час підозрюється у скоєні особливо тяжкого злочину, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, останній зможе здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним та він продовжує існувати.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, - впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу підозрюваного ОСОБА_9 на свідків, оскільки їх покази, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, або можливо виникне необхідність в їх додатковому допиті, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, а перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Оцінюючи ризик можливого перешкоджання кримінальному провадженню шляхом не виконання обов'язків, покладених на підозрюваного у кримінальному провадженні, колегія суддів враховує, що 10.04.2025 року ОСОБА_9 був звільнений з під-варти у зв'язку з внесенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Однак, підозрюваний ОСОБА_9 порушив покладні на нього процесуальні обов'язки, у зв'язку із чим ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 23.05.2025 року за клопотанням прокурора заставу внесену на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області за підозрюваного ОСОБА_9 , відповідно до ухвали слідчого судді від 09.04.2025 року, у розмірі 242240 грн, яку зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, було звернено в дохід держави та змінено підозрюваному ОСОБА_9 запобіжний захід на тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 7570000 (сім мільйонів п'ятсот сімдесят тисяч) грн.
При цьому, відповідно до ухвали слідчого судді від 23.05.2025 року, підозрюваний ОСОБА_9 порушив передбачені ч.5 ст.194 КПК України обов'зки, покладені на нього ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 09.04.2025 року, а саме 16.05.2025 року покинув м. Одесу без дозволу слідчого, прокурора, суду, та 16.05.2025 року у м. Києві відносно останнього працівниками Державної міграційної служби України був складений протокол за ст.203 КУпАП про порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України, що підтверджується листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 20.05.2025 року №8010.8.1-23671/80.2-25, наданим у якості відповіді на запит слідчого.
Про причину своєї поїздки до м.Києва підозрюваний ОСОБА_9 прокурора, слідчого або слідчого суддю не повідомив. Офіційних викликів до м. Київ зі сторони органів НПУ або інших державних органів не було, що підтверджується відповіддю за запит зі слідчого відділу Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві, де зазначено, що в період з 08.04.2025 року по 16.05.2025 року, ОСОБА_9 , який має статус потерпілого у кримінальному проваджені №12025100010000993 від 13.03.2025 року, офіційно - шляхом вручення повістки або в телефонному режимі для проведення слідчих дій в рамках зазначеного кримінального провадження не викликався.
Слідчим суддею також встановлено, що за місцем проживання, тобто за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_9 був відсутній з 16.05.2025 року.
Слідчим надавалось доручення оперативному підрозділу в порядку ст.40 КПК щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_9 та забезпечення явки останнього до ВП №5 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області, проте виконати вказані завдання не надалось можливим, оскільки місцезнаходження підозрюваного було не встановлено.
Таким чином, слід констатувати, що в даному кримінальному провадженні підозрюваний ОСОБА_9 порушив покладені на нього ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 09.04.2025 року обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, що стало наслідком зверенення внесеної застави в дохід держави, зміни запобіжного заходу на тримання під вартою із визначенням застави у більшому розмірі (2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).
Вказані обставини свідчать про те, що підозрюваний ОСОБА_9 , перебуваючи не під вартою порушив покладені на нього обов'язки, що в подальшому не виключає вчиненню ним інших дій щодо перешкоджання кримінальному провадженню шляхом не виконання обов'язків, покладених на нього як на підозрюваного у кримінальному провадженні, у разі обрання йому більш м'якого виду запобіжного заходу, а також можливих спроб ухилитися від органу досудового розслідування.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_9 , слідчий суддя на законних підставах застосував заставу у розмірі 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 7570000 (сім мільйонів п'ятсот сімдесят тисяч гривень 00 коп.) грн., яка була раніше визначена ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 23.05.2025 року.
Слідчим суддею врахований майновий стан підозрюваного ОСОБА_9 , який має джерело доходу від ТОВ «ІНТЕРКОРЕКТ ВУД» та ТОВ «Фалько 33».
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, процесуальним законом визначено, що до особи, яка підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави вищій, ніж у зазначених межах, у виключних випадках.
На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також зауважити на виключності такого випадку.
У даному кримінальному провадженні виключність випадку полягає в тому, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчинені особливо тяжкого злочину проти власності, вчиненого в особливо великих розмірах.
Визначена ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 09.04.2025 року застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн., яка була застосована, виявилася недостатньою, та не забезпечила належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_9 у кримінальному провадженні.
Позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 року, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного/обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, слід констатувати, що положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Також колегія суддів звертає увагу, що Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та предмет кримінального правопорушення (справа «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 року).
Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні, з урахуванням даних про особу підозрюваного, правової кваліфікації злочину, що інкримінується підозрюваному та конкретних обставин справи, зокрема недостатність забезпечення належної процесуальної поведінки останнього раніше визначеним розміром застави, слідчий суддя на законних підставах визначив заставу у виключному розмірі.
Оцінюючи доводи сторони захисту щодо непомірності розміру застави, зауважує, що застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч.2 ст.182 КПК.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, суми викрадених грошових коштів, та висунутої підозри у скоєнні особливо тяжкого злочину, а також особи підозрюваного, визначений розмір застави, на даній стадії кримінального провадження, є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_9 є іноземцем, недостатньо володіє українською мовою, у зв?язку із чим, невірно зрозумів зміст покладених на нього обов?язків, згідно ухвали слідчого судді від 09.04.2025 року, оскільки він вважав, що має отримувати дозвіл від слідчого, прокурора та суду виключно для виїзду за межі України, а не за межі м.Одеси, тому без дозволу поїхав у м. Київ, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки відповідно до ухвали від 09.04.2025 року вбачається, що розгляд клопотання слідчого у суді здійснювався за участю перекладача ОСОБА_18 , якою відповідно здійснювався переклад процесу, та ОСОБА_9 був обізнаний із покладеними на нього процесуальними обов'язками у кримінальному провадженні.
Доводи захисника стосовно того, що ОСОБА_9 є інструктором Національної академії безпеки України, бере активну участь у реалізації освітніх програм Академії, зокрема у проведенні тренувань із стресостійкості, а в період з 17.05.2025 року по 19.05.2025 року брав участь у курсах інструкторської підготовки, проведених Національною академією безпеки України; а також те, що виїзд ОСОБА_9 до м. Києва також був обумовлений потребою відвідати малолітнього сина, який з 15.05.2025 року по 20.05.2025 року знаходився на амбулаторному лікуванні; колегія суддів визнає такими, що не підтверджені доказами, та не спростовують необхідності виконання ОСОБА_9 покладених на нього як на підозрюваного процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, колегія суддів вважає, що надані органом досудового розслідування до клопотання про продовження строку запобіжного заходу докази, в своїй сукупності, на даній стадії досудового розслідування, вказують на обґрунтованість висунутої ОСОБА_9 підозри у вчиненні інкримінованих йому дій та продовження існування раніше встановлених ризиків, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги захисника про незаконність ухвали слідчого судді про продовження строку тримання підозрюваного під вартою, суд визнає безпідставними.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 03.06.2025 року, якою підозрюваному ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12025163510000219 від 27.03.2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4