Номер провадження: 22-ц/813/1521/25
Справа № 1519/2-5339/11
Головуючий у першій інстанції Буран О.М.
Доповідач Лозко Ю. П.
06.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року
у справі за поданням державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,
встановив:
У березні 2016 року головний державний виконавець Виговський Ю.Д. звернувся до суду із вказаним вище поданням, у якому просив встановити тимчасове обмеження у праві виїзду боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без вилучення паспортного документа - до виконання зобов'язання за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі №1519/5339/11 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі - філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 2 928 499,19 грн.
Вказане подання обґрунтовано такими обставинами.
На виконанні у приватного виконавця перебуває виконавчий лист №2/1519/5339/11, 02.10.2012 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі - філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 2 928 499,19 грн, за яким 01.10.2015 року державним виконавцем Виговським Ю.Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно відомостей ПФУ боржниця ОСОБА_1 не працює, пенсію не отримує, згідно відомостей Державної податкової служби України боржниця ОСОБА_1 на податковому обліку не перебуває, згідно повідомлення УДАІ ГУМВС України в Одеській області транспортні засоби за боржницею не зареєстровані, згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нерухомого майна на праві приватної власності за боржницею ОСОБА_1 не зареєстровано.
Також державним виконавцем, разом з представником стягувача, здійснено вихід за місцем проживання боржниці ОСОБА_1 18.01.2016 року та 10.02.2016 року, але двері квартири ніхто не відчинив, про що складено відповідні акти, на виклики, залишені у дверях квартири, ніхто не з'явився.
Отже, ураховуючи значний термін невиконання боржницею ОСОБА_1 зобов'язань та вимог державного виконавця, є достатні підстави вважати, що боржниця ухиляється від виконання рішення суду, а отже застосування до останньої обмежень ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження».
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року задоволено подання головного державного виконавця Виговського Ю.Д., погоджене начальником Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шуляченко М.Б. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 . Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документу, до виконання зобов'язань по виконанню виконавчого листа №2/1519/5339/11 від 02 жовтня 2012 року про стягнення з боржника, ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі - філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості у загальному розмірі 2928499,19 грн.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року , як незаконну та необґрунтовану, посилаючись на те, що висновок суду про задоволення вказаного вище подання державного виконавця з підстав наведених в оскаржуваному судовому рішенні є помилковим, оскільки у цій справі останнім не доведено існування умов для застосування відносно неї, як боржниці обмеження у праві виїзду за межі України, що визначені ст.441 ЦПК України та нормами ЗУ «Про виконавче провадження».
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк», заперечуючи проти її задоволення зазначає, що оскаржувана ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року є законною та обґрунтованою, постановлена із урахуванням обставин щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси 23.07.2012 року. Стягувач зауважив, що ОСОБА_1 у 2012-2014 роках займалась підприємницькою діяльністю та отримувала дохід, відомості про який свідомо не подала державному виконавцю, а також повідомив, що наразі виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду перебуває у провадження приватного виконавця Колечка Д.М. (ВП №62817067).
У відповіді на відзив АТ «Ощадбанк» Башуцька Р.М., заперечуючи проти доводів стягувача АТ «Ощадбанк» зазначила, що не здійснює підприємницьку діяльності з 2009 року, крім того була позбавлена можливості надати держаному виконавцю будь-які відомості, у зв'язку з необізнаністю ухвалення рішення Малиновського районного суду м. Одеси 23.07.2012 року та про відкриття відповідного виконавчого провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Колечко Д.М., від імені якого діє адвокат Зауліна О.Г., зазначив, що невжиття боржником будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти є пасивними діями із ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням. Також спростовує твердження скаржниці про власну необізнаність про ухвалення рішення суду у цій справі та перебування його на примусовому виконанні факт ознайомлення 29.05.2024 року представника скаржниці із матеріалами справи, які містили, як інформацію про ухвалення рішення Малиновського районного суду м. Одеси 23.07.2012 року, так і про перебування його на примусовому виконанні у приватного виконавця Колечка Д.М.
Під час апеляційного перегляду справи залучено приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М., як заінтересовану особу у справі.
Представник скаржниці ОСОБА_1 - адвокат Кудрявцева М.Ю. підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги. Представник АТ «Ощадбанк» - адвокат Поплавська О.В. та представник приватного виконавця Колечка Д.М. - адвокат Зауліна О.Г. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність оскаржуваного судового рішення та необґрунтованість доводів скаржниці, просили залишити ухвалу суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає.
Задовольняючи вимоги подання державного виконавця про обмеження боржниці ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання покладених на неї судовим рішенням зобов'язань перед стягувачем АТ «Ощадбанк» суд виходив з того, що боржниця ухиляється від виконання своїх зобов'язань за рішенням суду про що свідчить відсутність з її боку дій, направлених на виконання рішення суду та невиконання вимог приватного виконавця, за умови виклику державним виконавцем Башуцької Р.М. до відділу державної виконавчої служби.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, в провадженні державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Виговського Ю.Д. перебувало виконавче провадження №49166796 з виконання виконавчого листа №2/1519/5339/11, виданого 02.10.2012 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі - філії Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 2 928 499,19 грн.
01.10.2015 року виконавцем, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.108).
06.10.2015 року державний виконавець звернувся із запитом до Начальника центру №1 надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів, з обслуговування м. Одеси підпорядкованого УДАІГУМВСУ про надання інформації щодо зареєстрованих за боржницею ОСОБА_1 транспортних засобів (а.с.111).
Згідно відповіді на запит №14577664 від 29.10.2015 року №1013397571 від 29.10.2015 року у Пенсійного фонду України відсутня інформація про боржницю ОСОБА_1 , як про особу, що працює за трудовим та цивільно-правовим договором та її останнє місце роботи (а.с.113).
Згідно відповіді на запит №14577648 від 29.10.2015 року №1013385046 від 29.10.2015 року у Пенсійного фонду України відсутня інформація про боржницю ОСОБА_1 , як про особу, що працює отримує пенсію (а.с.114).
Згідно відповіді на запит №14577493 від 29.10.2015 року №1013426385 від 30.10.2015 року боржниця ОСОБА_1 не перебуває на обліку в органах ДПС (а.с.112).
Згідно відповіді на запит №14577507 від 29.10.2015 року №1013424145 від 30.10.2015 року у Державної податкової служби України відсутня інформація пр. джерела доходу боржниці ОСОБА_1 (а.с.115).
З акту державного виконавця від 09.02.2016 року убачається, що державним виконавцем Виговським Ю.Д. при примусовому виконанні виконавчого документа, виданого 02.10.2012 року за №2/1516/5339/11 здійснено вихід за адресою АДРЕСА_1 та було встановлено, що боржниця за вказаною адресою не мешкає, майно відсутнє, місцезнаходження боржника не встановлено. (а.с.117).
З акту державного виконавця від 18.01.2016 року вбачаться, що державним виконавцем ОСОБА_2 здійснено вихід за адресою, вказаною у виконавчому документів та було встановлено відсутність боржника за вказаною адресою, мешканцям будинку про боржника не відомо, залишено виклик до відділу у двері (а.с.116).
За статті 129 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст. 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" ("Горнсбі проти Греції").
Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату цього боргу і становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: "Агрокомплекс проти України", "Іванов проти України").
Водночас, свобода пересування особи гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч. 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч. 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв'язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.
При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі "Напияло проти Хорватії" п. п. 78-82).
Стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.
Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ у редакції від 10 грудня 2015 року встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Вирішення судами питання про тимчасове обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК України, яка діяла на момент вчинення процесуальної дії, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", а також п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України". Це питання вирішується у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, а також рішенням іншого органу (посадової особи), яке перебуває на виконанні органів Державної виконавчої служби (далі - ДВС).
Подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, з яким звертається до суду державний виконавець, відповідно до вимог ч. 1 ст. 377-1 ЦПК має погоджуватися з начальником відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (суб'єкт подання).
До подання державного виконавця додаються належним чином завірені копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інші документи виконавчого провадження які, на думку державного виконавця, підтверджують ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, відомості про характер та розмір невиконаних зобов'язань боржником, тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України суд зобов'язаний негайно розглянути подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів має визначатися судом і відноситься до його дискреційних повноважень.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків.
За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на день звернення виконавця до суду із поданням, виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу.
Стосовно зазначення судом в оскаржуваній ухвалі про обізнаність боржника про рішення суду, колегія суддів зауважує про таке.
Частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на день звернення виконавця до суду із поданням, передбачено, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положенням п.п. 1,3, 4-7, 11, 18, 20 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на день звернення виконавця до суду із поданням, передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи Національної поліції; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України, чинного на день постановлення оскаржуваної ухвали суду, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до чч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, чинного на день постановлення оскаржуваної ухвали суду, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
За ч. 3 ст. 10 ЦПК України, чинного на день постановлення оскаржуваної ухвали суду, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України, чинного на день постановлення оскаржуваної ухвали судуСуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Так, у порушення вимог ст.ст. 57-59 ЦПК України, чинного на день постановлення оскаржуваної ухвали суду, виконавцем до відповідного подання не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо ухвалення боржниці ОСОБА_1 від виконання рішення суду .
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обізнаності боржниці ОСОБА_1 про відкриття 01.10.2015 року виконавчого провадження №49166796, так попри протилежний висновок суду першої інстанції, виконавцем не надано жодного доказу направлення ОСОБА_1 викликів до відділу державної виконавчої чи повідомлень про відкриття відповідного виконавчого провадження.
Не може залишитися поза увагою апеляційного суду і те, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на день звернення виконавця до суду із поданням, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Однак, з матеріалів справ убачається, що виконавець за час перебування на виконанні виконавчого листа №2/1519/5339/11, виданого 02.10.2012 року Малиновським районним судом м. Одеси здійснив вихід виходив за адресою проживання боржника, вказаною у виконавчому документі лише однин раз.
При цьому, колегія суддів зауважує про неналежність, у розумінні ст. 58 ЦПК України, чинного на день постановлення оскаржуваної ухвали суду, зміст якої відповідає змісту ст. 77 чинного ЦПК України, наданого державним виконавцем Акту від 18.01.2016 року, як доказу, вчинення передбачених статтею 11 Закону № 606-XIV дій, оскільки такий не містить ані адреси за якою здійснювався вихід, ані інформації про виконавче провадження в межах якого вчинялась відповідна дія.
При цьому, колегія суддів зауважує, що попри посилання державного виконавця на відсутність реєстрації за боржницею ОСОБА_1 права власності на транспортні засоби, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаної обставини. Дійсно 06.10.2015 року державним виконавцем направлявся відповідний запит до Начальника центру №1 надання послуг, пов'язаних з використанням транспортних засобів, з обслуговування м. Одеси підпорядкованого УДАІГУМВСУ, проте відповіді на такий до направленого до суду подання, державний виконавець не долучив.
Аналізуючи положення статті 377-1 ЦПК України, яка діяла на момент вчинення процесуальної дії, у взаємозв'язку з положеннями статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на день звернення виконавця до суду із поданням, слід дійти висновку, що підставою для встановлення особі тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є встановлення судом, який розглядає подання державного виконавця, факту умисного ухилення боржника від виконання своїх майнових зобов'язань перед стягувачем. Тобто, якщо боржник, який має можливість, свідомо ухиляється від покладеного на нього судом обов'язку.
Водночас, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження умисного ухилення боржниці ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у розумінні наведених вище норм.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що обмеження боржниці ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина є передчасним.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про задоволення подання державного виконавця Виговського Ю.Д. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа; стягувач АТ «Ощадбанк» з вказаних вище підстав.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 п.п.1,3,4 ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні подання державного виконавця Виговського Ю.Д. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа; стягувач АТ «Ощадбанк».
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні подання головного державного виконавця Виговського Ю.Д. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі ОСОБА_1 без вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 09 травня 2025 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова