Єдиний унікальний №314/1199/25 Головуючий в 1 інст. Кононенко І.О.
Провадження №33/807/713/25 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
20 червня 2025 року місто Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Жунку Д.С. на постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 квітня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, стягнуто судовий збір,-
Відповідно до оскаржуваної постанови суддя суду першої інстанції встановив, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №257311 складеним 26 лютого 2025 року, ОСОБА_1 , 26 лютого 2025 року о 21 годині 48 хвилин, на автошляху Харків-Сімферополь 263 км, керував автомобілем GREAT WALL без посвідчення водія відповідної категорії, повторно протягом року, що підтверджено постановою про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА №3110222 від 22 вересня 2024 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП.
Даними діями порушено вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції адвокат Жунку Д.С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що судом не дотримано вимоги процесуальних норм КУпАП, оскільки розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення про дату та місце розгляду справи ОСОБА_1 , що потягло за собою незаконне притягнення останнього до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 126 КУпАП. Вказав, що судом надсилались повістки ОСОБА_1 на адресу, яка не відноситься до його місця проживання АДРЕСА_1 , тоді як дійсна адреса проживання є: АДРЕСА_2 , що відображено в протоколі про адміністративне правопорушення.
Посилаючись на положення ст. 18 КУпАП зазначив, що ОСОБА_1 керував автомобілем за обставин, викладених в протоколі, в стані крайньої необхідності, оскільки здійснював керування транспортним засобом, виконуючи бойове завдання за розпорядженням командира військової частини. Отже вважає, що враховуючи викладені обставини провадження в справі за ч. 5 ст. 126 КУпАП підлягає закриттю у зв'язку з наявністю крайньої необхідністю в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Стверджує, що працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушенням ОСОБА_1 положень ПДР України, які б відповідно до ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» давали право поліцейським здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього, через що всі наступні вимоги працівників поліції, ОСОБА_1 не був зобов'язаний виконувати.
Просить скасувати постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 квітня 2025 року відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП, провадження в справі закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із вчиненням дії особи в стані крайньої необхідності.
Окрім вимог щодо скасування постанови суду, просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на поважність причини його пропуску.
В обґрунтування своїх доводів зазначив, що ОСОБА_1 судових повісток не отримував, внаслідок чого участі в розгляді справи не приймав. Копію оскаржуваної постанови не отримував, про існування оскаржуваного рішення дізнався - 6 травня 2025 року з ЄДРСР, з повним текстом постанови та матеріалами справи, ознайомився лише 8 травня 2025 року.
Отже вважає, що строк на апеляційне оскарження постанови судді суду першої інстанції, пропущений з поважних причин.
Дослідивши матеріали справи, доводи апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду, суддя апеляційного суду приходить до наступного висновку.
У відповідності до вимог ст. 294 КУпАП апеляційну скаргу на постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.
Враховуючи, що матеріали справи не містять даних, які б спростовували викладені в клопотанні доводи, суддя апеляційного суду вважає за можливе визнати причину пропуску строку поважною та поновити апелянту строк апеляційного оскарження постанови судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 квітня 2025 року.
Враховуючи належне повідомлення захисника ОСОБА_1 - адвоката Жунку Д.С. про час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції, наявність від нього заяви про розгляд справи за його відсутністю, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який зазначив про можливість розгляду справи без участі адвоката Жунку Д.С., суддя апеляційного суду вважає за можливе розглянути справу за відсутністю останнього, що не суперечить положенням ч. 6 ст. 294 КУпАП України.
У судовому засіданні апеляційного суду Савєльєв Д.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Суддя апеляційного суду, згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду змінити.
Так, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що вина ОСОБА_1 за наведених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №257311 від 26 лютого 2025 р. та встановлених судом доведеними обставин, підтверджується постановою про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №3110222 від 22 вересня 2024 року за ч. 2 ст. 126 КУпАП, відеозаписом.
Так, за даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №257311 від 26 лютого 2025 року ОСОБА_1 інкримінується те, що він 26 лютого 2025 року о 21 годині 48 хвилин, на автошляху Харків-Сімферополь 263 км, керував автомобілем GREAT WALL без посвідчення водія відповідної категорії, повторно протягом року, що підтверджено постановою про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА №3110222 від 22 вересня 2024 року за ч.2 ст. 126 КУпАП, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП.
Даними діями порушено вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху.
З постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3110222 від 22 вересня 2024 року, яка завірена належним чином вбачається, що до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень за скоєння правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, що мало місце 22 вересня 2024 року о 19-49 год. (а.с. 6);
Відповідно до довідки інспектора відділу адміністративної практики управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, згідно бази даних «Інформаційний портал Національної поліції України» - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія не отримував (а.с. 5);
Дослідженим апеляційним судом відеозаписом події, зафіксовано керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинку, підтвердження водієм відсутності у нього посвідчення водія та притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у зв'язку із відсутністю посвідчення водія.
Отже наведені докази свідчать про відсутність у ОСОБА_1 права на керування транспортним засобом.
Пунктом 2.1 а) Правил дорожнього руху передбачено, що водій транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною 5 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність у виді накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Згідно з п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від № 18 від 19.12.2008 р.) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 121, ч.4 ст. 122, ст. 122-2, ч.3 ст. 123, статтями 124 і 130 КУпАП. Можливості накладати на винну особу таке стягнення як додаткове цей Кодекс не надає. Суди не вправі застосовувати його й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Суд першої інстанції, наклавши на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, проігнорував викладену у зазначеній вище Постанові позицію.
Беручи до уваги, що матеріали справи містять відомості про те, що - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія не отримував, накладене на нього додаткове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами підлягає виключенню.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 26 лютого 2025 року діяв у стані крайньої необхідності, оскільки є військовослужбовцем, не спростовують порушення останнім вимог п. 2.1а ПДР України за наявності у справі вищевказаних доказів, які повністю підтверджують обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Згідно зі статтею 18 КУпАП крайня необхідність - це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов'язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління; 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами; 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Лише за наявності усіх трьох наведених вище умов особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 цього Кодексу, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю.
Доказів того, що саме 26 лютого 2025 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 керувати транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, матеріали справи не містять та стороною захисту не надано. Як і не містять матеріали справи доказів про жодну небезпеку, яку ОСОБА_1 потрібно було усувати. Не містіть і доказів заподіяння ОСОБА_1 якоїсь шкоди, в наслідок усунення ним такої небезпеки.
Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях.
Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Правопорушення, вчинене ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, зважаючи на конкретні обставини справи, а тому зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчинення дій особою в стані крайньої необхідності.
Отже, суддя апеляційного суду вважає, що докази наявні в матеріалах справи не надають законних підстав для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, оскільки його протиправні дії не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи, у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апелянта щодо розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, призначеної на 17 квітня 2024 року за адресами його проживання, що вказана протоколі.
Апеляційним судом права, передбачені ст. 268 КУпАП були поновленні ОСОБА_1 шляхом виклику останнього та його адвоката до суду апеляційної інстанції. Реалізація зазначених прав пов'язана виключно із волевиявленням особи, і останній реалізував їх при апеляційному розгляді.
Порушень закону, що тягнуть скасування постанови суду, як про це просив апелянт у своїй апеляційній скарзі, при апеляційному розгляді справи не встановлено.
За наведених вище обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - зміні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,-
Поновити адвокату Жунку Дмитру Сергійовичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 квітня 2025 року.
Апеляційну скаргу адвоката Жунку Дмитра Сергійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 квітня 2025 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, змінити.
Виключити із постанови Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 квітня 2025 року, рішення про позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами строком на п'ять років.
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною, й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 314/1199/25