Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/2898/25
26.06.2025 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді ОСОБА_1 , секретар судового засідання - ОСОБА_2 , за участі прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника - адвоката ОСОБА_5 , перекладача - ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
Прокурором подано до суду клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Подане прокурором клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_4 діючи умисно, достовірно знаючи, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (із змінами якими, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб), у зв'язку з чим в Україні діють обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, здійснив сприяння в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, шляхом надання порад, вказівок, вчиненому щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, при викладених нижче обставинах.
Так, ОСОБА_4 , 14 березня 2024 року о 15:00 год. перебуваючи в селі Тисобикень, Берегівського району, Закарпатської області, на прохання свого сина ОСОБА_7 , погодився сприяти в незаконному переправленні двох осіб: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , через державний кордон України, а саме розмістити вказаних осіб призовного віку у своєму будинку по АДРЕСА_1 , та сприяти в подальшому їх перетину державного кордону України, шляхом супроводу по пересічній місцевості, поза пунктом пропуску.
Далі, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , близько 21 години 00 хвилин 15 березня 2024 року прибули в с. Тисобикень, Берегівського району на невстановленому досудовим розслідуванням автомобілі, де зупинилися на головній дорозі при в'їзді до ромського поселення, і в цей час їх зустрів ОСОБА_7 , який направився разом з останніми до помешкання його батька ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , для тимчасового переховування.
В подальшому, 16 березня 2024 року о 05 годині 00 хвилин ОСОБА_4 за попередньою змовою з сином ОСОБА_7 виконання злочинного задуму щодо безперешкодного переправлення
Після цього, 16 березня 2024 року о 07 годині 00 хвилин ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_7 та двома особаї призовного віку: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 прибули в поле на околиці смт. Вилок, Берегівського району, де ОСОБА_4 усвідомлюючи караність своїх дій, діючи на виконання злочинної задуму щодо безперешкодного переправлення осіб призовного віку черв державний кордон України, та з метою не бути викритим працівникам прикордонної служби, діючи за вказівкою свого сина ОСОБА_7 , який залишився на околиці смт. Вилок, Берегівського район почав рух по раніше підготовленому останнім маршруту, з метою уникненню прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, по пересічнії місцевості разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які рухалися за ОСОБА_4 один за одним.
Однак, цього ж дня 16 березня 2024 року близько 07 години 10 хвилин, на відстані біля 100 метрів від 70 прикордонного знаку Державного кордон України прикордонним нарядом було виявлено ОСОБА_4 , та осіб, супровід яких він здійснював - ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , яких затримано військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Таким чином, ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, тобто у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України шляхом надання порад, вказівок, вчинене щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, є необхідність у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 з метою забезпечення подальшого виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання його спробам переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інші кримінальні правопорушення.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких, санкція за вчинення якого, згідно ч.2 ст.332 КК України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, таким чином, існують ризики того, що ОСОБА_11 , не маючи міцних соціальних зв'язків, усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує, не буде виконувати покладені на нього обов'язки, може переховуватися від органів досудового розслідування, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Також ОСОБА_11 може впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою зміни їх показань на його користь. Це створює загрозу тиску на вказаних осіб.
Крім того, ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того, є ризик, що обвинувачений ОСОБА_4 може й надалі продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення, так як вказане правопорушення ОСОБА_4 вчинив під час розгляду Виноградівським районним судом обвинувального акту щодо нього за ч.2 ст.286-1 КК України у кримінальному провадженні №12022071080000074 від 13.02.2022.
Враховуючи зазначене, є підстави вважати, що особисте зобов'язання, особиста порука підозрюваного, домашній арешт будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання вказаним ризикам порівняно із триманням під вартою, а не обрання такого виду запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, що в подальшому може призвести до не виконання завдань кримінального судочинства.
У зв'язку з цим просить продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Прокурор подане клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підтримав з підстав, викладених у поданому клопотанні.
Захисник щодо клопотання заперечила та зазначила, що доводи, викладені в ньому належними доказами не підтверджено. Такі є виключно припущеннями. Обвинувачений має на утриманні малолітніх дітей, є багатодітним батьком, а відтак має тісні сімейні відносини. З врахуванням особи обвинуваченого вважає за достанє визначити як запобіжний захід домашній арешт у нічний час.
Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані сторонами докази, з'ясувавши обставини, які мають значення для вирішення вказаних клопотань, суд прийшов до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення (ч.3 ст.331 КПК України).
Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Запобіжні заходи застосовуються за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії викладені вище.
Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім наявності ризиків, зазначених у статті 177, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, розмір майнової шкоди, майновий стан, наявність родини та утриманців, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.
Вирішуючи питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого суд враховує не тільки положення, передбачені в КПК України, а й вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Аналізуючи доцільність подальшого застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями 177 КПК України, що стали підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися.
Суд констатує, що розгляд кримінального провадження триває. Однак з врахуванням обставин справи, тяжкості висунутих обвинувачень, ризики, наведені у клопотанні прокурора є обгрунтованими, що у свою чергу не дає підстав суду для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182).
Зокрема, судом враховується те, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
До уваги приймається практика Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 51 у справі «Летелье проти Франції» (рішення від 26. 06. 1991) про те, що «суд визнає, що особлива тяжкість деяких правопорушень може визвати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять виправдане попереднє утримання в крайньому разі на протязі певного часу. При виключних обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, в крайньому разі в такій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку в наслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна рахувати виправданим, тільки, якщо маються підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно знаходиться під загрозою».
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При цьому, суд звертає увагу на те, що такі об'єктивні дані не повинні бути достатніми для засудження особи, апріорі, останні повинні лише об'єктивно зв'язувати певну особу з певним злочином для можливості застосування заходу забезпечення кримінального провадження при наявності реальних ризиків, а у разі ж не доведеності вини особи за наслідками судового розгляду, останній може бути виправданий судом, у тому числі, з урахуванням положень Конституції України.
Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, яке інкримінуються, тяжкістю покарання, яке загрожує згідно санкції статті, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості обвинуваченню, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого до двох місяців.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості пред'явленого обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу.
Застосовуючи такий вид запобіжного заходу, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом було обрано обвинуваченому запобіжний захід у виді взяття під варту, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились, що унеможливлює застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, в обвинуваченого наявна можливість сплатити визначену попередньою ухвалою заставу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314-316 КПК України, -
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів починаючи з 26.06.2025 року по 24.08.2025 року (включно) з можливістю внесення застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400 гривень.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий ОСОБА_1