26 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/2953/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішторгресурс» (далі - ТОВ «Зовнішторгресурс», скаржник)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2024
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішторгресурс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЗ ЮА»
про стягнення 68 845,00 грн,
ТОВ «Зовнішторгресурс» 12.06.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі №904/2953/24 і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги та доданого до неї клопотання, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №904/2953/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у зазначеній справі подано у 2024 році.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України вбачається, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) предметом позову у справі №904/2953/24 є стягнення неустойки у розмірі 68 845,00 грн за порушення зобов'язань з реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних за податковою накладною №10/1 від 07.07.2023, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
ТОВ «Зовнішторгресурс» у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:
касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та посилаючись на постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, від 07.06.2023 у справі №916/334/22, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, від 02.05.2024 у справі №910/155/23 та від 05.09.2024 у справі №910/9998/23 вказує, що в них Верховний Суд фактично відступив від попередніх висновків Верховного Суду у справах №913/272/18, № 908/3565/16, №917/799/17, щодо питання визнання господарським правопорушенням зобов'язання постачальника товарів (робіт, послуг) з реєстрації податкових накладних в ЄРПН, яке визначене в договорі, але без наведення прямого посилання на такий відступ у своїх постановах, тоді як попередні судові інстанції обґрунтовуючи оскаржувані рішення та постанову, про відмову в задоволенні позовних вимог посилались на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №908/3565/16, від 10.05.2018 у справі №917/799/17 та від 07.02.2019 у справі №913/272/18;
справа с має виняткове значення для скаржника, оскільки скаржник є виробником харчових продуктів та учасником ринку харчових продуктів в Україні, а в силу своєї господарської діяльності із виробництва та реалізації харчових продуктів ТОВ «Зовнішторгресурс» повсякденно стикається з питаннями виконання господарських договорів, укладених як з постачальниками позивача, так і з його покупцями. Скаржник зазначає, що враховуючи діючий принцип свободи договору достатня кількість діючих договорів має в собі положення, які передбачають зобов'язання постачальника товарів (робіт, послуг) з реєстрації податкових накладних в ЄРПН та відповідні санкції (штрафи, неустойки) за невиконання таких зобов'язань, а оскільки ТОВ «Зовнішторгресурс» є платником податку на додану вартість, то воно є суб'єктом податкових відносин зі сплати ПДВ, а тому, на думку скаржника, реалізація позивачем права на зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість шляхом використання податкового кредиту є майновим інтересом позивача який перебуває у виключній залежності від реалізації його контрагентами (постачальником, продавцем) обов'язку із належної реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. Натомість включення до укладених з контрагентами договорів умов про відповідальність контрагента (постачальника, продавця) за порушення зобов'язання постачальника товарів (робіт, послуг) з реєстрації податкових накладних в ЄРПН слугує певним «запобіжником» настання негативних для покупця товарів (послуг, робіт) наслідків у вигляді позбавлення можливості зменшити податкове зобов'язання з ПДВ, оскільки покупець у разі допущення його контрагентом (постачальником, продавцем) обов'язку із належної реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних може розраховувати на отримання від такого контрагент компенсаційної виплати у вигляді штрафу або неустойки. Однак, неоднорідність правових позицій Верховного Суду (постанови від 03.08.2018 у справі №917/877/17, від 07.06.2023 у справі №916/334/22, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, від 02.05.2024 у справі №910/155/23 та від 05.09.2024 у справі №910/9998/23, №913/272/18, №908/3565/16, №917/799/17) з питання можливості стягнення з контрагента штрафних санкцій, як міри господарської відповідальності за порушення обов'язку платника податку у публічно-правових відносинах, але визначеного у господарському договорі, спричиняє для позивача (скаржника) у цій справі юридичну невизначеність у договірних відносинах, оскільки, на думку скаржника, всупереч погодженим на принципі свободи договору умовам, позивач був позбавлений (судами попередніх інстанцій) можливості реалізувати свої легітимні очікування щодо того, що інша сторона буде діяти добросовісно (в контексті цієї справи - здійснить реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних), а у разі нездійснення такої реєстрації - сплатить на його користь неустойку, встановлену сторонами у договорі, а тому, за доводами скаржника, наявність в укладеному між позивачем та відповідачем договорі поставки умов щодо обов'язку відповідача зареєструвати податкову накладну у ЄРПН (пункт 2.7 договору) та в разі нездійснення такої реєстрації сплатити неустойку (пункт 6.5.1 договору), з урахуванням судової практики Верховного Суду (постанови від 03.08.2018 у справі №917/877/17, від 07.06.2023 у справі №916/334/22, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, від 02.05.2024 у справі №910/155/23 та від 05.09.2024 у справі №910/9998/23) створили у позивача легітимні очікування, що положення укладеного договору (зокрема пункт 6.5.1) будуть застосовані у спірних відносинах.
Наведені скаржником і зазначені у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не є очевидно неприйнятними щодо наявності випадків передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України.
Отже, скаржник навів наявність випадків передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, обґрунтування яких не є очевидно неприйнятними.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України, Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд виходить з того, що підстави касаційного оскарження судових рішень, означених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України і вони не є тотожними з випадками, які (за умови належного обгрунтування) надають можливість касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і які перелічені у підпунктах «а - г» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України.
Адже пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України регламентовано саме підстави касаційного оскарження судових рішень, означених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, а не випадки передбачені підпунктами «а - г» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України за якими можливе касаційне оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, касаційна скарга, що подається на судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, окрім обґрунтування випадків передбачених у підпунктах «а - г» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України, має містити і підстави касаційного оскарження судових рішень у таких справах і які (підстави) мають наводитись у відповідності до пунктів 1-4 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Зовнішторгресурс» фактично зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги висновки Верховного Суду, що викладені в постановах від 03.08.2018 у справі №917/877/17, від 07.06.2023 у справі №916/334/22, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, від 02.05.2024 у справі №910/155/23 та від 05.09.2024 у справі №910/9998/23, згідно з якими застосування до контрагента договірної відповідальності (штраф, неустойка) за допущені ним податкові правопорушення може мати місце у господарських правовідносинах, тобто є підставою для покладання на відповідача відповідальності за протиправні дії у вигляді відсутності реєстрації податкових накладних.
Верховний Суд наголошує, що з огляду на малозначність цієї справи скаржник визначив випадки передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України для відкриття касаційного провадження, які не є очевидно неприйнятним, але не зазначає підстави (підставу) касаційного оскарження судових рішень, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України, зазначити які норми матеріального права та які норми процесуального права було порушено попередніми судовими інстанціями.
Верховний Суд роз'яснює, що у разі не усунення вищевказаного недоліку касаційної скарги у встановлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене касаційна скарга ТОВ «Зовнішторгресурс» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України, зазначити які норми матеріального права та які норми процесуального права було порушено попередніми судовими інстанціями.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи, ураховуючи частину п'яту статті 42 ГПК України.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку або не в повному обсязі його усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.
Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а отже, заявлене клопотання щодо поновлення строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі №904/2953/24 розглядатиметься після усунення недоліку касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішторгресурс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі №904/2953/24 - залишити без руху.
2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Зовнішторгресурс» строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через Електронний суд або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Зовнішторгресурс», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
4. Верховний Суд звертає увагу, що із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова