26 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10520/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдиний Енергостандарт»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 11 166 842,61 грн,
ДП «Гарантований покупець» 09.06.2025 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (повний текст постанови складено 20.05.2025) у справі №910/10520/24 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Єдиний Енергостандарт» (далі - ТОВ «Єдиний Енергостандарт») в задоволенні позовних вимог до ДП «Гарантований покупець». Крім того, скаржник у прохальній частині касаційної скарги, просить відстрочити сплату судового збору за подання цієї касаційної скарги до ухвалення Верховним Судом постанови у цій справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/10520/24 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У поданій касаційній скарзі ДП «Гарантований покупець» з посиланням на пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що:
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування положень абзацу 1 пункту 11.4. Глави 11 Порядку № 641 в редакції постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178 щодо обов'язку Гарантованого покупця забезпечити проведення розрахунку та здійснити оплату за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;
судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми процесуального права (пункти 5 та 8 частини четвертої статті 238 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та суди попередніх інстанції не дослідили зібрані у справі докази.
З огляду на викладене касаційна скарга ДП «Гарантований покупець» подана із додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України. Отже, не є очевидно не прийнятною за пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У підпункті 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024» (на момент подання позову) прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року визначений у розмірі 3 028 грн.
У поданій касаційній скарзі ДП «Гарантований покупець» просить: « 2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №910/10520/24 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, котрим відмовити ТОВ «ЄДИНИЙ ЕНЕРГОСТАНДАРТ» в задоволенні позовних вимог до ДП «Гарантований покупець»».
Як вбачається зі змісту судових рішень з цієї справи, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ТОВ «Єдиний Енергостандарт» звернулося до суду з позовом про стягнення з ДП «Гарантований покупець» заборгованості в розмірі 11 166 842,61 грн, яка складається з: заборгованості за куплену відповідачем електроенергію у грудні 2022, лютому - липні та вересні 2023 року у розмірі 10 768 034,53 грн; інфляційних втрат - 302 929,13 грн; 3% річних - 95 878,95 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 11.03.2025 у справі №910/10520/24, залишеним без змін Північний апеляційний господарський суд поставною від 20.05.2025, закрив провадження у справі №910/10520/24 в частині вимог ТОВ «Єдиний Енергостандарт» до ДП «Гарантований покупець» про стягнення основного боргу в розмірі 6 978 884,79 грн. Решту позовних вимог задовольнив повністю. Стягнув з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Єдиний Енергостандарт» 3 789 149,74 грн заборгованості, 95 878,95 грн 3% річних, 302 929,13 грн інфляційних втрат та 62 819,37 грн судового збору.
Отже, з урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що сплата судового збору залежить від вимог скаржника та предмету оскарження, ураховуючи оскарження ДП «Гарантований покупець» судових рішень місцевого суду від 11.03.2025 та постанови апеляційного суду від 20.05.2025 в частині задоволення позовних вимог (3 789 149,74 грн заборгованості + 95 878,95 грн 3% річних + 302 929,13 грн інфляційних втрат = 4 187 957,82 грн) та ухвалити нове рішення про відмову в цій частині, а тому при поданні касаційної скарги в електронній формі через Електронний суд, ураховуючи вимоги майнового характеру, скаржник мав сплати судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8, у сумі 100 510,99 грн (4 187 957,82 грн вимоги майнового характеру х 1,5% х 200% х 0,8).
Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Натомість скаржник у клопотанні викладеного в касаційній скарзі просить відстрочити сплату судового збору за подання цієї касаційної скарги до ухвалення Верховним Судом постанови у цій справі, яке мотивовано фінансовим станом скаржника, та ситуацію, у якій опинився відповідач у зв'язку зі збройною агресією російської федерації.
Дослідивши вказане клопотання, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Зі статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що:
1) законодавець, застосував конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначивши, що питання, зокрема, щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення;
2) умови застосування диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:
у пункті 39 «Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена»;
у пункті 41 «Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним».
Водночас відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №906/308/20).
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ТОВ «Єдиний Енергостандарт» звернулося до суду з позовом про стягнення з ДП «Гарантований покупець» заборгованості в розмірі 11 166 842,61 грн, яка складається з: заборгованості за куплену відповідачем електроенергію у грудні 2022, лютому - липні та вересні 2023 року за договором про купівлю-продаж електричної енергії у розмірі 10 768 034,53 грн; інфляційних втрат - 302 929,13 грн; 3% річних - 95 878,95 грн.
Отже, предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, а є стягнення коштів.
Верховний Суд зазначає, що за приписами статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
Верховний Суд виходить з того, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Касаційний господарський суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке саме собою є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Отже, Верховний Суд висновує, що судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд.
Верховний Суд наголошує, що право застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» у контексті розстрочки, відстрочки та звільнення від сплати судового збору щодо юридичних осіб Велика Палата Верховного Суду висловлювалася послідовно і неодноразово.
Верховний Суд звертає увагу на пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 «При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю».
Верховним Судом посилання скаржника про відстрочення сплати судового збору, мотивоване його фінансовим станом, та ситуацію, у якій він опинився у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації відхиляються з огляду на статтю 7 ГПК України, в силу якої правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин, ця справа за предметом позову не є про захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, заявник є юридичною особою, а дія умов частин першої, другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не розповсюджується саме на юридичних осіб, а тому не може бути умовою для звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, адже не базується на статті 8 Закону України «Про судовий збір» та правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо її застосування, ураховуючи суб'єктний склад сторін і характер спірних правовідносин, а наведені аргументи в цьому контексті не будуть умовою, яка є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати щодо юридичних осіб.
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ДП «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору, оскільки обставини, наведені скаржником у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, не передбачені Законом України «Про судовий збір» для такого відстрочення сплати судового збору, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, предметом спору у цій справі є стягнення коштів за договором купівлі- продажу, інфляційних втрат, 3% річних, а наведені аргументи в цьому контексті не є умовою, яка є підставою для відстрочення сплати судового збору щодо юридичних осіб, не узгоджується зі статтею 7 ГПК України та статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Також Суд відзначає, що до клопотання про відстрочення сплати судового збору не долучено жодних документів, які згідно з приписами статей 74, 76, 77, 78 ГПК України можуть бути належними, допустимими та достовірними доказами підтвердження у відповідача підстав для відстрочення сплати судового збору за Законом України «Про судовий збір».
За таких обставин, враховуючи положення статті 129 Конституції України, за якою основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також зважаючи на імперативний зміст статті 8 Закону України «Про судовий збір», вказане клопотання про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає та Суд у клопотанні скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №910/9950/24 відмовляє.
Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити.
З огляду на викладене касаційна скарга ДП «Гарантований покупець» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку шляхом надання документа на підтвердження сплати судового збору за касаційну скаргу, ураховуючи майновий характер вимог, у сумі 100 510,99 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті «Судова влада України» та є актуальними на час вчинення дії.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи, ураховуючи статтю 291 ГПК України відповідно до якої особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку або не в повному обсязі усунення недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, з огляду на зазначене вище.
Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі №910/10520/24 - залишити без руху.
2. Надати Державному підприємству «Гарантований покупець» строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему Електронний суд або поштою на адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Державному підприємству «Гарантований покупець», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
4. Верховний Суд звертає увагу, що із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова