17 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/969/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро»
на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 (Сокуренко Л. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 (Сибіга О. М. - головуючий, судді Барсук М. А., Шапран В. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрістар»
про виконання зобов'язання в натурі та стягнення 1 294 745,79 грн,
(У судове засідання з'явилися представники: позивача - Тетеря С. І., відповідача - Гаврильченко Ю. О.),
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро» (ТОВ «Ресіліент Агро») звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрістар» (далі - ТОВ «Агрістар») про зобов'язання відповідача поставити позивачу товар - візок для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») в кількості однієї одиниці згідно зі специфікацією № 1 до договору поставки № 13226 від 21.07.2021 та стягнення пені за порушення строків поставки товару у розмірі 1 294 745,79 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 13226 від 21.07.2021 в частині своєчасної поставки замовленого товару.
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 21.07.2021 між ТОВ «Агрістар» (постачальник) та ТОВ «Ресіліент Агро» (покупець) укладено договір поставки № 13226 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку (візок для транспортування жниварок) ТМ «Volland», надалі за текстом - товар (обладнання/техніка/машини) в асортименті, в кількості та за ціною, вказаними в специфікаціях чи інших додатках до договору, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару остаточно узгоджується сторонами до моменту відвантаження товару покупцеві та відображається у специфікаціях до цього договору.
За умовами п. 2.2 договору покупець сплачує ціну товару за кожну одиницю у наступному порядку (з урахуванням термінів оплати визначених сторонами в специфікаціях): перший платіж - передплата 20% вартості товару сплачується покупцем протягом 2 банківських днів з дати виписки рахунку на замовлений товар; другий платіж - 80% вартості товару сплачується покупцем після поставки товару і не пізніше 5-и банківських днів після надання постачальником на електронну адресу покупця, яка зазначена у цьому договорі - podatkovy.agm@agromino.com, повідомлення про реєстрацію постачальником податкової накладної з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних на повну вартість поставленого товару, згідно вимог Податкового кодексу України та вказівок покупця. У разі порушення постачальником порядку заповнення (оформлення) податкових накладних з ПДВ, виявлення покупцем або контролюючим органом в них помилок, зобов'язання покупця з оплати 20% вартості поставленого товару постачальнику виникає після усунення постачальником таких порушень чи помилок та проведення належної та своєчасної реєстрації відкоригованої податкової накладної з ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних на повну вартість поставленого товару, згідно вимог Податкового кодексу України та вказівок покупця. В платіжних документах покупець зобов'язується зазначити призначення платежу відповідно до рахунку (рахунків), що надаються постачальником покупцю для здійснення оплати товару.
Відповідно до п. 3.2. договору постачальник зобов'язується поставити товар у строки, визначені у специфікаціях, при умові здійснення покупцем передоплати у розмірі та строки згідно специфікації.
Згідно з п. 5.2. договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штрафну неустойку (пеню) у розмірі 0,4% від ціни не отриманого від постачальника вчасно товару, за кожен день прострочення поставки товару. Перерахування штрафної неустойки починається з дня, коли зобов'язання по поставці мало бути виконане постачальником та припиняється у день його повного виконання повної оплати.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 включно, а в частині гарантійних зобов'язань постачальника до закінчення гарантійного строку та повного виконання постачальником своїх гарантійних зобов'язань. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 11.1. договору).
До договору сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору (додаток № 1), в якій сторони визначили, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар - візок для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland»), в кількості 1 (одна) штука у строк до 30.05.2022 загальною вартістю 361 966,25 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 60 327,71 грн., що відповідно до умов договору є еквівалентом 11 300,00 EUR, у т.ч. ПДВ 20% - 1883,33 EUR станом на 20.07.2021 - робочий день, що передує дню підписання специфікації за даними сайту www.udinform.com (станом на 20.07.2021 курс EUR 32,0324 грн).
В пункті 2 специфікації № 1 визначено, що оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця на підставі специфікації та рахунку постачальника банківським переказом на умовах згідно пункту 2.2 договору.
Строк поставки товару з 15.05.2022 до 30.05.2022 (п. 4 специфікації № 1).
На виконання умов договору та специфікації № 1 позивач 05.08.2021 перерахував передплату 20 % вартості товару в сумі 72 078,41 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 878 від 05.08.2021, призначення платежу за яким «передплата 20% за візок для транспортування жниварки по рах. № 20483 від 04.08.2021р. у т.ч. ПДВ 20% 12013,07 грн».
Відповідач поставку товару у строк визначений специфікацією № 1 не здійснив.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 21.12.2022 № 12/22-04 про сплату штрафних санкцій в сумі 363 690,50 грн у строк, що не перевищує 10 банківських днів.
У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 28.02.2023 № 28-02/23 повідомив позивача, що невиконання зобов'язань за договором пов'язане з форс-мажорними обставинами у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України та введення на всій території України правового режиму воєнного стану, посилаючись на повідомленням Торгово-промислової падати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено військову агресію Російської Федерації проти України форс-мажорними обставинами, що діють на всій території України.
28.02.2023 відповідач здійснив повернення сплаченого позивачем першого платежу - передплати у розмірі 20% вартості товару в сумі 72 078,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 12 від 28.02.2023, призначення платежу за якою: «повернення передоплати у зв'язку із закінченням терміну дії договору № 13226 від 21.07.2021р, в т.ч. ПДВ 20% - 12013,07 грн».
3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.08.2024 у справі №911/969/24 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агрістар» на користь ТОВ «Ресіліент Агро» 53 156,72 грн пені та 797,35 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судове рішення аргументоване тим, що повернену відповідачем передплату, позивач без будь-яких зауважень і заперечень зарахував та здійснив реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування до податкової накладної у зв'язку з поверненням авансового платежу ТОВ «Агрістар», що свідчить про те, що позивач визнав повернення відповідачем попередньої оплати 20% вартості товару в сумі 72 078,41 грн. за договором поставки № 13226 від 21.07.2021.
Враховуючи, що в п. 3.2. договору сторони узгодили, що лише виконане зобов'язання покупця зі здійснення передоплати у розмірі 20 % від вартості товару на рахунок постачальника є достатньою підставою для здійснення постачальником поставки товару в строки, визначені в специфікації № 1, з моменту прострочення кредитором грошового зобов'язання не виникає обов'язок постачальника з поставки у власність покупця товару за договором.
Враховуючи істотні умови укладеного сторонами договору, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів виконання покупцем зобов'язання зі здійснення передоплати у розмірі 20 % від вартості товару на рахунок постачальника, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поставити позивачу товар задоволенню не підлягають.
Водночас судом визнано правомірним нарахування пені на підставі п. 5.2. договору за порушення постачальником строків поставки товару за період прострочення: від дати виникнення прострочення з поставки товару - 31.05.2022, до дати, що передує дню реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто до 06.03.2023 включно.
Здійснивши власний розрахунок пені за порушення постачальником строків поставки товару, з урахуванням погодженого сторонами строку поставки товару та дати виникнення прострочення по поставці товару, обмеживши нарахування пені датою, що передує даті реєстрації позивачем розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (судом здійснено розрахунок пені за період прострочення з 31.05.2023 до 06.03.2023 включно), з урахуванням ціни товару в гривні станом на день, що передує дню пред'явлення позову, а також умов договору, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за порушення строків поставки товару за договором підлягають задоволенню частково в сумі 531 567,19 грн.
Доводи щодо звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої п. 5.2 договору, не прийняті до уваги, оскільки останнім не доведено існування документально підтверджених обставин непереборної сили у даному конкретному випадку, які б перешкоджали йому належним чином виконати зобов'язання за договором № 13226 від 21.07.2021 в частині поставки на користь позивача товару - одного візка для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland»), у строк до 30.05.2022 включно в погоджене сторонами місце поставки товару за адресою: с. Матюші, Білоцерківський р-н, Київська область.
При зменшенні розміру пені судом першої інстанції прийнято до уваги (1) перебування відповідача та його основних засобів, матеріальних активів, адміністративних, складських, сервісних підрозділів та співробітників, а також керівного складу територіальних підрозділів з 24.02.2022 в епіцентрі активних бойових дій за зареєстрованою адресою місцезнаходження в м. Харкові та смт Пісочин, Харківського району, Харківської області, що призвело до призупинення з 24.02.2022 господарської діяльності відповідача та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова та Харківської області на підставі наказу директора № 24/02 від 24.02.2022 «Про призупинення господарської діяльності підприємства та його служб невідокремлених структурних підрозділів на територіях м. Харкова, Харківської і Луганської областей», (2) призупинення з 24.02.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з працівниками сервісної служби Харківського підрозділу ТОВ «Агрістар» дії трудових договорів на підставі наказу директора № 24/03-К від 24.03.2022.
Додатково встановлено, що на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 762 від 12.03.2024 ТОВ «Агрістар» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Судом також враховано, що загальна ціна товару - візка для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») в кількості однієї одиниці згідно зі специфікацією № 1, станом на дату, що передує даті підписання специфікації № 1, складає 361 966,25 грн, а станом на дату, що передує даті подання позову, ціна товару складає 474 613,56 грн. Водночас сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача за наслідком здійсненого судом розрахунку складає 531 567,19 грн. Тобто сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача, значно перевищує ціну товару, яка визначена з урахуванням п. 2.4 договору, що свідчить про її надмірний характер.
Суд вважав слушним зауваження відповідача, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат (збитків) або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими контрагентами внаслідок не поставки відповідачем товару за договором поставки № 13226 від 21.07.2021. Суд наголошував на тому, що військова агресія є об'єктивними обставинами, в яких доводиться існувати як позивачу по справі, так і відповідачу.
У зв'язку із викладеним, зменшено присуджений до стягнення розмір пені до 10 % від суми пені, що, за висновками суду, підлягає до стягнення з відповідача.
3.2. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2024 стягнуто з ТОВ «Агрістар» на користь ТОВ «Ресіліент Агро» 33 595,12 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ТОВ «Ресіліент Агро» на користь ТОВ «Агрістар» 33 254,32 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення аргументоване тим, що позовні вимоги ТОВ «Ресіліент Агро» до ТОВ «Агрістар» визнані судом обґрунтованими в частині стягнення 531 567,19 грн пені, що у відсотковому співвідношенні до ціни позову складає 30,04 % від загального обсягу заявлених позивачем матеріально-правових вимог у справі № 911/969/24, та з урахуванням положень частини четвертої статті 129 ГПК України стосовно необхідності розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог, правомірним є покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 30,04 %, в сумі 33 595,12 грн (111 834,62 грн * 30,04 %).
Щодо клопотання ТОВ «Агрістар» вх. № суду 6255/24 від 12.08.2024 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг у межах розгляду справи № 911/969/24, з урахуванням заперечень позивача, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмета та підстави позову, виходячи з критерію розумності відповідних витрат, а також їх реальності, дійсної необхідності та неминучості саме у відповідній справі, дійшов висновку, що розмір компенсації витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений до 47 533,34 грн.
Враховуючи визнання судом необґрунтованими позовні вимоги ТОВ «Ресіліент Агро» до ТОВ «Агрістар», що у відсотковому співвідношенні до ціни позову складає 69,96 % від загального обсягу заявлених позивачем матеріально-правових вимог у справі № 911/969/24, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт у межах розгляду справи № 911/969/24, характеру спірних правовідносин та обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, враховуючи те, що як представником позивача, так і представником відповідача під час розгляду даної справи у Господарському суді Київської області фактично було надано однаковий обсяг професійної правничої допомоги, а також приймаючи до уваги висновок суду стосовно того, що розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений та з урахуванням положень частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) стосовно необхідності розподілу судових витрат пропорційно задоволених вимог, господарський суд дійшов висновку, що до стягнення з позивача підлягає 33 254,32 грн (47 533,34 грн * 69,96 %).
3.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 у справі № 911/969/24 залишено без змін.
У постанові зазначено, що апеляційний господарський суд погодився із аргументами суду першої інстанції щодо суті позовних вимог. Щодо додаткового рішення суд зазначив, що зі змісту апеляційної скарги ТОВ «Ресіліент Агро» слідує, що остання не містить жодних аргументів та правового обґрунтування, які є підставою для перегляду та скасування додаткового рішення, скаржник лише посилається на те, що додаткове рішення є невід'ємною частиною оскаржуваного рішення, тому у разі його скасування суд апеляційної інстанції зобов'язаний здійснити новий розподіл судових витрат, отже, враховуючи обставини справи та зміст додаткового рішення, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду скаржника з висновками суду щодо розподілу судових витрат, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни судового рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції юридично неспроможними.
4.1. ТОВ «Ресіліент Агро» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024 року у справі № 911/969/24 у частині відмови у задоволенні позовних вимог, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 у справі №911/969/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Крім того, скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 року у справі № 911/969/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Агрістар» про стягнення правничої допомоги у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 525 ЦК України, викладений у постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження № 3-192гс15), висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладений у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 551 ЦК України, частини третьої статті 13, частини першої статті 74 ГПК України, наведених у постановах від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 17.09.2019 у справі № 922/3636/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 31.10.2019 у справі № 911/874/19, від 03.06.2020 у справі № 916/187/17, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 07.07.2022 у справі № 910/10458/19, від 14.06.2023 у справі № 911/683/21, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 14.03.2023 у справі № 923/878/21, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 02.08.2023 у справі № 916/1788/22.
Здійснене відповідачем повернення попередньої оплати за товар слід кваліфікувати як його односторонню відмову від виконання зобов'язання з поставки Товару, яка не передбачена умовами Договору поставки і порушує норми статті 525 ЦК України. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою відсутність правових підстав для повернення відповідачем попередньої оплати за товар. Постачальник самовільно прийняв рішення про її повернення у порушення норми частини другої статті 693 ЦК України за відсутності відповідного волевиявлення Покупця. ТОВ «РЕСІЛІЕНТ АГРО» навпаки обрало інший варіант - вимагати передачі Товару, пред'явивши відповідні позовні вимоги у межах цієї справи, що є належним способом реалізації такого права.
Скаржник стверджує, що відсутній висновок щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у контексті того чи може наявність у боржника статусу критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, отриманого ним у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 року № 76, бути підставою для зменшення розміру нарахованих йому штрафних санкцій, Позивач вважає, що набуття суб'єктом господарювання такого статусу критичного не може бути підставою для застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, так як надання цього статусу здійснюється виключно для цілей бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду стосовно того, в яких випадках обставини військової агресії та введення воєнного стану можуть бути враховані судом для цілей застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. На думку скаржника, ці обставини можуть бути враховані за умови, що вони або безпосередньо вплинули на порушення стороною своїх зобов'язань, що стало підставою для нарахування їй штрафних санкцій, або призвели до суттєвого погіршення її майнового стану, і це підтверджено відповідними доказами.
Суди не дослідили зібрані у справі докази і не надали самостійної оцінки обставинам справи, зокрема, наданим позивачем доказам у спростування доводів відповідача щодо призупинення ним господарської діяльності у зв'язку з військовою агресією та введенням воєнного стану на території України.
В частині оскарження додаткового рішення скаржник стверджує, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 про те, що відсутність у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, є підставою для відмови у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат.
4.3. У відзиві на касаційну скаргу та в запереченнях на відкриття касаційного провадження відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить касаційну скаргу залишити без задоволення (повернути скаржнику), а рішення судів без змін.
5.1. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Спірним питанням у межах справи № 911/969/24 є те чи вважається припиненим зобов'язання здійснити поставку за договором у разі повернення попередньої оплати і, як наслідок, можливість у відповідної сторони звернутися із позовом щодо передання оплаченого товару.
Так, звертаючись із касаційною скаргою, позивач обґрунтовує наявність у відповідача обов'язку поставити позивачу товар - візок для транспортування жниварок VL40 (ТМ «Volland») в кількості однієї одиниці згідно зі специфікацією № 1 до договору поставки № 13226 від 21.07.2021, з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження № 3-192гс15) про таке:
«Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 ЦК України.
Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.
Безпідставне повернення ТОВ ВТФ «Авіас» передоплати за спірним договором є односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, що є прямим порушенням зобов'язального права (ст. 525 ЦК України).
Зважаючи на викладене, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про припинення невиконаного зобов'язання в зв'язку із закінченням строку дії договору та поверненням передоплати».
З наведеного висновку Верховного Суду України слідує, що повернення передоплати не може припинити зобов'язання за договором, оскільки таке зобов'язання зберігається і після закінчення строку дії договору.
Відповідно до статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Вказаний підхід щодо застосуванням статті 693 ЦК України неодноразово викладався Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23 та інших.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Відповідно до статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (частина перша).
При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону (частина друга).
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право, зокрема, відмовитися від виконання свого обов'язку частково або в повному обсязі (частина третя).
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (частина четверта).
Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсно, приписи статті 693 ЦК України передбачають можливість покупцю самостійно обирати чи вимагати передати оплачуваний товар, чи повертати суму попередньої оплати.
Зі змісту частини третьої статті 693 ЦК України слідує, що покупець має право вимагати передання саме оплаченого товару. Однак, у разі, коли попередня оплата була повернута продавцем і покупець не вжив жодних дій щодо її повторного перерахування на рахунок продавця, відсутні підстави вважати такий товар оплаченим. Зокрема, як встановили суди у цій справі (№ 911/969/24), позивач без будь-яких зауважень та заперечень здійснив реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування до податкової накладної у зв'язку з поверненням авансового платежу ТОВ «Агрістар». Аналогічним чином у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження № 3-192гс15) зауважено на тому, що попередню оплату також було повернуто покупцю.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (Стаття 610 ЦК України). За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Колегія суддів зауважує, що у випадку невиконання зобов'язання у подібних правовідносинах, можливим є застосування інших правових наслідків (зокрема, стягнення неустойки/збитків), а задоволення вимоги про виконання зобов'язання в натурі шляхом передачі товару покупцю у випадку повернення попередньої оплати покупцю, є помилковим.
Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
«Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).
Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов'язкам не може вважати договір неукладеним, а обов'язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.
Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов'язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов'язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними». Вказаний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22.
На думку колегії суддів, застосування підходу, наведеного у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 (провадження № 3-192гс15) щодо приписів статей 525, 693 ЦК України є помилковим, покладає на відповідача подвійну відповідальність, адже фактично зумовлює необхідність передати товар за відсутності на його рахунку оплати за такий товар. У такому випадку, у продавця фактично відсутнє зобов'язання із передачі товару, а дії покупця щодо прийняття повернутої попередньої оплати вказують на відсутність зацікавленості у подальшому виконанні договору.
З урахуванням наведеного, наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14, шляхом його уточнення в частині, що стосується припинення зобов'язання у зв'язку з поверненням передоплати, шляхом його уточнення таким чином, що не може вважатися односторонньою відмовою від договору повернення передоплати, у разі коли інша сторона не висловила заперечень щодо такого повернення.
таким чином, що не може вважатися односторонньою відмовою від договору, у разі коли інша сторона не висловила заперечень щодо такого повернення.
Причинами для відступу/уточнення можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Ураховуючи наведені вище норми та мотиви, Верховний Суд вважає за необхідне з власної ініціативи передати справу № 911/969/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 300- 302 ГПК України, Верховний Суд
Справу № 911/969/24 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 08.08.2024, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ